Рішення № 84270000, 10.09.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Саркісян О. А.

Справа № 644/364/19

Провадження № 2-о/644/55/19

10.09.2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року

Орджонікідзевский районний суд м Харкова у складі:

головуючого- судді Саркісян О.А.

при секретарі - Зоріній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявники звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, в якій просили встановити факт, що їх вимушене переселення у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Донецьк. Від першого шлюбу має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ЇЇ чоловік ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 також у м. Донецьк. Від шлюбу мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично проживала разом із чоловіком та дітьми. До вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області ОСОБА_1 працювала малярем 4 розряду. У серпні вони разом із дітьми були вимушені переміститись з місця їхнього постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до АДРЕСА_3 , де зараз проживають, та взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Зазначили, що з появою російської військової техніки на території Донецька почались обстріли житлових кварталів та об`єктів інфраструктури. Люди боялися перебувати як у себе вдома, так і на вулицях, а тому змушені були переховуватися у підвальних приміщеннях. Чуючи кожен вибух, вони, затамувавши подих, чекали, куди прилетить наступний снаряд. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитим від активних бойових дій, розгорнутих російськими найманцями, через що вони постійно відчували себе у небезпеці. Хвилювання за життя своє та дітей підсилювалось також великою вірогідністю потрапити в полон до російських найманців, оскільки влітку 2014 року таке явище як викрадення людей, з метою викупу стало поширеним явищем на території Донецька. Місто Донецьк, після його окупації РФ, перетворився на місто, яке непридатне для повноцінного життя. Це призвело до неможливості подальшого проживання на території Донецька, тому у серпні 2014 року вони вирішили залишити своє житло та переселитись до іншої частини України аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.

У судове засідання заявники та їх представник не з`явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позов просили задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про дату, і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, надані заявниками докази, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 .

От першого шлюбу має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Донецьк, був зареєстрований АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 .

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що відповідно підтверджується копіями свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 та НОМЕР_5 .

Заявник ОСОБА_1 працювала у КП «УК Пролетарського району м. Донецька» малярем 4 розряду на підставі наказу №147-к від 01.10.2010 року, що підтверджується копією трудової книжки ТН №203737.

Заявники разом з дітьми були змушені у серпні 2014 року залишити окуповану частину території Донецької області та переїхати з м. Донецьк до м. Харкова.

Згідно копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6332015400 від 18.07.2016 року ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перемістилася з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 м. АДРЕСА_4 , де фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6332015450 від 21.07.2016 року ОСОБА_5 перемістився з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_4 , де фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 4 Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про точну причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено. Не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

У відповідності до частини шостої статті 5 Закону України від 15 квітня2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації громадянам України у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Україна сприяє забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях (стаття 6Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1 Конвенції, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).

Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року№ 129-VIII затверджено звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому, зокрема, вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище.

Таким чином, суд, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшов висновку про те, що право на судовий захист заявників, яке передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення у правах, підлягає реалізації, а порушені права - захисту у судовому порядку у обраний ним спосіб.

Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з дітьми з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії РФ та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Враховуючи наведене, а також те, що заявники з дітьми переселилися з тимчасово окупованої території Донецької області з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, суд дійшов висновку про те, що заявниками доведено юридичний факт, що їх вимушене переселення у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, а тому заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,5,76,77,258,263-265,293-294,315,319,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи Харківському апеляційному суду до або через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Повний текст рішення виготовлений 16.09.2019 року.

Суддя О.А.Саркісян