Ухвала суду № 84269071, 16.09.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/10039/17

Провадження № 1-кп/638/99/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Мунтяну І.І.,

за участю прокурора Панова В.М.,

захисника Абросимова О.С.,

потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника потерпілих Дзись О.М.,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 та клопотання захисника Абросимова О.С. про зміну запобіжного заходу на домашній арешт по кримінальному провадженню №12017220000000167 від 13.02.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.286 КК України,-

в с т а н о в и в:

В провадженні Дзержинського районного суду м.Харкова перебуває кримінальне провадження №12017220000000167 від 13.02.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 27.06.2019 року задоволено клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обрано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинуваченого взято під варту в залі суду. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01.08.2019 року вищевказану ухвалу залишено без змін.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 до 60 діб без можливості застосування застави, посилаючись на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зазначив, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, що спричинило загибель двох людей, не виконав ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді застави, може переховуватись від суду, впливати на свідків, експерта.

Представник потерпілого та потерпіли наполягали на задоволенні клопотання прокурора.

Захисник заперечував у задоволенні вищевказаного клопотання прокурора як у необґрунтованому, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений підтримав думку захисника.

Вислухавши думку учасників процесу, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Суд приходить до висновку, що вказані ризики, на цей час не зменшилися, є реальними та продовжують існувати, враховуючи зміст пред`явленого звинувачення, а також тяжкість кримінального правопорушення, характер та обставини протиправних дій, в якому ОСОБА_7 обвинувачується.

Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, не виконав ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді застави, не одружений, дітей немає, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв`язків, які можуть слугувати стримуючим фактором запобігання ризиків зазначеним прокурором.

В той же час, що свідки не допитані, докази передбачені ст. 84 КПК України з боку обвинувачення та захисту, у цей період, не досліджені, а відтак, з урахуванням наведених даних суд вважає, що обставини регламентовані ст. 177, п. п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу є дійсними.

При цьому суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України. Суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Вказані обставини судом враховані при розгляді клопотання прокурора.

А відтак розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м`яких запобіжних заходів на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.

Щодо доводів обвинуваченого та захисника про необґрунтованість клопотання прокурора, суд вважає також необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винним, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи адвоката про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання прокурора і продовжити раніше обраний строк тримання ОСОБА_7 під вартою, а в задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого – відмовити.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людей.

Керуючись ст.ст.177, 331 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по кримінальному провадженню №12017220000000167 від 13.02.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.3 ст.286 КК України – задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 60 діб - до 14 листопада 2019 року.

В задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу – відмовити.

Оголосити перерву в судовому засіданні до 06 листопада 2019 року 14-00 год.

Ухвала може бути оскаржена протягом 7 днів.

Головуючий