Ухвала суду № 84261280, 16.09.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 вересня 2019 року м. Рівне №460/2246/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., після одержання позовної заяви

Суб`єкт правовідносин з Україною: людина - громадянка України ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, АТ "Рівнегаз", ТОВ "Рівнегаз Збут", Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправними та скасування розпоряджень, скасування реєстраційних дій, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В :

Суб`єкт правовідносин з Україною: людина - громадянка України ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Рівненської міської ради, АТ "Рівнегаз", ТОВ "Рівнегаз Збут", Міністерства енергетики та вугільної промисловості, визначивши третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Прокуратура Рівненської області, Управління СБУ в Рівненській області, та просила:

визнати протиправними та скасувати розпорядження міського голови від 14.07.1994 №923Р, від 17.08.1995 №1124Р, від 22.06.1996 №1232Р, від 25.09.1996 №1401Р, від 20.03.1997 №424Р, від 13.05.1998 №895Р, від 21.09.2000 №2080Р;

скасувати реєстраційні дії від 27.07.2010 стосовно переоформлення ВАТ "Рівнегаз" на ПАТ "Рівнегаз", реєстраційні дії стосовно оформлення ТОВ "Рівнегаз Збут", де засновником ПАТ "Рівнегаз", та інші реєстраційні дії Відповідачів 1 та 2, які будуть виявлені з архіву;

зобов`язати Прокуратуру Рівненської області, Управління СБУ в Рівненській області проконтролювати передачу майна територіальної громади м. Рівне та області, яке незаконно захоплене та перебуває у АТ "Рівнегаз" та ТОВ "Рівнегаз Збут", на баланс територіальних громад Рівненської області.

З долученого до позовної заяви листа Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 14.08.2018 № 225/01-18, адресованого представнику позивача, встановлено, що розпорядженням міського голови від 24.01.1992 №32 Р проведено державну реєстрацію Обласного державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (код ЄДРПОУ 03366701), засновником якого було Рівненське обласне управління по газопостачанню та газифікації.

14.07.1994 на підставі розпорядження міського голови №923 Р було здійснено перереєстрацію вищевказаної юридичної особи у зв`язку зі зміною її назви на Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз".

Розпорядженнями від 17.08.1995 №1124 Р, від 22.08.1996 №1232 Р, від 25.09.1996 №1401 Р, від 20.03.1997 №424 Р, від 13.05.1998 №895 Р проводилась державна реєстрація змін до установчих документів ВАТ "Рівнегаз".

Розпорядженням міського голови від 21.09.2000 №2080 Р проведено державну реєстрацію нової редакції установчих документів ВАТ "Рівнегаз", заснованого відповідно до рішення Державного комітету України по нафті і газу від 14.03.1994 №121, шляхом перетворення Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" у Відкрите акціонерне товариство, керуючись Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємства" від 15.06.1993.

27.07.2010 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проведено реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", у зв`язку зі зміною найменування із Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", код ЄДРПОУ 03366701, відповідно до рішення, оформленого протоколом №8 позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" від 08.07.2010. Станом на 13.08.2018 в Реєстрі містяться відомості про Міністерство палива та енергетики України як про засновника цієї юридичної особи.

Станом на 13.08.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться відомості про юридичну особу Товариство з обмеженої відповідальністю "Рівнегаз Збут", засновником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", державна реєстрація якого проведена 19.01.2015.

Позивач вважає протиправними оскаржені розпорядження міського голови та реєстраційні дії стосовно переоформлення ВАТ "Рівнегаз" на ПАТ "Рівнегаз", оформлення ТОВ "Рівнегаз", оскільки в їх результаті державну обласну газопостачаючу компанію було захоплено приватними особами. Покликаючись до ст.ст. 34, 35 Закону України "Про власність", позивач вказує, що до об`єктів права загальнодержавної власності також входить єдина енергетична система. До об`єктів комунальної власності належать місцеві енергетичні системи. Комунальні об`єкти можуть передаватися в оренду шляхом винесення цього питання на сесію, де має бути проведене голосування депутатами. Разом з тим, міський голова передав обласне комунальне стратегічне газове господарство у власність. Подальші реєстраційні дії мали наслідком перехід газової мережі області в приватні руки нерезидентам України.

Позивач зазначила, що в Постанові Кабінету Міністрів України від 02.12.1996 № 1443 "Про поетапну передачу до комунальної власності об`єктів соціальної інфраструктури" вказано, що під час формування переліків об`єктів соціальної інфраструктури, що пропонуються для передачі до комунальної власності у 1999 році і наступні роки, та розподілу витрат на їх утримання за рахунок коштів державного бюджету, якщо інше не передбачено Державним бюджетом України на поточний рік, виходити з того, що до переліків у порядку черговості включаються об`єкти: підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Таким чином, позивач вказує на протиправну приватизацію державного підприємства, яке мало бути передане в комунальну власність територіальних громад Рівненської області.

Позивач вказала, що їй, як жителю Рівненської області, за всі ці роки було нанесено матеріальні та моральні збитки, які полягають у тому, що гроші за спожитий газ та за газопостачання поступали не до державного бюджету, а на приватні рахунки за кордон. Вважає, що ці кошти могли одержувати територіальні громади та спрямувати на соціальні потреби жителів області. Отже, кожен громадянин Рівненщини має збитки від оспорених розпоряджень, переоформлень.

З наведених підстав позивач звернулась з позовом до адміністративного суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними в частині першій статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч.3 цієї статті Кодексу до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Як встановлено з позовної заяви, звернення позивача до суду зумовлене незгодою з розпорядженнями міського голови м. Рівного та проведеними на їх підставі реєстраційними діями, що стосувалися зміни організаційно-правової форми Обласного державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", внесення змін до статуту господарського товариства ВАТ (ПАТ) "Рівнегаз", створення юридичної особи ТОВ "Рівнегаз Збут" та передачі майна таких підприємств в приватну власність.

Суд зазначає, що позивач безпосередньо не перебувала в спірних правовідносинах з відповідачами з приводу приватизації державного підприємства, при цьому оскаржені розпорядження суб`єкта владних повноважень не спричинили виникнення, зміни чи припинення юридичних прав та обов`язків позивача у публічних правовідносинах. Натомість, внаслідок оскаржених розпоряджень та реєстраційних дій виникли правові наслідки для юридичних осіб, які були учасниками відповідних правовідносин, а також утворення нової юридичної особи з передачею їй майна та майнових прав. Відтак, позовні вимоги безпосередньо зачіпають майнові інтереси таких осіб.

Отже, за характером спірних правовідносин даний спір не є публічно-правовим спором, оскільки виник не між учасниками публічно-правових відносин, а відтак на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина друга статті 21 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Окрім цього, оскільки позовні вимоги вмотивовані також тим, що оскаржені розпорядження на думку позивача порушують інтереси територіальної громади Рівненської області, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Отже, відповідно до закону, уповноваженим органом, який представляє спільні інтереси територіальної громади області, є обласна рада. Члена територіальної громади, яким є позивач, закон такими повноваженнями не наділяє.

Позаяк позивач обґрунтовує свої вимоги незаконністю, на її думку, приватизації обласного державного газопостачаючого підприємства, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами першою, другою статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. За приписами частини першої цієї статті Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 395/2011, забезпечення представництва інтересів держави у судах України відноситься до компетенції Міністерства юстиції України.

Окрім цього, відповідно до положень статті 131-1 Конституції України представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, здійснює прокуратура.

Отже, громадянин України не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в суді в разі їх порушення.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Суд враховує, що у справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням наведеного, з огляду на відсутність спору між позивачем та суб`єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим та на нього не поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Керуючись статтями 2, 4, 9, 170, 171, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Роз`яснити, що даний спір підлягає вирішенню судом господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу учасників справи.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повна ухвала складена 16 вересня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.