Ухвала суду № 84277786, 11.09.2019, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/12280/17

Провадження № 2-п/592/782/19

УХВАЛА

11 вересня 2019 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Чайка Т. В. ,

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 В. О. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми заяву представника відповідача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року, -

В С Т А Н О В И В :

30.10.2017 року представниця ПАТ КБ “ПриватБанк” за довіреністю Савіхіна Анастасія Миколаївна звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (вхідний № 39407 від 30.10.2017 року) (а. с. 4, 5) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.11.2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвала набрала законної сили 09.11.2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/70135605) (а. с. 48) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року було постановлено цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості розглянути заочно. Ухвала набрала законної сили 23.01.2018 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71725859) (а. с. 57) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” було задоволено. Було ухвалено стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором в розмірі 54664,53 грн. . Було ухвалено стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 1600,00 грн. . Рішення набрало законної сили 23.02.2018 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71726014) (а. с. 58, 59) .

03.06.2019 року представник заявника (відповідача) ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про перегляд заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року, із змісту якої вбачається, що 23.01.2018 року Ковпаківським районним судом м. Суми було ухвалено заочне рішення по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно ч. 3 ст. 284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Обставини, що свідчать про поважність причин неявки заявника в судове засідання та не повідомлення їх суду полягають в наступному. Відповідач не був повідомлений про судові засідання по справі, не отримував судові повістки про виклик та він іншими чином не повідомлявся про дати судових засідань. Вказане рішення позивачем отримано не було, про що свідчить відмітка на конвертах, яка знаходиться в матеріалах справи. 18.04.2019 року під час спроби продажу належного ОСОБА_1 автомобіля виявилося, що була накладена заборона на його відчуження відповідно до постанови державного виконавця Ковпаківського ВДВС м. Суми Буханіст І. М. за виконавчим провадженням № 562288141. Після цього 08.05.2019 року представник позивача ознайомився з матеріалами справи. В матеріалах справи, 08.052019 року, тобто станом на день ознайомлення з ними представником заявника були відсутні будь-які документи, що підтверджують обставину, яка свідчить про отримання судових повісток або судового рішення по справі. Неповідомлення відповідача у встановленому законом порядку про розгляд справи позбавило ОСОБА_1 прав, передбачених ч. ч. 2, 3, 6 ст. 43 ЦПК України, зокрема, подавати докази, подавати клопотання та заяви, надавати пояснення суду, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, які мають істотне значення для вирішення справи, а також призвело до ухвалення неправильного заочного рішення судом. Що стосується заперечення проти позовних вимог позивача та докази, якими воно обґрунтовується, слід зазначити наступне. 24.09.2010 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якому він отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. , у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 36,00 % річних на суму залишку заборгованості. Відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених даним договором більш ніж 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У відповідності до розрахунку станом на 31.08.2017 року він має заборгованість 54664,53 грн. , яка складається з наступного: - 3699,04 грн. – заборгованість за кредитом; - 44311,88 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; - 3574,35 грн. – заборгованість за пенею та комісією; - 500,00 грн. – штраф (фіксована частина) ; - 2579,26 грн. – штраф (процентна складова) . Таким чином, позивач не мав право нараховувати штраф у твердій грошовій сумі. Крім кого, формування штрафу у розмірі 500 грн.+ 5 % від суми заборгованості є подвійною відповідальністю за одне і теж порушення. Незаконність визначення цієї суми полягає в тому, що вона створює подвійну відповідальність відповідача перед позивачем, що забороняється ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вказана сума грошових коштів створює подвійну відповідальність відповідача, виходячи з того, що за теж саме порушення – несвоєчасне погашення процентів та/або тіла кредиту. Вказана позиція підтримана також Верховним Судом України, який в своїй постанові від 21.10.2015 року по справі № 6-2003цс15 (обов`язковій до виконання) зазначив наступне. Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу) . Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України) . Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України) . За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених в ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (http://reyestr.court.gov.ua/Review/53118512) . Потрібно зазначити про те, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в його задоволенні, обґрунтування чого полягає в наступному. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для того, щоб обґрунтувати позицію відносно того, що позов був поданий після спливу року позовної давності спочатку потрібно встановити момент, в який розпочався перебіг позовної давності відносно позовних вимог про виконання спірного кредитного зобов`язання. Виходячи з того, що спірне кредитне зобов`язання має строк його виконання, законодавство України по відношенню до такого виду зобов`язання момент, в який розпочинається перебіг позовної давності, визначає в ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як передбачено умовами кредитного договору № б/н від 24.09.2010 року, укладеного між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 , визначено в п. 2.1.1.12.4. строк на порядок погашення по кредиту по кредитним картам із встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафт, який виник по таким картам, закріплений в клієнта (довідка про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлено даним пунктом строк повернення кредиту в повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості. Як зазначено у графіку заборгованості за кредитним договором, останній платіж було здійснено 01.07.2014 року, то дата повернення кредиту в повному обсязі – 07.02.2015 року. Проте, позичальником повністю не було здійснено повернення кредитних коштів. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Враховуючи ту обставину, що починаючи з 01.07.2014 року (дата останнього платежу, повернення заборгованості) банк фактично знав про своє порушене право, проте, не заявляв про це, і саме з цього моменту і починається перебіг позовної давності, як щодо основного зобов`язання, так і до застосування відсотків за його користування та інших передбачених договором сум. Тобто, починаючи з 02.07.2017 року по момент звернення позивача до суду строк позовної давності, щодо кредитного договору № б/н від 24.09.2010 року та стягнення неустойки за вказаним договором сплив. А банк звернувся до суду за захистом своїх прав лише у вересні 2017 року (проте позовна заява була отримана судом лише 30.10.2017 року) . В постановах Верховного Суду України відображена наступна позиція стосовно вказаної справи, а саме: відносно того, що у випадку якщо в кредитному договорі передбачена можливість вимоги банку дострокового повернення всіх кредитних грошових коштів внаслідок порушення кредитного зобов`язання, то в момент настання відповідних порушень банк набуває право звертатися до суду з позовом про повернення всієї суми заборгованості і відповідно змінюється строк виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі. Тобто позиція позивача в частині стягнення процентів в межах позовної давності невірна, оскільки позовна давність сплила на все кредитне зобов`язання, а відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) . Зв`язок вказаної судової позиції з обставинами справи, які мають місце в цьому судовому розгляді полягає в тому, що банк в кредитному договорі чітко прописав строк повернення кредитних коштів, і саме з цього строку виконання кредитного зобов`язання і має відраховуватися строк позовної давності на стягнення всієї суми кредитних грошових коштів, який був пропущений банком. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року, ухваленої по справі № 6-116цс13, яка є обов`язковою для виконання всіма органами судової влади України відповідно до ст 360-7 ЦПК України, позовна давність за кредитними зобов`язаннями, які виконуються сплатою окремих платежів, рахується окремо відносно кожного платежу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/35667396) . Аналогічна позиція відображена в наступних постановах Верховного Суду України: - в постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року по справі № 6-14цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37908426) ; - постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року по справі № 6-20цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37908433) ; - в постанові Верховного Суду України від 18.06.2014 року по справі № 6-61цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/39589416) ; - в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року по справі № 6-95цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40731230) ; - в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 року по справі № 6-133цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41019586) ; - в постанові Верховного Суду України від 22.10.2014 року по справі № 6-127цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41163724) ; - в постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 року по справі № 6-167цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41479730, http://reyestr.court.gov.ua/Review/41479736) ; - в постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 року по справі № 6-160цс14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41735963) . Отже, якщо виходячи з того, що спірне кредитне зобов`язання підлягає виконанню сплатою щомісячних платежів і якщо дивитися через призму вказаних вище норм права, спір, який виник за кредитним договором № б/н від 24.09.2010 року та враховуючи те, що позивач звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми 18.09.2017 року (проте позовна заява була отримана судом лише 30.10.2017 року) , що підтверджується роздруківкою з сайту “Судова влада” , де вказано коли була зареєстрована позовна заява, то виходить, що боржник має платити суму грошових коштів по тілу кредиту за період з 10.12.2013 року (дата, що з`являється в наслідок додавання 211 днів з моменту виникнення такої заборгованості) по 04.09.2014 року (дата, яка з`являється внаслідок віднімання 3 років від дня звернення до суду) . Відповідно до законодавства не можна застосовувати позовну давність на кожний місячний платіж, ігноруючи позовну давність на все кредитне зобов`язання, оскільки це буде порушення логічної побудови системи норм ЦК України. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України) . Ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) . Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) . При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як “строк дії договору” , так і “строк (термін) виконання зобов`язання” (ст. ст. 530, 631 ЦК України) . Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України) . Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Слід зазначити те, що банком було подано до суду позовну заяву про порушення свого права лише в жовтні 2017 року, а ОСОБА_1 перестав виконувати своє зобов`язання у липні 2014 року, підтвердженням чого є графік розрахунку заборгованості, що знаходиться в матеріалах справи та виписки по картці/рахунку № НОМЕР_2 і додатковим рахункам від 13.05.2019 року) . З цього випливає, що до спірного кредитного зобов`язання слід застосувати позовну давність. За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно) . У зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання, а тому банк мав право з липня 2014 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, що він не зробив. Крім цього, в судовому засіданні не було встановлено обставини з приводу перевипуску банківської картки! Також він підтверджує, що ним не подано іншої заяви до цього суду з тим самим предметом з тих самих підстав. На підставі вищезазначеного та керуючись ст. ст. 256, 257, ч. 5 ст. 261, 266, 267, 509, 526, 549, 612, 1054, 1055 ЦК України; ч. ч. 2, 3, 6 ст. 43, ч. 3 ст. 284, 285, 289 ЦПК України; ст. 61 Конституції України, він просив: 1. Переглянути заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року, яке було ухвалено по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 2. Скасувати заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року, яке ухвалене по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначити справу до розгляду в загальному порядку (вхідний № 30919/19 від 03.06.2019 року) (а. с. 70 – 74) .

08.07.2019 року представниця АТ КБ “ПриватБанк” Гаренко Надія Володимирівна надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на заяву про перегляд заочного рішення, в якому вона зазначила про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа № 592/12280/17 за позовом АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, на яку вона вважає за необхідне надати наступний відзив. Відповідно до укладеного договору № б/н від 24.09.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Стосовно перегляду заочного рішення вона зазначає. Згідно ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. По-перше, щодо процесуального бачення заяви. Аналізуючи зміст заяви, варто звернути увагу на те, що в ній обов`язково повинні бути зазначені процесуальні обставини для скасування заочного рішення (поважність причин неявки відповідача в судове засідання та неповідомлення їх суду) та матеріальні обставини для скасування (посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення) . Згідно ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Таким чином, для скасування заочного рішення повинні існувати як обставини процесуального характеру, так і матеріального одночасно. Виходячи з матеріалів справи та протоколу судових засідань – відповідач належним чином був повідомлений та від нього не надійшло жодних клопотань, заперечень чи інших документів щодо розгляду даної справи. Також доречно зауважити, що відповідачу надано ряд прав та обов`язків. Зокрема, ст. ст. 43, 44 ЦПК України: після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення. Сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, – до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. З огляду на вищевикладене, суд за наявності правових підстав та вимог ЦПК України, з урахуванням листа Верховного Суду України “Про практику ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах” та умов проведення заочного розгляду справ, а саме: врахував неявку відповідача в судове засідання; належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання; відсутність поважних причин неявки відповідача; відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності; відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, а тому суд правомірно провів заочний розгляд справи та виніс судове рішення, яке є законним, справедливим та обґрунтованим. Взагалі редакція ч. 1 ст. 288 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що для скасування заочного рішення потрібно не тільки поважність причин неявки відповідача, але й додатково і поважність причин неповідомлення суду про неможливість з`явитись в судове засідання. Відповідач не подавав ані клопотань, ані заперечень та не просив відкласти розгляд справи за поважністю причини неприбуття на призначені дати судового розгляду. По-друге, щодо матеріальних підстав для скасування заочного рішення, то відповідач повинен вказати на докази, якими обґрунтовуються заперечення проти вимог позивача. При цьому, заочне рішення підлягає скасуванню, тільки якщо докази, на які посилається відповідач, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Враховуючи те, що згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою, можна зробити висновок про те, що суд, ухвалюючи заочне рішення, повинен дати оцінку всім доказам, які є у справі. Таким чином, не може бути підставою для скасування заочного рішення посилання відповідача на докази, які були у справі, оскільки вони вже були оцінені судом при ухваленні заочного рішення. Для скасування заочного рішення потрібно, щоб докази були новими (не досліджувались судом при ухваленні заочного рішення) та мали істотне значення для правильного вирішення справи. В той же час в ЦПК України чітко врегульовано порядок подачі доказів. Так, згідно ст. 43 ЦПК України сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, – до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням даної вимоги, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Враховуючи сказане, можна зробити висновок про те, що відповідач, посилаючись на докази, якими обґрунтовуються заперечення, повинен вказати не тільки на нові докази, але й навести поважні причини, чому такі докази не були подані до початку розгляду справи по суті. І тільки за одночасної наявності названих процесуальних і матеріальних обставин суд може скасувати заочне рішення. При спеціальному порядку суд першої інстанції може переглянути заочне рішення, тільки якщо відповідач посилається на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи у випадку відсутності відповідача з поважних причин; порушення норм процесуального права при ухваленні заочного рішення може бути підставою тільки для апеляційного оскарження. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що заочне рішення може бути переглянуте в загальному та спеціальному порядках. Якщо в загальному (апеляційному) порядку досліджується законність та обґрунтованість заочного рішення, то при спеціальному порядку досліджуються тільки вказані відповідачем нові докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи у випадку відсутності відповідача з поважних причин. Стосовно форми кредитного договору. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно ї здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання п. 1 ч. 2 ст. 30 ЦК України) , яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, позичальник підтвердив свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 ЦК України) . Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У відповідності до ч. 2. ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Ст. 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв`язку, наприклад електронний. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, які задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заяви, Умови, Правила та Тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві. Тарифи – розмір винагороди за послуги банку є невід`ємною частиною договору. Перелік може змінюватися і доповнюватися, про що власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Щодо нарахування штрафів. Сторони за договором передбачили, що у разі порушення позичальником термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань більше ніж на 30 днів, банком нараховується штраф за формулою: 500 грн. + 5 % від заборгованості за кредитом. Штраф розраховується на окремому рахунку та підлягає сплаті першочергово, що передбачено п. 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг. Цей штраф за жодними обставинами не виражається у твердій грошовій сумі, оскільки хоча в розрахунку він і складається з двох частин (фіксована складова + процентна складова) , але юридично вони складові формули, за якою обчислюється нероздільне (цілісна) сума в залежності від розміру невиконаних або неналежно виконаних зобов`язань. Щодо нарахування штрафу та пені. Ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться. Одним з фундаментальних принципів правових відносин є принцип свободи договору, закріплений в п. 3 ст. 3 ЦК України, згідно з яким одним із загальних принципів цивільного законодавства є свобода договору. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, при укладенні кредитного договору між банком і клієнтом-позичальником дотримується принцип свободи договору. А саме, позичальник є вільним у заключенні даного договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, підписуючи кредитний договір він погоджується з усіма умовами, передбаченими кредитним договором. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Заперечення відповідача про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст. 61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Більше того, загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть ототожнюватися санкції і вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій. Інакше, наприклад не могли б бути одночасно застосовані штраф та стягнення збитків при залученні до цивільної відповідальності, а також позбавлення волі та конфіскація майна при притягненні до кримінальної відповідальності і так далі, адже вони також пояснювалися б “як відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення” . Таким чином, згідно ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій або їх набір при залученні до одного виду юридичної відповідальності. Тлумачення неможливості одночасного застосування штрафу та пені прямо суперечить установленому законодавця, який в законах України прямо передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу. Можливість одночасного застосування штрафу та пені закріплюється також в ст. 14 Закон України “Про державний матеріальний резерв” від 24.01.1997 року № 51/97-ВР в редакції від 30.07.2010 року. Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону або із суті відносин сторін, дозволяє здійснити відповідне врегулювання в договорі. Штраф і пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах. Штраф – разове покарання, а пеня – покарання, яяке має на меті домогтися якнайшвидшого виконання зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ст. 550 ЦК України) . Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Постановою Верховного Суду України № 6-2003цс15 визначено, що у відповідності до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Основним положенням даної постанови являється саме накладання санкцій за одне правопорушення, а тому не може прийматися до уваги в даному випадку, адже одночасне стягнення штрафу і пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки відповідно до ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, а згідно зі ст. 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, штраф і пеня є окремими видами неустойки. Штраф застосовується за порушення виконання зобов`язання, а пеня – за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штраф і пеня не є взаємовиключними видами неустойки. Крім того, ЦК України не містить обмежень і заборон на одночасне застосування стороною за договором до винної сторони таких штрафних санкцій як штраф і пеня. Банк встановлює в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором неустойку як самостійний вид юридичної відповідальності, тобто загальний розмір фінансової санкції за невиконання умов договору. Юридичною відповідальністю є реалізація санкції норми, відносно правопорушника, покладання на нього офіційного боргу зазнати позбавлення матеріального, фізичного або духовного порядку. Враховуючи викладене, принцип свободи договору дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов`язання – у вигляді штрафу, і за несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання – у вигляді пені. Застосування банком в кредитному договорі штрафу та пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний. Підсумовуючи вищевикладене, передбачивши зазначені види неустойки в кредитному договорі, банк не допускає порушення норми ст. 61 Конституції України. Щодо строку позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність — це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України) . Відповідно до п. 1.1.7.31. Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Необхідно звернути увагу суду на те, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Безпосередньо в загальноприйнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання та точний щомісячний платіж визначений чітко в грошових одиницях – ануітет, тощо. Відповідно по даному договору було відкрито картковий рахунок, було встановлено кредитний ліміт на картку, було видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Верховний Суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме: 19.03.2014 року по справі № 6-14цс14 та 18.06.2014 року по справі № 6-61цс14. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України) , а не закінченням строку дії договору. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік) . Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 07.2014 року, (довідка про видачу кредитних карт додається) . Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 23.10.2017 року – до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Одночасно ст. 526 ЦК України наголошує на тому, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, на даний час, відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав. Враховуючи викладене, вона просила суд відмовити в перегляді заочного рішення (вхідний № 36871 від 08.07.2019 року) (а. с. 105 – 109) .

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю ОСОБА_4 Віталій ОСОБА_5 заяву підтримали, просили її задовільнити та скасувати заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року, яке ухвалене по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

В судове засідання представник АТ КБ “ПриватБанк” не з`явився. Про дату, час і місце засідання був повідомлений належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду заяви, у відповідності до положень ч. 1 ст. 287 ЦПК України (а. с. 119) .

Оголосивши заяву про перегляд заочного рішення, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника за довіреністю ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, оскільки судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не з`явився в судові засідання з поважних причин, бо не отримував судових повісток, оскільки докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, відтак суд дійшов висновку про те, що заяву представника відповідача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року слід задовольнити та скасувати заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 268, 272, 280 — 289, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 за довіреністю Луговського ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року задовольнити.

Скасувати заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2018 року і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження на 04.11.2019 року на 08 годину 00 хвилин.

В судове засідання викликати сторони, представників сторін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.Г. Бичков