Рішення № 84283025, 11.09.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/268/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Данілейко В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельничук Д.М., адвокат, посвідчення №2713 від 09.04.2019, ордер серія ПТ №137996 від 16.05.2019 на надання правової допомоги,

від відповідача: Олянюк В.Л., представник, наказ про делегування повноважень №265-ОД від 11.09.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" (м.Херсон)

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (смт.Новогуйвинське, Житомирський район, Житомирська область)

про стягнення 232543,50грн.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції з Господарським судом Херсонської області.

У проваджені Господарського суду Житомирської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 232543,50грн, з яких: 172050,53грн пені, 45968,42грн інфляційних втрат, 14524,55грн 3% річних, а також судових витрат.

Розгляд даної справи в підготовчому провадженні неодноразово відкладався. Зокрема, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 28.08.2019.

Ухвалою господарського суду від 28.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/268/19 до судового розгляду по суті на 11.09.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 10.09.2019 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №9/379 від 13.08.2019, відповідно до якої просив стягнути з ДП "Житомирський бронетанковий завод" 172330,92грн пені, 46003,56грн інфляційних втрат, 14547,90грн 3% річних, а також 5000,00грн витрат на правову допомогу.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.2019 проти позову заперечив, просив у позові відмовити, з підстав наведених у клопотанні №02/2606 від 05.08.2019 (а.с.164-177). Також просив задовольнити клопотання про зменшення розміру пені на 99% при розгляді справи №906/268/19.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать про те, що 02.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" (постачальник/позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець/відповідач) було укладено договір №375 (далі - договір), відповідно п.1.1 якого постачальник зобов`язується виготовити та передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, надалі - "Продукція", на умовах та в строки, передбачені договором (а.с.15-17).

У зв`язку з неналежним виконанням ДП "Житомирський бронетанковий завод" умов договору №375 від 02.10.2017 в частині щодо сплати 50% попередньої оплати, Товариство з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" зверталось до Господарського суду Житомирської області до ДП "Житомирський бронетанковий завод" з позовом про стягнення 1241580,02грн, з яких: 1171311,37грн попередньої оплати, 52841,80грн пені, 12568,71грн інфляційних втрат, 4858,14грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2018 у справі №906/198/18 було відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Механічний завод" до ДП "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 1241580,02грн.

Питання щодо стягнення 722418,34грн заборгованості за договором постачання №375 від 02.10.2017 було предметом розгляду у справі №906/566/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.09.2018 у справі №906/566/18 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" 722418,34грн. боргу за поставлену продукцію; 10836,28грн. - сплаченого судового збору (а.с.133-135). Вказане рішення залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018.

Рішеннями у справах №906/198/18, №906/566/18 було встановлено, що:

- сторонами 02.10.2017р до договору №375 було підписано додаток №1 - Специфікацію №1, згідно пункту 1, якої сторони домовились, що постачання та оплата продукції здійснюється сторонами за цінами та на умовах даної специфікації: Заготовка Котла, кр. №765-06 сб-31ЗСБ в кількості 10 штук за ціною 284960,00грн;

- 28.12.2017р до договору №375 від 02.10.2017р сторонами було укладено додаткову угоду №1, відповідно до п.1.1 якої сторони домовились продовжити дію договору №375 від 02.10.2017 року на термін до 31.12.2018 року; закінчення строку дії додаткової угоди не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором;

- 30.01.2018р до договору №375 та додаткової угоди №1, сторонами було підписано Специфікацію №1, згідно пункту 1 якої, постачання та оплата продукції здійснюється сторонами в термін та за цінами на умовах даної Специфікації: найменування продукції - заготовка котла 765-06сб-313СБ у кількості 62 штук на загальну суму 1886267,66грн; п.2 вказаної специфікації, сторони визначили, що ціна продукції зазначеної в специфікації складає один мільйон вісімсот вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят сім, 66 грн, в тому числі ПДВ - 20%. Постачання продукції здійснюється партіями, власними силами та за рахунок постачальника на адресу покупця (Житомирська область, смт.Новогуйвинське. вул.Дружби Народів, 1 (п.3 специфікації №1 від 30.01.2018р). Відповідно до пункту 4 вказаної специфікації сторони погодили, умови оплати за продукцію наступним чином: - передплата 50% загальної суми за продукцію, визначеної у специфікації перераховується на рахунок постачальника упродовж трьох банківських днів з дня виставлення рахунку постачальником; - остаточний платіж здійснюється за кожну відвантажену кількість продукції в розмірі, що дорівнює різниці між її вартістю та проведеною замовником попередньою оплатою, упродовж 30 банківських днів після постачання продукції згідно з графіком постачання і проходження вхідного контролю на ДП "ЖБТЗ".

- 30.01.2018р до договору №375 та додаткової угоди №1, сторонами було підписано Специфікацію №2, згідно пункту 1 якої, постачання та оплата продукції здійснюється сторонами в термін та за цінами на умовах даної специфікації: найменування продукції - металоконструкція сидіння водія 765-18-сб177М у кількості 10 штук та металоконструкція сидіння командира 765-18-сб163М у кількості 10 штук на загальну суму 906779,70грн (разом з ПДВ). Пунктом 2 вказаної специфікації, сторони визначили, що ціна продукції зазначеної в специфікації складає дев`ятсот шість тисяч сімсот сімдесят дев`ять, 70грн. в тому числі ПДВ - 20%. Відповідно до п.3 специфікації, постачання продукції здійснюється партіями, власними силами та за рахунок постачальника на адресу покупця (Житомирська область смт.Новогуйвинське, вул. Дружби Народів 1). Умови оплати за продукцію: - передплата 50% загальної суми за продукцію, визначеної у специфікації перераховується на рахунок постачальника упродовж трьох банківських днів з дня виставлення рахунку постачальником; - остаточний платіж здійснюється за кожну відвантажену кількість продукції в розмірі, що дорівнює різниці між її вартістю та проведеною замовником попередньою оплатою, упродовж 30 банківських днів після постачання продукції згідно з графіком постачання і проходження вхідного контролю на ДП "ЖБТЗ" (п. 4 специфікації №2).

Крім того, як встановлено судом у рішення від 11.07.2018 у справі №906/198/18, позивач здійснив поставку продукції за договором №375 від 02.10.2017 без отримання від відповідача попередньої оплати. Тобто, такими діями сторони фактично змінили умови договору в частині поставки продукції на умовах попередньої оплати, погодженої у договорі №375 від 02.10.2017.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даній справі позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 172330,92грн пені, 46003,56грн інфляційних втрат, 14547,90грн 3% річних, які нараховані за прострочення відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором №375 від 02.10.2017 щодо постачання продукції.

Для вирішення даного спору необхідним є дослідження та встановлення обставин щодо фактичної поставки позивачем продукції за договором №375, здійснення відповідачем розрахунків за таку продукцію та зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів.

Позивачем подано до матеріалів справи накладні:

- №0000010 від 29.01.2018 на суму 456355,08грн, №0000033 від 26.02.2018 на суму 425931,41грн, №0000050 від 28.03.2018 на суму 395507,74грн, №0000063 від 17.04.2018 на суму 365084,06грн, №0000072 від 27.04.2018 на суму 273813,05грн на поставку заготовок котлів за специфікацією №1 від 30.01.2018 (а.с.26-30);

- №0000019 від 06.02.2018 на суму 272033,88грн, №0000032 від 26.02.2018 на суму 272033,89грн, №0000043 від 16.03.2018 на суму 362711,86грн, №0000073 від 04.05.2018 на суму 227889,87грн на поставку металоконструкцій сидінь за специфікацією №2 від 30.01.2018 (а.с.22-25).

Слід зазначити, що відповідно до пункту 2.4. договору якість продукції, що є предметом договору перевіряється Відділом технічного контролю покупця, що підтверджується Актом вхідного контролю, на кожну окрему партію Продукції.

Умовами п.2.5 договору сторони погодили, що у разі виявлення недоліків під час приймання Продукції по якості, номенклатурі, комплектності, умовам Договору, Постачальник здійснює заміну Продукції на таку, що відповідає вимогам Договору, упродовж 30 календарних днів, з моменту отримання від Покупця відповідної вимоги. Продукція відносно якої проводиться заміна вважається не поставленою. Витрати по заміні Продукції здійснюються власними силами та за власний рахунок Постачальника, в тому числі витрати пов`язані з транспортуванням Продукції.

Судом встановлено, що у відповідності до умов п.4 специфікацій №1 та №2 до договору №375, на кожну партію продукції відповідачем комісійно складалися акти вхідного контролю.

Так, за специфікацією №1 відповідачем було складено:

- 01.02.2018 акт вхідного контролю №99, згідно якого майно за накладною №0000010 від 29.01.2018 придатне до подальшого використання за призначенням окрім, заготовки котла 765-06-сб313СБ зав.№МЗ1136, яка відноситься до браку та підлягає поверненню постачальнику для заміни.

При цьому, в накладній №0000010 від 29.01.2018 зазначено про поставку продукції на суму 456355,08грн, тоді як фактично за вказаною накладною позивачем було поставлено відповідачу продукцію на суму 425931,41грн (брак 1 котел на суму 30423,67грн) (а.с.35);

- 13.03.2018 акт вхідного контролю №250, згідно якого майно за накладною №0000033 від 26.02.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.36). Тобто, за накладною №0000033 від 26.02.2018 позивачем фактично було поставлено відповідачу продукцію на суму 425931,41грн.

- 06.04.2018 акт вхідного контролю №419, згідно якого майно за накладною №0000050 від 28.03.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.37). Тобто, за накладною №0000050 від 28.03.2018 позивачем фактично було поставлено відповідачу продукцію на суму 395507,74грн

- 25.04.2018 акт вхідного контролю №503, згідно якого майно за накладною №0000063 від 17.04.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.38). Тобто, за накладною №0000063 від 17.04.2018 позивачем фактично було поставлено продукцію на суму 365084,06грн;

- 07.05.2018 акт вхідного контролю №548, згідно якого майно за накладною №0000072 від 27.04.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.39). Тобто, за накладною №0000072 від 27.04.2018 позивачем фактично було поставлено продукцію на суму 273813,05грн.

За Специфікацією №2 відповідачем було складено:

- 15.02.2018 акт вхідного контролю №158, згідно якого майно за накладною №0000019 від 06.02.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.31). Тобто, накладною №0000019 від 06.02.2018 позивачем фактично було поставлено продукцію на суму 272033,88грн;

- 13.03.2018 акт вхідного контролю №262, згідно якого майно за накладною №0000032 від 26.02.2018 придатне до подальшого використання за призначенням, окрім металоконструкції сидіння 765-18-сб177 М в кількості 1 штуки зав. №МЗ 031 та металоконструкцій сидіння 765-18-сб163 М в кількості 2 штук зав. №МЗ 030, МЗ 032 - підлягають поверненню постачальнику для доопрацювання.

При цьому, в накладній №0000032 від 26.02.2018 зазначено про поставку продукції на суму 272033,89грн, тоді як фактично було поставлено продукцію на суму 137211,91грн (брак 1 сидіння 765-18-сб177 на суму 46533,94грн та брак 2 сидінь 765-18-сб163 М на суму 88288,06грн (46533,94грн +88288,06грн =134601,82грн) (а.с.32);

- 27.03.2018 акт вхідного контролю №381, згідно якого майно за накладною №0000043 від 16.03.2018 придатне до подальшого використання за призначенням, окрім металоконструкцій сидіння 765-18-сб177М в кількості 2 штуки зав. №МЗ 033, МЗ 035 - підлягають поверненню постачальнику для доопрацювання.

При цьому, в накладній №0000043 від 16.03.2018 зазначено про поставку продукції на суму 362711,86грн, тоді як фактично було поставлено продукцію на суму 269643,98грн (брак 2 сидіння 765-18-сб177 на суму 93067,88грн (а.с.33);

- 17.05.2018 акт вхідного контролю №568, згідно якого майно за накладною №0000073 від 04.05.2018 придатне до подальшого використання за призначенням (а.с.34). Тобто, накладною №0000073 від 04.05.2018 позивачем фактично було поставлено продукцію на суму на суму 227889,87грн.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, у специфікаціях до договору сторони погодили, що умови оплати за продукцію:

- передплата 50% загальної суми за продукцію, визначеної у специфікації перераховується на рахунок постачальника упродовж трьох банківських днів з дня виставлення рахунку постачальником;

- остаточний платіж здійснюється за кожну відвантажену кількість продукції в розмірі, що дорівнює різниці між її вартістю та проведеною замовником попередньою оплатою, упродовж 30 банківських днів після постачання продукції згідно з графіком постачання і проходження вхідного контролю на ДП "ЖБТЗ".

Таким чином, згідно погоджених сторонами строків проведення розрахунків та умов договору, за отриману продукцію відповідач зобов`язаний був здійснити остаточний розрахунок протягом 30 банківських днів після проходження вхідного контролю, а саме:

- по заготовках котлів за специфікацією №1 від 30.01.2018р, за накладними: №0000010 від 29.01.2018 - в строк до 16.03.2018; №0000033 від 26.02.2018 - в строк до 25.04.2018; №0000050 від 28.03.2018 - в строк до 23.05.2018; №0000063 від 17.04.2018 - в строк до 11.06.2018; №0000072 від 27.04.2018 - в строк до 20.06.2018.

- по металоконструкціях сидінь за специфікацією №2 від 30.01.2018, за накладними: №0000019 від 06.02.2018 - в строк до 01.04.2018; №0000032 від 26.02.2018 - в строк до 25.04.2018; №0000043 від 16.03.2018 - в строк до 11.05.2018; №0000073 від 04.05.2018 - в строк до 02.07.2018.

Судом встановлено, що згідно з поданими сторонами до матеріалів справи доказами, відповідачем проведено розрахунку за поставлену позивачем продукцію з порушенням строків оплати. Так, відповідачем сплачено:

- за заготовки котлів (специфікація №1): 22.03.2018р - 425931,41грн, 03.04.2019 - 456355,08грн, 04.05.2019 - 395507,74грн, 28.12.2018 - 150000,00грн, 22.01.2019 - 100000,00грн, 06.03.2019 - 365084,06грн, 06.03.2019 - 4225,61грн (а.с.42-43,46-49,51);

- за металоконструкції сидінь (специфікація №2): 14.03.2018р - 453389,85грн, 14.03.2018р - 136016,94грн, 04.04.2018р - 68605,95грн, 04.04.2018 - 134822,00, 06.03.2019 - 113944,94грн (а.с.40,41,44,45,50).

Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 172330,92грн пені, 46003,56грн інфляційних втрат, 14547,90грн 3% річних, судом враховується таке.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку проведення розрахунку з оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день не виконання зобов`язань.

У даній справі позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 172330,92грн пені, 46003,56грн інфляційних втрат, 14547,90грн 3% річних за період 11.06.2018 по 05.03.2019, нарахованих за несвоєчасне виконання зобов`язань по оплаті продукції за трьома накладними, зокрема: №0000063 від 17.04.2018, №0000072 від 27.04.2018, №0000073 від 04.05.2018.

При перевірці правильності здійснення нарахованих до стягнення сум, суд встановив, що позивач хоча і враховував зазначені в графі "Призначення платежу" рахунки №31 від 30.01.2018 (за заготовку котла), №32 від 25.01.2018 (за металоконструкції сидінь), однак здійснював зарахування сплачених відповідачем сум не в черговості їх надходження. При цьому, черговість погашення заборгованості має суттєве значення при вирішенні даного спору і потребує окремого дослідження, оскільки правильність здійснених зарахувань впливає на обґрунтованість заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій (існування певної суми боргу в період за який позивач здійснює нарахування пені, інфляційних, річних).

Під час судових засідань представник позивача пояснював, що при нарахуванні штрафних, кошти які надійшли від відповідача, зараховувались позивачем по рахунках №31 та №32 в сумах, які були найбільш наближеними до суми накладних. Однак, таке зарахування не узгоджується з приписами чинного законодавства з огляду на таке.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (надалі -Інструкція).

При цьому, відповідно до п.1.3. Інструкції її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункових документів як платіжне доручення.

За змістом п.1.30. ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.1.4 Інструкції платіжним дорученням є розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Пунктом 3.7. Інструкції передбачено, що реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Отже, погашення черговості сплачених відповідачем сум ставиться в залежність від змісту реквізиту платіжного доручення "Призначення платежу", яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), то сплачені кошти спрямовуються саме на погашення боргу (оплата товару, робіт, послуг) за конкретною накладною. У випадку, якщо платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" або чи якщо зазначена загальна підстава - на виконання договору чи погашення кредиторської заборгованості, зарахування сплачених коштів, за загальним правилом, здійснюється в порядку черговості, яка виникла хронологічно раніше.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи платіжні доручення, в графі "Призначення платежу" не містять повної інформації про платіж, а містять лише посилання на рахунок №31 "за заготовку котла" або на рахунок №32 "за металоконструкції сидінь".

Тобто, в платіжних документах відповідачем призначення платежу чітко визначено не було, а лише вказувалось як загальна підстава - "рахунок", без зазначення дати, номеру та серії конкретної накладної або конкретного періоду заборгованості.

Оскільки у вищезазначених платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" не містив повної інформації про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, позивач мав здійснювати зарахування погашення заборгованості (окремо по котлах - рах.№31 та окремо по сидіннях - рах.№32) в порядку черговості, яка виникла хронологічно раніше.

Враховуючи вищевикладене та здійснені відповідачем проплати, погашення заборгованості в черговості, яка виникла раніше мало здійснюватись таким чином:

Котли НакладнаСума накладної (з врахуванням наявного браку)Проплати№0000010 від 29.01.2018 на суму 456355,08грн425931,41грн (брак на суму 30423,67грн)22.03.2018 на суму 425931,41грн№0000033 від 26.02.2018425931,41грн03.04.2018 на суму 425931,41грн №0000050 від 28.03.2018395507,74грн03.04.2018 на суму 30423,67грн (залишок із сплачених 03.04.2018); 04.05.2018 на суму 365084,07грн№0000063 від 17.04.2018365084,06грн04.05.2018 на суму 30423,67грн (залишок із сплачених 04.05.18); 28.12.2018 на суму 150000,00грн; 22.01.2019 на суму 100000,00грн; 06.03.2019 на суму 84660,39грн.№0000072 від 27.04.2018273813,05грн06.03.2019 на суму 273813,05грн (із сплачених 06.03.19) Залишок із сплачених 06.03.2019 - 10836,23грн

Сидіння НакладнаСума накладної (з врахуванням наявного браку)Проплати№0000019 від 06.02.2018 на суму 272033,88грн272033,88грн14.03.2018 на суму 272033,88грн№0000032 від 26.02.2018 на суму 272033,89грн137211,91грн (брак на суму 134822,00грн)14.03.2018 на суму 137211,91грн №0000043 від 16.03.2018 на суму 362711,86грн269643,98грн (брак на суму 93067,88грн)14.03.2018 на суму 44144,06грн ; 14.03.2018 на суму 136016,94грн; 04.04.2018 на суму 68605,95грн; 04.04.2018 на суму 20877,03грн.№0000073 від 04.05.2018 на суму 227889,87грн227889,87грн04.04.2018 на суму 113944,97грн; 06.03.2019 на суму 113944,90грн. Залишок із сплачених 06.03.2019 - 0,04грн

Крім того, з розрахунку позивача вбачається, що він нараховує пеню в сумі 172330,92грн за весь час прострочення, не беручи до уваги обмеження встановлені ч.6 ст.232 ГК України.

Положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законом установлено строк, після закінчення якого припиняється нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання договірного зобов`язання і цей строк, згідно із ч.6 ст.232 ГК України, становить 6 місяців з того дня, коли зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено законом або договором. Тобто 6 місяців - це той період часу, за який можливим є нарахування пені, якщо договором не встановлено інше. У даному випадку, договір №375 від 02.10.2017 не передбачає іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч.6 ст.232 ГК України.

Таким чином, відповідно до умов договору та вищевказаних норм чинного законодавства, позивач мав право нараховувати пеню протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, при цьому враховуючи черговість здійснених відповідачем проплат.

З огляду на встановлені судом обставини справи, здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань пені (в межах визначених позивачем періодів її нарахування і сум на які здійснено таке нарахування), одночасно враховуючи порядок та черговість сплачених відповідачем сум та вимоги ч.6 ст.232 ГПК України, господарський суд вважає, що правомірним є нарахування пені в сумі 123709,21грн, зокрема нарахованої:

- в сумі 59652,07грн за період з 12.06.2018 по 12.12.2018 на суму заборгованості 334660,39грн (за накладною №0000063 від 17.04.2018),

- в сумі 43503,35грн за період з 21.06.2018 по 21.12.2018 на суму заборгованості 243389,37грн (за накладною №0000072 від 27.04.2018),

- в сумі 20553,79грн за період з 03.07.2018 по 03.01.2019 на суму заборгованості 113944,90грн (за накладною №0000073 від 04.05.2018).

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 123709,21грн, в решті заявленої до стягнення суми пені в сумі 48621,71грн (172330,92грн -123709,21грн) суд відмовляє.

При цьому, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки на 99%. Обґрунтовуючи дане клопотання представник відповідача зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є стратегічним державним підприємством, яке приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки), в час проведення на сході країни Операції об`єднаних сил та військової агресії Російської Федерації.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Судом враховується, що договір №375 від 02.10.2017 було укладено між сторонами на виконання умов договорів укладених з Міністерством оборони України на 2017 рік, для проведення відповідного виду ремонту військової техніки (п.1.3 договору). Кошти виділені Міністерством оборони України на виконання вказаного Державного контракту є коштами з цільовим призначенням. Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки), під час проведення на сході країни Операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Господарський суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, врахував стратегічність ДП "Житомирський бронетанковий завод" та його значимість у посиленні обороноздатності України, а також те, що відповідачем неумисно порушено умови договору.

З урахуванням викладеного, суд визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 61854,61грн - 50% від обґрунтовано нарахованої суми пені.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує вищенаведене, а також таке.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 46003,56грн, а також 3% річних у сумі 14547,90грн (розрахунки а.с.189-192).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних в межах визначеного позивачем періоду їх нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, одночасно враховуючи порядок та черговість здійснених оплат відповідачем, суд встановив, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 12449,06грн, а саме:

- за накладною №0000063 від 17.04.2018:

на суму боргу 334660,39грн у період з 12.06.2018 по 27.12.2018 - у розмірі 5473,76грн,

на суму боргу 184660,39грн у період з 28.12.2018 по 21.01.2019 - у розмірі 379,44грн,

на суму боргу 84660,39грн у період з 22.01.2019 по 05.03.2019 - у розмірі 299,21грн;

- за накладною №0000072 від 27.04.2018р:

на суму боргу 150000,00грн у період з 21.06.2018 по 27.12.2018 - у розмірі 2342,47грн,

на суму боргу 93389,37грн у період з 21.06.2018 по 21.01.2019 - у розмірі 1650,31грн;

- за накладною №0000073 від 04.05.2018 на суму боргу 113944,90грн у період з 03.07.2018 по 05.03.2019 - у розмірі 2303,87грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 12449,06грн. В частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2098,84 (14547,90грн - 12449,06грн = 2098,84грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, з огляду на вище встановлені обставини щодо проведених відповідачем проплат, враховуючи періоди нарахування визначені позивачем згідно поданого розрахунку, господарський суд прийшов до висновку, що обґрунтованим є нарахування інфляційних в сумі 40917,54грн, зокрема:

- за накладною №0000063 від 17.04.2018:

на суму боргу 334660,39грн у період з 12.06.2018 по 27.12.2018 - у розмірі 17343,28грн,

на суму боргу 184660,39грн у період з 28.12.2018 по 21.01.2019 - у розмірі 1846,60грн,

на суму боргу 84660,39грн у період з 22.01.2019 по 05.03.2019 - у розмірі 423,30грн;

- за накладною №0000072 від 27.04.2018р:

на суму боргу 150000,00грн у період з 21.06.2018 по 27.12.2018 - у розмірі 7773,53грн,

на суму боргу 93389,37грн у період з 21.06.2018 по 21.01.2019 - у розмірі 5822,06грн;

- за накладною №0000073 від 04.05.2018 на суму боргу 113944,90грн у період з 03.07.2018 по 05.03.2019 - у розмірі 7708,77грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 40917,54грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5086,02грн (46003,56грн - 40917,54грн = 5086,02грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач доказів сплати пені, інфляційних, річних не надав, доводів позивача не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 61854,61грн пені (зменшеної судом на 50% від обґрунтовано заявленої), 12449,06грн 3% річних та 40917,54грн інфляційних втрат є правомірними, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в іншій частині суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 5000,00грн, суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката, видане ОСОБА_1 (а.с.139).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

29.05.2019 між адвокатом Мельничуком Денисом Миколайовичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" (клієнт) укладено договір-доручення №5 про надання правової допомоги (далі - договір №5) (а.с.136-137).

Згідно з п.1.1 договору №5, предметом даного Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справі №906/268/19 про стягнення неустойки 232543,50грн з ДП "Житомирський бронетанковий завод", яка знаходиться в провадженні господарського суду Житомирської області шляхом взяття участі у судових засіданнях в господарських судах усіх інстанцій, складання процесуальних документів та інших необхідних дій необхідних для захисту інтересів клієнта по справі.

Відповідно до п.4.1 вказаного договору, сторони досягли згоди, що клієнт сплачує адвокату за надану правову допомогу обумовлену в. п.1.1. цього договору у розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до "31" грудня 2019 року або до кінця виконання своїх зобов`язань (пункт 3.1 договору №5).

Вказаний договір підписаний уповноваженими особами.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, останній надав також до матеріалів справи ордер серії ПТ №137996 на надання правової допомоги від 16.05.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2713 від 09.04.2019, попередній розрахунок судових витрат №9/39 від 25.07.2019, квитанцію №1 від 25.07.2019 на суму 3500,00грн, посадочні документи від 08.08.2019 000B3FFF-EBFC-B1C1-0001, банківську виписку від 27.08.2019 (а.с.157,158,206-207,209).

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази оплати послуг по наданню правової допомоги в Господарському суді Житомирської області за договором від 29.05.2019 №5, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом таких послуг.

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5100,00грн підтверджується квитанцією №1 від 25.07.2019 на суму 3500,00грн та банківською випискою від 27.08.2019 на суму 1600,00грн (а.с.158,209).

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в попередньому розрахунку судових витрат допущено описку замість витрат з надання правової допомоги в сумі 5000,00грн, помилково зазначено 50000,00грн. Представник позивача заявив про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00грн, тобто в сумі яка обумовлена в п.4.1 договору.

Так, в п.4.1 договору сторони обумовили фіксований розмір гонорару адвоката, який становить 5000,00грн.

Відповідач не довів неспівмірість витрат позивача на оплату правничої допомоги у даній справі.

Водночас, за приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 3801,83грн. Витрати на оплату послуг адвоката в частині стягнення 1198,17грн господарським судом покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені до 61854,61грн.

3. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, буд.1; ідентифікаційний код 07620094)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" (73000, Херсонська область, м. Херсон, Миколаївське шосе, 5 км; ідентифікаційний код 30667065):

- 61 854,61грн пені,

- 12 449,06грн 3% річних,

- 40 917,54грн інфляційних втрат,

- 3801,83грн витрат на оплату послуг адвоката,

- 2656,14грн витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.09.19

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек. з повідом.).