Рішення № 84289283, 09.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

09 вересня 2019 р. Справа № 120/2348/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Жмеринського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

19 липня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) до Жмеринського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі по тексту - Пенсійний фонд, Відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 08.01.2019 року та від 19.04.2019 року, про відмову в поновленні та виплаті пенсії за віком Позивачу на визначений ним банківський рахунок, та визнати бездіяльність Відповідача, щодо не поновлення і не виплати пенсії - протиправною;

- зобов`язати Відповідача поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19 травня 2017 року;

- прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію Позивачу на визначений ним банківський рахунок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що 22 серпня 2000 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Однак, дізнавшись про те, що йому протиправно припинено виплату пенсії, Позивач через свого представника звернувся до суду.

Постановою Жмеринського міськрайонного суду від 12 грудня 2017 року у справі №130/2123/17, зобов`язано Відповідача призначити та виплачувати з 19.05.2017 року пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 22 серпня 2018 року «Про добровільне виконання судового рішення та надання розрахунків» (вих. №3156), через свого представника, Позивач звернувся до Пенсійного фонду з проханням: виконати постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12.12.2017 року у справі №130/2123/17; призначити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 19 травня 2017 року; належні суми пенсії перераховувати на його особистий банківський рахунок, реквізити якого додані нижче - в оригіналі заявипро перерахування пенсії на банківський рахунок; надіслати на адресу представника ОСОБА_1 копії документів, щодо призначення виплат пенсії за віком ОСОБА_1 та її розмірів (розпорядження, протоколи, розрахунки, тощо); про прийняті заходи та рішення повідомити представників ОСОБА_1 .

Однак, у своєму листі від 08 січня 2019 року за №5/09-31/07 відповідач повідомив, що постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області в частині призначення пенсії за віком з 19.05.2017 року ОСОБА_1 , виконано 20 лютого 2017 року. Також, зазначено, що згідно з протоколом за період з 19 травня 2017 року по 31 січня 2018 року позивачу нараховано пенсію у розмірі 34078,10 грн, та місячний розмір пенсії за лютий 2018 року у сумі 4047,59 грн.

Відповідач вказує, що у заяві про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 20.02.2017 року зазначено, що банківські реквізити для виплати пенсії будуть надані додатково, оскільки на момент призначення пенсії дана інформація на адресу управління не надходила. Враховуючи цей факт, управління повідомило представника ОСОБА_1 листом від 02.02.12018 року (вих. № 201/09-31/07) про те, що для виконання рішення в частині виплати пенсії через установу уповноваженого банку необхідно надати довідку про відкриття поточного рахунку в Вінницьких філіях уповноважених банків м. Жмеринки, однак так як до управління банківських реквізитів не було надано, виплата пенсії проводилась через поштове відділення.

Враховуючи вищевикладене, для поновлення, виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися із заявою про поновлення виплати пенсії та надати довідку про відкриття поточного рахунку.

Зважаючи на вищенаведене, представники Позивача, звернулися до Пенсійного фонду з заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , проте, листом Пенсійного фонду за №0854/09- 31/07 від 19.04.2019 року, Позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з тим, що він не звернулася особисто до органу що призначає пенсії за місцем проживання, а також у зв`язку із відсутністю Позивача за місцем реєстрації на території України.

Не погоджуючись із вказаними відмовами, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду. Мотивом позову стало те, що ним через законного представника подано всі документи, які передбачені законодавством України для поновлення виплати пенсії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження.

21 серпня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок від 25.11.2005 № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації).

Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами. На цей час договір країною Ізраїль та Україною не укладений. Відповідно до Порядку від 25.11.2005 № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.

30 серпня 2019 року (вх. № 44246/19) та 02 вересня 2019 року (вх. № 44353/19) до суду від Позивача та його представника надійшли відповіді на відзив, у яких зазначено, що відзив не спростовує доводи адміністративного позову, оскільки при поданні документів про поновлення пенсії було надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який засвідчений в Державі Ізраїль. Також відповідачем помилково висловлено вимоги, щодо надання Позивачем документу, що підтверджує місце проживання (реєстрації) в Україні, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон.

Твердження Відповідача про те, що документи повинні бути в оригіналі, на думку сторони Позивача, є незаконним, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом що призначає пенсію. Подані документи засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23 грудня 2003 року.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 26 квітня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 . Згідно записів у трудовій книжці, трудовий стаж Позивача орієнтовно складає 34 роки. На даний час він не працює.

22 серпня 2000 року Позивач виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

12 грудня 2017 року була проголошена постанова Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у адміністративній справі №130/2123/17, якою було зобов`язано Відповідача призначити та виплачувати з 19.05.2017 року пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

22 серпня 2018 року представниками Позивача, що діють на підставі нотаріальної довіреності, направлено до Жмеринського УПФУ особисту заяву Позивача про перерахування нарахованої пенсії на його особистий банківський рахунок, реквізити якого містяться в вищевказаній заяві, відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України №1596 від 30.08.1999р. та заяву про добровільне виконання рішення.

01 лютого 2019 року представниками Позивача отримано відмову Відповідача за №5/09-34/07 від 08.01.2019 року, відповідно до якої, повідомлено, що пенсія ОСОБА_1 призначена та виплачувалась на поштове відділення, однак у зв`язку з її неотриманням виплата була припинена. А також, даним листом, відмовлено у поновленні та виплаті пенсії позивачу, на підставі недотримання вимог, щодо особистого звернення за поновленням пенсії. Також зазначено, що оригінал заяви, якої був переданий відповідачу засобами поштового зв`язку, не є особистим зверненням позивача. Окрім того вказав на відсутність у Позивача реєстрації на території України, що є достатньою підставою для відмови йому у поновленні та виплаті пенсії.

05.04.2019 року зважаючи на вищенаведене, представники Позивача, звернулися до Пенсійного фонду із заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , однак, 02 травня 2019 року отримали відмову Відповідача за №0854/09- 31/07 від 19.04.2019 року, мотивовану тим, що Порядком від 25.11.2005 № 22-1 передбачено особливості поновлення виплати пенсії. Так, пунктом 1.5 Порядку визначено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку).

Не погоджуючись із відмовами відповідача, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Щодо відмови відповідача у поновленні виплати пенсії.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі Закон від 11.12.2003 № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.

Відповідно до п. 1.5 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно 2.23 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З огляду на зазначене, відмови відповідача оформлені листами від 08.01.2019 №5/09-31/07 та від 19.04.2019 №854/09-31/07 є безпідставними та не ґрунтуються на законі, оскільки Порядком від 25.11.2005 №22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що Позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до Відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі №520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі №426/7157/16-а).

Відтак, системний аналіз підстав, за яких Відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , свідчить про їх необґрунтованість та протиправність, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови у поновленні виплати пенсії підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про скасування рішень відповідача від 08.01.2019 №5/09-31/07 та від 19.04.2019 №854/09-31/07 суд зазначає наступне.

Представником позивача помилково зроблено висновок, що листи від 08.01.2019 №5/09-31/07 та від 19.04.2019 №854/09-31/07 є рішеннями, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Однак, вказаною нормою не передбачено, що орган Пенсійного фонду, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, також приймає рішення.

Відтак, вимоги в частині скасування рішень відповідача не підлягають задоволенню.

З приводу вимог про проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд розглядаючи її виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок від 21.02.2001 № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 11.07.2017 року по справі № 21-2003а16.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку від 21.02.2001 № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Верховний Суд у п. 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Як встановлено судом, позивач просить поновити виплату пенсії із компенсацією втрати частини доходів. Однак на момент розгляду цієї справи не набули об`єктивної форми не нараховані та не визначені суми коштів (у вигляді пенсійних виплат), які б могли бути об`єктом нарахування компенсації, так як поновлення виплати пенсії позивачу матиме місце лише після виконання цього судового рішення.

Відтак, вимога про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів, задоволенню не підлягає. При цьому, обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на відповідача покладено в силу Закону. Такий обов`язок виникає після поновлення виплати та проведення виплати раніше призначеної пенсії.

Вимога щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд прийшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зважає на те, що позивач звернулася до суду із позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 768,40 гривень, як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи частково позов, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Жмеринського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, щодо не поновлення і не виплати пенсії ОСОБА_1 пенсію за віком.

Зобов`язати Жмеринське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19 травня 2017 року на визначений ним банківський рахунок

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 )

відповідач - Жмеринське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області ( вулиця Асмолова, 1, місто Жмеринка, Вінницька область, 23100, ЄДРПОУ - 37755147)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар