Рішення № 84264177, 16.09.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12643/15-ц

Провадження № 2/344/62/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» про визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на обґрунтування якого вказав що 16.04.2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» на посаду торгівельного агента згідно наказу про прийняття на роботу № 47-0 від 16.04.2014 року. 14.07.2015 року між ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № МКФД-07/141, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов`язався повернути цю позику у визначений договором строк. Розмір позики становить 136572грн. Оплата по договору проводиться щомісячно, але не менше 3890грн., протягом 36 місяців. Позикодавець належним чином виконав своє зобов`язання, надав позику у вказаній сумі, що підтверджується видатковим касовим ордером № 732 від 14.07.2015 року. Зазначає, що 07.08.2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи згідно з наказом № 64Б-0 згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. 05.08.2015 року в касу підприємства ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» ОСОБА_1 повернув коштів сумі 342,94грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 5500 від 05.08.2015 року, а 07.08.2015 року його було звільнено з роботи. У випадку звільнення договір позики вважається розірваним і у позивача виникає право вимоги до боржника. Станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» становить 136229,06грн. На підставі наведеного просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості на користь ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», а також судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» про визнання договору позики недійсним. Мотивував тим, що з 16.04.2014 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», обіймав посаду торгівельного агента, свої обов`язки виконував добросовісно. У червні 2015 року його безпосередній керівник - комерційний директор ОСОБА_2 повідомив, що бухгалтерією підприємства було проведено взаємозвірки з контрагентами за договорами (покупцями, який обслуговував ОСОБА_1 ), яка нібито виявила за ним велику дебіторську заборгованість в сумі 136572грн., та став вимагати негайного її погашення. Це здивувало ОСОБА_1 , на що він пояснив керівнику, що такої заборгованості у нього немає та не може бути, попросив показати відповідні документи (акти звірок) і ще раз провести перевірку. Свої сумніви мотивував тим, що бухгалтерський облік руху продажу продукції між підприємством та контрагентами був недосконалим, постійно виникала плутанина в зарахуванні платежів і списання сум з контрагентів, а також оформленні накладних. Зокрема, у квітні 2015 року ОСОБА_1 , з метою покриття нестачі продукції або оплати за неї, було запропоновано підписати ряд накладних, які були виписані задніми числами на його ім`я. Вказану продукцію він не отримував, а тому незважаючи на вимогу керівництва не підписав їх. На прохання ОСОБА_1 жодних документів надано не було, натомість комерційний директор ОСОБА_2 та генеральний директор ОСОБА_3 стали чинити на ОСОБА_1 психологічний тиск, вимагали негайно оплатити в касу кошти в сумі 136572грн., погрожуючи тим, що у разі несплати ОСОБА_1 посадять в тюрму або виб`ють з нього гроші іншим чином. На що він сказав, що немає такої суми коштів та не зможе виконати вимогу. Користуючись службовим становищем, ОСОБА_2 примусив ОСОБА_1 підписати проект договору позики (без номера, дати, терміну погашення, підпису керівника та печатки підприємства) та чистий бланк видаткового касового ордеру на суму 136572грн. (без дати), мотивуючи тим, що цей договір буде гарантією стягнення з ОСОБА_1 озвученої суми дебіторської заборгованості, яку він буде сплачувати щомісячно із своєї заробітної плати, працюючи далі на тій же посаді. Перебуваючи у стресовому стані, умов договору ОСОБА_1 не читав, та автоматично поставив свій підпис та під диктовку заповнив касовий ордер. Наступного дня комерційний директор повідомив, що ОСОБА_1 відсторонений від виконання обов`язків торгівельного агента, а його маршрути передані іншому працівнику. У зв`язку з даною вказівкою свого безпосереднього керівника, ОСОБА_1 на роботу більше не виходив. Заробітну плату та будь-які інші кошти (тим більше позику у сумі 136572грн.) з 01.07.2015 року на підприємстві він не отримував, ніякі кошти в касу не вносив. Зі змісту позовної заяви ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» ОСОБА_1 дізнався, що 07.08.2015 року він був звільнений згідно наказу, з яким його ніхто не ознайомлював та підприємство хоче стягнути з нього кошти. Вищевказаний договір позики є недійсним, так як укладений з порушенням вимог закону. Зокрема, боргове зобов`язання в сумі 136572грн. виникло на підставі проведених бухгалтерією підприємства актів звірок і виявленої недостачі сплачених коштів (дебіторська заборгованість), яку ОСОБА_1 оспорював. Отже боргове зобов`язання виникло з трудових відносин. Загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі чи організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків, визначені нормами КЗпП України. Оспорюваний договір позики містить ряд невідповідностей і суперечностей, зокрема в п. 2.1 вказано, що розмір позики становить 136572грн. Пунктом 2.2 визначено, що позика надається позичальнику на безпроцентній основі. Пунктом 4.1 вказано, що строк позики становить 20 календарних місяців, однак у п.5.1 зазначено, що оплата договору проводиться щомісячно, але не менше 3890грн., позичальник зобов`язується протягом 36 календарних місяців повернути позику. Якщо помножити суму 3890грн. на 36 календарних місяців, то виходить, що позичальник повинен повернути позикодавцю суму 140040грн., яка перевищує суму позики. Це означає, що позика надана на процентній основі, що суперечить ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12.07.2001 року, згідно з яким послуги з надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, де під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк та під процент, вважаються фінансовими послугами. Фінансові послуги можуть надаватись фінансовими установами, а також фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності. Позикодавець - звичайна юридична особа, а не фінансова, тому надавати кошти у позику під процент не може. Зазначає також, що він підписав даний договір під примусом та погрозою, ОСОБА_1 не писав адміністрації підприємства ніякої письмової заяви про надання йому позики, в якій чітко зазначається сума позики, її мета та строк повернення, його ніхто не ознайомлював з рішенням адміністрації підприємства по даному питанню, з ним ніхто не погоджував істотних умов договору, які як виявилось є зовсім невигідними та неприйнятними. ОСОБА_1 ніколи б не погодився на умову щодо розміру щомісячної сплати в сумі 3890грн., оскільки цю суму він не зміг би оплатити, так як його заробітна плата згідно наказу № 47-0 від 16.04.2014 року складала 1220грн. Невигідним також є п. 6.3 даного договору, в якому вказано, що договір припиняє свою дію і вважається розірваним у випадку звільнення позичальника з роботи як працівника позикодавця до закінчення строку, визначеного у п. 6.2, а саме до 14.07.2018 року. ОСОБА_1 звільнився не за власним бажанням, а з ініціативи адміністрації і сплатити таку велику суму одноразово він не в змозі. ОСОБА_1 пізніше стало відомо, що аналогічні ситуації з примушуванням керівництва підписати безгрошові договори позики у випадку наявності будь-якої дебіторської заборгованості, виникали і у інших працівників підприємства. Тому просив суд визнати договір позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року, укладений між ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» та ОСОБА_1 недійсним, в позові ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» відмовити, судові витрати, понесені ним, покласти на ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат».

Представник позивача за первісним позовом Ридай Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, просив первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити за необгрунтованістю.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити, в задоволенні позову ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» відмовити.

Заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає наступне.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», що підтверджується копією Наказу № 47-0 від 16.04.2014 року про прийняття на роботу (а.с.5,6).

Як вбачається з копії договору позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року, укладеному між ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» (позикодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником), позикодавець передав позичальнику позику в сумі 136572грн., а позичальник зобов`язався повернути цю позику у визначений договором строк. Оплата по договору проводиться щомісячно, але не менше 3890грн., протягом 36 календарних місяців, на строк до 14.07.2018 року (а.с.9,10), що підтверджується також копією видаткового касового ордеру № 732 від 14.07.2015 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав позику за договором позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року в сумі 136572грн.(а.с.11,12).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначив, що вищевказаний договір позики є недійсним, оскільки боргове зобов`язання в сумі 136572грн. виникло на підставі проведених бухгалтерією підприємства актів звірок і виявленої недостачі сплачених коштів (дебіторська заборгованість), яку він оспорював та підписаний під примусом.

На підставі ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що в червні 2015 року йому передали маршрут ОСОБА_1 Через декілька днів він чув як ОСОБА_1 сварився з керівництвом. ОСОБА_1 повідомив йому, що він підписав договір позики, але грошей він не отримував.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона працювала бухгалтером в ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат».У деяких агентів з"явилася дебіторська заборгованість. В кінці червня вона з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 їздили до контагентів для визначення заборгованості, однак не всі продавці підписали акти звірки, а ОСОБА_1 відмовився підписати накладні. Коли ОСОБА_1 прийшов на роботу він не приймав заборгованість за маршрутом.

ОСОБА_1 звернувся із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, а саме про те, що 26.08.2015 року представником ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» подано до Івано-Франківського міського суду підроблені документи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

З копії довідки Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Вих.4927/108/46/02-2016 від 05.04.2016 року вбачається, що дана заява зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) реєстраційний № 12016090010004564 від 10.11.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (а.с.52,53).

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Суд не може прийняти до уваги показання свідків, оскільки іншими належними та допустимими доказами обставини щодо неотримання ОСОБА_1 грошових коштів не підтверджені, а навпаки спростовуються договором позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року та видатковим касовим ордером № 732 від 14.07.2015 року. Факт звернення позивача за зустрічним позовом до правоохоронних органів не підтверджує вчинення будь-яких протиправних дій при укладення даного договору.

Відсутність заяви ОСОБА_1 про надання позики та невідповідність сум по договору не є суттєвими обставинами та не свідчать про недійсність даного договору.

Згідно з копією прибуткового касового ордеру № 5500 від 05.08.2015 року ОСОБА_1 в погашення позики вніс у касу підприємства 342,94грн. (а.с.13,14).

Наказом № 64Б-0 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 07.08.2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогул без поважних причин (а.с.7,8).

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З пункту 6.3 Договору позики вбачається, що цей договір достроково припиняє свою дію і вважається розірваним у випадку звільнення, на законних підставах, позичальника з роботи як працівника позикодавця до досягнення строку визначеного в п. 6.2 договору. За таких обставин останнім днем дії договору є останній день роботи позичальника як працівника позикодавця.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана виконати на користь другої сторони певну дію (передати майно, сплатити кошти тощо), а друга сторона має право вимагати від першої сторони виконання її обов`язку.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані сторонами докази у їх сукупності, перевіривши відповідність позовних вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за Договором позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року в розмірі 136229 гривень 06 копійок.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на корсить позивача також підлягають стягненю судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 5, 16, 215, 321, 392,1268 ЦК України, ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»,ст.ст. 2, 13, 89, 141, 259, 264-265 ЦПК України -

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , і/н - НОМЕР_1 , в користь ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. С.Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 00451636, суму заборгованості за Договором позики № МКФД-07/141 від 14.07.2015 року в розмірі 136229 (сто тридцять шість тисяч двісті двадцять дев`ять) гривень 06 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , і/н - НОМЕР_1 , в користь ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. С.Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 00451636, витрати по оплаті судового збору в розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 20 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат» про визнання договору позики недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. С.Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 00451636

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , і/н - НОМЕР_1

Суддя: О.А. Татарінова