Рішення № 84262022, 16.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2019 р. справа № 520/7071/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 1) Голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни (вул. Сумська, буд. 64,м. Харків,61200), 2) Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни щодо ненадання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 20.06.2019 р.;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень у якості відшкодування за моральну шкоду спричинену протиправною бездіяльністю голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни щодо ненадання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 20.06.2019 р.;

- стягнути із відповідача 1 на користь Позивача судові витрати у розмірі суми судового збору та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказав, що протиправна бездіяльність відповідача 1, на думку позивача, виявилась в тому, що голова Харківської ОДА незаконно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо надання позивачу відпустку у порядку, передбаченому законом, тим самим позбавляючи позивача права на відпочинок. Так, представник позивача вважає, що голова Харківської обласної державної адміністрації Світлична Юлія Олександрівна фактично проігнорувала заяву ОСОБА_1 від 22.05.2019 року про надання йому частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 11 календарних днів з 24.06.2019 року та не надавала позивачу відповіді на вказану заяву. Отже, позивач вважає, що відповідачем 1 порушено права позивача на відпочинок у розумінні Кодексу Законів про працю, що стало підставою звернення позивача до суду.

Представник відповідача 1 через канцелярію суду 19.08.2019 року (вх. № 01-26/50598/19) надав відзив на позов, в якому вказав, що заява позивача про надання відпустки подана з порушенням строків подачі відповідних заяв, встановлених Регламентом Харківської обласної державної адміністрації, який регулює організаційні та процедурні питання діяльності обласної державної адміністрації та є обов`язковим до виконання посадовими особами Харківської обласної державної адміністрації. Так, представник відповідача звернув увагу суду, що заява позивача подана 11 червня 2019 року та отримана Харківською обласною державною адміністрацією 13 червня 2019, у той час як позивач просить надати відпустку з 24 червня 2019 року. Тобто, позивачем подано заяву за 10 днів до початку відпустки, що є грубим порушенням Регламенту Харківської обласної державної адміністрації, та є неприпустимим для осіб, які займають керівні посади Харківської обласної державної адміністрації та структурних підрозділів. Також, представник відповідача пояснив, що листом від 20 червня 2019 року № 01-78/4831 позивачу надано відповідь на його заяву від 22 травня 2019 року (яка надійшла до Харківської обласні державної адміністрації 13 червня 2019), та за результатами розгляду зазначено, що вищевказаний період є актуальним питання експлуатації місць видалення відходів Харківській області, що обумовлено високою температурою повітря, та було запропоновано перенести відпустку на інший період. Отже, розгляд заяви позивача протягом тижня та надання вмотивованої відповідь повністю виключає бездіяльність відповідача 1, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник позивача через канцелярію суду 13.09.2019 року (вх. № 01-26/56578/19) надав відповідь на відзив, в якій вказав, що саме неповідомлення позивача в письмовому вигляді про дату початку відпустки обґрунтовує, на думку позивача, наявність протиправної бездіяльності зі сторони відповідача 1 та позбавляє позивача права на відпустку.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на посаді директора Департаменту екології природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації згідно розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 17.03.2015 року № 186-к.

У відзиві на позов, відповідач 1 вказав, що ОСОБА_1 є відповідальним за експлуатацію місць видалення відходів у Харківській області відповідно Положення про Департамент екології та природних ресурсів Харківської області державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Харківської області державної адміністрації 23 травня 2018 року № 334.

22 травня 2019 року позивачем сформовано та підписано заяву на ім`я голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни про надання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 24.06.2019 року з виплатою грошової допомоги (а.с. 10).

Вказана заява була скерована на адресу Харківської обласної державної адміністрації 11.06.2019 року засобами поштового зв`язку, що підтверджується копією фіскального чеку ПАТ "Укрпошта" від 11.06.2019 року та копією рекомендованого поштового відправлення від 11.06.2019 року (а.с. 11).

Вказаний лист позивача надійшов на адресу Харківської обласної державної адміністрації 13 червня 2019 року, що підтверджується відміткою на копії рекомендованого поштового відправлення про вручення.

Листом від 20 червня 2019 року № 01-78/4831 позивачу надано відповідь на його заяву від 22 травня 2019 року, та за результатами розгляду якої зазначено, що у вищевказаний період є актуальним питання експлуатації місць видалення відходів Харківській області, що обумовлено високою температурою повітря, та було запропоновано перенести відпустку на інший період.

Вказаний лист отриманий позивачем особисто 20.06.2019 року, що підтверджується підписом ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи, що відповідачем 1 допущено бездіяльність, яка виявилась в ігноруванні відповідачем 1 звернення позивача про надання йому відпустки, чим, як вважає позивач, порушено його конституційне право на відпочинок, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності" від 22.06.2012 №5026-17 роботодавцем є юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Згідно до вимог ст.57 Закону України "Про державну службу" державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За кожний рік державної служби після досягнення пятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів ст. 58 вищенаведеного Закону.

У відповідності до вимог ст.59 Закону України "Про державну службу" щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 74 КЗпП встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ч.4 ст.79 КЗпП, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництв, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Відповідно до ч.5 ст.79 КЗпП конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно з п.1 ч.1 ст.80 КЗпП, щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина 5 статті 79 цього Кодексу).

Аналогічні норми містяться і у статтях 10, 11 та 12 Закону України "Про відпустки".

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний службовець наділений правом ініціювання надання йому щорічної невикористаної відпустки у будь-який час відповідного робочого року у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, який узгоджується між працівником та уповноваженим органом, який зобов`язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

При цьому, вищенаведене законодавство, що регулює порядок надання відпусток не виключає можливості надання відпустки поза графіком за заявою працівника, втім, не вводить відповідний документ у правове поле.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 22.12.2018 року № 201-к затверджено графік відпусток на 2019 рік керівників структурних підрозділів Харківської обласної державної адміністрації.

Досліджуючи зміст вказаного розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 22.12.2018 року № 201-к, суд зазначає, що в графіку щорічних відпусток керівників структурних підрозділів Харківської обласної державної адміністрації на 2019 рік затверджено як черговість надання надання щорічних відпусток ОСОБА_1 , так і визначено конкретні періоди та дати початку щорічних відпусток із зазначенням кількості календарних днів, зокрема з 20.02.2019 року (3 календарних дні), з 20.06.2019 року (14 календарних дні), з 09.10.2019 року(13 календарних дні), з 20.12.2019 року (6 календарних дні).

Таким чином, суд доходить висновку, що голова Харківської обласної державної адміністрації, затвердивши вказаний графік відпусток на 2019 рік, визначив не лише черговість, а й конкретні періоди щорічних відпусток керівника Департаменту екології та природних ресурсів - ОСОБА_1 на 2019 рік.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач вказує, що згідно графіку відпусток на 2019 рік, основна частина відпустки позивача тривалістю 14 календарних днів запланована з 20.06.2019 року, тобто фактично позивач був ознайомлений з графіком щорічних відпусток на 2019 рік та відповідний графік було узгоджено між працівником (позивачем) та роботодавцем (Головою Харківської обласної держаної адміністрації).

При цьому, заперечень чи незгоди з таким графіком з грудня 2018 року позивач не висловив, із відповідними заявами до роботодавця щодо перенесення щорічної відпустки до роботодавця також не звертався, доказів на спростування чого позивачем до суду не надано.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача у відповіді на відзив на те, що відповідачем 1 допущено протиправну бездіяльність, яка виявилась у неповідомленні позивача про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіку терміну, оскільки позивач в пункті першому прохальної частини позовних вимог просить суд визнати протиправною бездіяльність голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни саме щодо ненадання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 20.06.2019 р.

По-друге, позивач помилково ототожнює процедури "повідомлення працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіку терміну" та "ненадання працівнику частини щорічної основної відпустки", які є взаєпов`язаними, але не ідентичними за своїм правовим змістом етапами реалізації права працівника на відпочинок, враховуючи їх відмінну правову природу, підстави, порядок та процедуру регулювання.

Отже, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України щодо розгляду адміністративної справи в межах заявлених позовних вимог, суд надає правову оцінку доводам позивача щодо порушення його прав, яке виявилось в тому, що головою Харківської обласної державне адміністрації було проігноровано заяву ОСОБА_1 про надання відпустки та жодних відповідей з цього питання позивач не отримував, у чому і полягає, на думку позивача, протиправна бездіяльність зі сторони відповідача 1.

Суд зазначає, що за загальним правилом бездіяльністю є пасивна правова поведінка особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих та обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового акта віднесені до компетенції суб`єкта владний повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При цьому, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії. щ підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 20 червня 2019 року № 01-78/4831 позивачу надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 22 травня 2019 року, яка надійшла до Харківської обласної державної адміністрації 13 червня 2019, та за результатами розгляду зазначено, що вищевказаний період відпустки (з 24.06.20419 року) є актуальним питання експлуатації місць видалення відходів Харківській області, що обумовлено високою температурою повітря, та було запропоновано перенести відпустку на інший період.

Отже, заява ОСОБА_1 від 22 травня 2019 року, яка надійшла до Харківської обласні державної адміністрації 13 червня 2019, про надання йому частини щорічної відпустки була належним чином розглянута суб`єктом владних повноважень, в результаті чого позивачу надана мотивована відповідь листом від 20.06.2019 рок, в якій та запропоновано перенести відпустку на інший період у зв`язку з актуальністю питання експлуатації місць видалення відходів у Харківській області, що обумовлено високою температурою повітря.

Тобто, фактично позивачу не відмовлено у наданні відпустки, а запропоновано перенести відпустку на інший період, враховуючи те, що позивач, як директор Департаменту екології природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, є відповідальним за експлуатацію місць видалення відходів у Харківській області відповідно Положення про Департамент екології та природних ресурсів Харківської області державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Харківської області державної адміністрації 23 травня 2018 року № 334.

Суд також враховує, що як вбачається з даних офіційного сайту Харківської обласної державної адміністрації https://kharkivoda.gov.ua, розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 13 вересня 2018 року № 519 затверджено Регламент Харківської обласної державної адміністрації.

Так, відповідно до пункту 4.10 Регламенту Харківської обласної державної адміністрації, відпустка надається на підставі заяви, яка за 15 днів до початку відпустки подається на ім`я голови обласної державної адміністрації першим заступником, заступниками голови обласної державної адміністрації, керівником апарату обласної державної адміністрації, головами районних державних адміністрацій, керівниками структурних підрозділів обласної державної адміністрації, працівниками патронатної служби голови обласної державної адміністрації апарату обласної державної адміністрації.

Тобто, заява позивача (як керівника структурного підрозділу обласної державної адміністрації) про надання відпустки з 24 червня 2019 року, яка надійшла на поштову адресу Харківської обласної державної адміністрації 13 червня 2019 року подана позивачем з порушенням строків подачі відповідних заяв, встановлених Регламентом Харківської обласної державної адміністрації, який регулює організаційні та процедурні питання діяльності обласної державної адміністрації та є обов`язковим до виконання посадовими особами Харківської обласної державної адміністрації.

Окрім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що дата, з якої він просив надати йому відпустку, передбачена графіком відпусток, затвердженим розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 22 грудня 2018 року № 201-к, оскільки відповідно до вказаного графіку, відпустка передбачена з 20 червня 2019, у той час просить позивач надати йому відпустку з 24 червня 2019 року, чим також порушено порядок надання відпусток.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем 1, на підставі, у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень, на заяву позивача від 22.05.2019 року (яка надійшла на адресу відповідача 13.06.2019 року) про надання йому частини щорічної відпустки, надано вмотивовану відповідь у формі листа від 20.06.2019 року, в якому запропоновано саме перенести відпустку на інший період за наявності поважних, об`єктивних причин, а не відмовлено ОСОБА_1 у наданні щорічної відпустки, що, в свою чергу, виключає наявність зі сторони відповідача 1 протиправної бездіяльності щодо ненадання позивачу частини щорічної основної відпустки та ігнорування звернення позивача про частини щорічної основної відпустки.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни щодо ненадання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 20.06.2019 р.

Також у позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 20000грн.

Згідно із ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, позивач у відповіді на відзив вказав, що порушення прав позивача на відпочинок призвели до перебування його у пригніченому стані та емоційному перенапруженні, наслідком чого стали душевні страждання, що вплинули на відносини з колегами та членами сім`ї, а також на емоційно-психологчний стан.

Суд враховує вищезазначені доводи позивача, однак не приймає до уваги, оскільки позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди належними докази та не доведено, що саме бездіяльність відповідача 1 призвела до душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача 1. зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача 1.

Окрім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоді саме в розмірі 20000,00 гри.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 1 моральної шкоди у розмірі 20000 гривень є необґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., то така вимога буде розглянута в окремому порядку у відповідності до вимог ст. 139, 143 КАС України протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення по справі, у разі надання позивачем доказів надання та сплати послуг адвоката

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1) Голови Харківської обласної державної адміністрації Світличної Юлії Олександрівни, 2) Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.