Рішення № 84259518, 16.09.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа: № 200/1897/15-ц

№2/200/574/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» серпня 2019 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Томаш В.І.,

при секретарі - Кубрак К.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «про повернення позики»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1 898 411,61 (Один мільйон вісімсот дев`яносто вісім тисяч чотириста одинадцять гривень 61 копійка), яка складається з суми боргу по позики - 1 893 600,00грн., 3% річних нарахованих за період з 19.12.2014р. по 19.01.2015р. в розмірі 4 811,61 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2015р. (суддя Шевцова Т.В.) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості були задоволені в повному обсязі. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2015р. по даній справі було винесене в заочному порядку.

10 жовтня 2016р. заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.03.2015 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення позики, було скасоване та призначене к слуханню в загальному порядку.

В зв`язку з авторозподілом справи суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Томаш В.І. прийняв її до свого провадження Ухвалою від 22.04.2019р.

В ході розгляду справи Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, та просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3 178 119,36грн. (Три мільйона сто сімдесят вісім тисяч сто дев`ятнадцять гривень 36 копійок) та судові витрати по справі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 21 червня 2014 року між нею та ОСОБА_3 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої позивачем було надано позику відповідачу у розмірі еквівалентному 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США. Згідно домовленості між позивачем та відповідачем, надана позика є безпроцентною. На підтвердження намірів сторін, відповідачем позивачу було надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої відповідач письмово підтвердила свій обов`язок повернути позивачці грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США. При виникненні необхідності в грошових коштах, позивач звернулася з вимогою до відповідача від 18 листопада 2014 року про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання даної вимоги, проте відповідач грошові кошти не повернула, ухиляється від розмов та виконання обов`язків за укладеним між ними договором позики.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем грубо порушуються майнові права та інтереси позивача, а також норми чинного законодавства України, що надає підстав позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позовних вимог, вважають їх надуманими та необґрунтованими, посилаючись на те, що позика була повернута шляхом передачі нею будівельних матеріалів ще наприкінці літа 2014 року. Відповідачка вказує, що в рахунок погашення боргу вона передала Позивачці сходи, мармур карназейка, натуральне каміння для ландшафту, мраморіт, піщаник, кварцит та кахель італійський. Доказами передачі будівельних матеріалів є показання свідка ОСОБА_6 .

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства України.

В судовому засіданні встановлено, що 21 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої позивачем було надано позику відповідачу у розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США. Згідно домовленості між позивачем та відповідачем, надана позика є безпроцентною. На підтвердження намірів сторін, відповідачем позивачу було надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої відповідач письмово підтвердила свій обов`язок повернути позивачці грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США.

18 листопада 2014 року позивач звернулася з вимогою до відповідача про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання вимоги, проте до відповідач грошові кошти не повернула.

Твердження Відповідача, що зобов`язання по поверненню позики були виконані шляхом передачі будівельних матеріалів не можуть братися судом до уваги, так як Відповідач не надала жодного документу, який свідчив про таку передачу. Що стосуються показань свідка ОСОБА_6 , то всі вони основуються на припущеннях та базуються на відповіді самої Відповідачки, що всі ці будівельні матеріали перевозяться до будинку ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Також, згідно ст. 90 ЦПК України показання свідка-це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція дійсності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, розписка в отриманні позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Крім того, ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Наявна в матеріалах справи розписка відповідача надає підстави суду зробити висновок, що відповідачем від позивача було отримано грошову суму в розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США, яку вона зобов`язалася повернути у невизначений строк, тому позивачем вірно застосовано положення ст. 1049 ЦК України.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192 ЦК України).

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч.2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Позивачем при пред`явленні позову до суду, офіційний курс гривні щодо долару США, встановлений Національним Банком України, визначений на день подання позову у розмірі 15,78 гривень за 1 долар США. Поспіль, в зв`язку із зміною курсу долару Позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, а саме на момент пред`явлення-18 жовтня 2017р., офіційний курс гривні до долару США становить 2648,4328гривень за 100 доларів США. Таким чином, сума заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики становить 3 178 119,36 грн.

З огляду на вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позивач належним чином обґрунтував свої позовні вимоги в частині визначення розміру боргу.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

А тому суд дає критичну оцінку доводам відповідача та її представника, викладених ними в судовому засіданні щодо невизнання позовних вимог позивача, оскільки враховуючі вищевикладені обставини вони є голослівними, безпідставними та нічим не підтвердженими і спростовуються стабільними поясненнями позивача та її представника, наданими ними письмовими доказами, матеріалами справи в їх сукупності. Розписка про отримання грошових коштів відповідачем, оригінал якої досліджено в судовому засіданні є наявною та дійсною, доказів протилежного стороною відповідача суду не надано, так само як і будь - якого документу, який би підтверджував повернення позики.

Аналізуючи зібрані по справі докази, як з боку Позивача, так із боку Відповідача, та того, що зобов`язання має виконуватись належним чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 526, 529, 530, 1046, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 259 - 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «про повернення позики» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 21 червня 2014 року у розмірі 3 178 119 (три мільйона сто сімдесят вісім тисяч сто дев`ятнадцять гривень) грн. 36 коп..

Стягнути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 7 654 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бабушкінського

районного суду Томаш В.І.