Рішення № 84261991, 05.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2019 року № 826/7242/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправною та скасування постанови від 15.12.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 715 118,88 гривень від 15 грудня 2015 року, виконавче провадження №44096558;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 12 травня 2017 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність винесених постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт майна боржника, оскільки, в межах виконавчого провадження №44096558 з моменту відкриття виконавчого провадження і до повернення виконавчого документа стягувачу Відділом ДВС не вживались дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, а тому підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2017 року відкрито провадження у адміністративній справі №826/7242/17 та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2017 року позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

У судовому засіданні від 25.05.2018 року, суд керуючись ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства, протокольно ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмові заперечення на адміністративний позов в яких зазначив про те, що посилання позивача на те, що державним виконавцем не було вчинено заходів примусового характеру не відповідає дійсності, оскільки в рамках виконавчого провадження №44096558 державним виконавцем вжито ряд заходів примусового характеру, а саме: накладено арешт на майно та кошти боржника, оголошено в розшук належний боржнику транспортний засіб, направлено запити до органів, що здійснюють реєстрацію майна та інше.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.05.2014 року у справі №754/22556/13-ц вирішено стягнути на користь ПАТ «Банк Форум» з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором у сумі 7 146 736,70 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 219,00 грн. та витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача у розмірі 1 233,00 грн.

На виконання вищезазначеного рішення видано виконавчий лист у справі №754/22556/13-ц про примусове виконання рішення та 23.07.2014 року відкрито виконавче провадження №44096558.

15.12.2015 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві, стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 715 118,88 грн.

Відповідно до умов договору №296-Ф про відступлення права вимоги за кредитним договором від 10.11.2016 року, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс», до останнього перейшло право вимоги грошових коштів за кредитним договором №0014/07/00/CL від 10.04.2007 року новому кредитору - ОСОБА_2 .

У подальшому новий кредитор/стягувач ОСОБА_2 звернувся з заявою до Деснянського районного суду м. Києва про заміну сторони виконавчого провадження.

15.03.2017 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_2 задоволено, замінено сторону виконавчого провадження, а саме: замість стягувача ПАТ «Банк Форум» вказано стягувача ОСОБА_2 .

30.03.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві з заявою про повернення виконавчого документа стягувачу.

04.05.2017 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві повернуто виконавчий документ стягувачу.

У подальшому державним виконавцем виокремлено в окреме виконавче провадження постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві від 15 грудня 2015 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 суми виконавчого збору у розмірі 715 118,88 грн.

12.05.2017 року також винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач із постановою про стягнення виконавчого збору від 15.12.2015 року та постановою про арешт майна боржника від 12.05.2017 року не погоджується, вважає їх такими, що підлягають скасуванню у зв`язку з чим і звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Разом з цим, суд за наявними у матеріалах адміністративної справи, встановив, що відповідачем не стягнуто жодних грошових коштів з позивача, крім цього майно боржника стягувачу не передавалось, оскільки 10.11.2016 року ТОВ «ФАКТОР ПЛЮС» відступило право вимоги за кредитним договором №0014/07/00/CL новому кредитору - ОСОБА_2 , які в свою чергу, самостійно, поза межами виконавчого провадження дійшли згоди та здійснили всі необхідні дії щодо врегулювання спірних правовідносин відносно заборгованості, про що свідчить звернення ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень ДВС ГУЮ у м. Києві з заявою про повернення виконавчого документа стягувачу.

Аналогічні положення викладено у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2012 року по справі №14/54 Вищий господарський суд України вважає, що сплив строку про добровільне виконання сам по собі не може бути достатньою підставою для стягнення виконавчого збору, оскільки виконавчою службою не вчинено дій, пов`язаних з виконанням рішення, боржник судове рішення виконав добровільно.

У постанові від 20 жовтня 2011 року Вищого господарського суду України у справі №32/306 зазначається, що в будь-якому разі стягнення виконавчого збору пов`язане з передбаченими Законом України «Про виконавче провадження» фактично здійсненим під час виконавчого провадженнями заходами примусового виконання рішення. Відсутність здійснення органом ДВС заходів примусового виконання рішення не дає підстав для стягнення виконавчого збору.

У Постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №924/205/13-г зазначено, що виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Разом з тим, суд зазначає, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Однак, судом встановлено, що до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшла заява стягувача ОСОБА_2 від 30.03.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу, що не заперечується відповідачем та про, що останній вказує у своїх письмових запереченнях на позовну заяву, а тому керуючись вимогами п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» 04.05.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, що свідчить про порушення норм ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пропуском строку щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 15.12.2015 року.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 715 118,88 гривень від 15 грудня 2015 року, виконавче провадження №44096558;

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 12 травня 2017 року.

4. Присудити з бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280,00 грн.(одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 коп.).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур