Рішення № 84257446, 11.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 вересня 2019 р. Справа № 120/2542/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він одержує трудову пенсію за вислугу років, призначену йому управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці з 1987 року у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач зазначає, що відповідно до Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року № 418, його розмір пенсії щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) підлягає перерахунку у бік збільшення у зв`язку зі зростанням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки.

Так, позивач наголошує, що станом на 01 березня 2017 року йому було збільшено розмір пенсії з 11431,48 грн. до 14124,16 грн., однак управлінням пенсійного фонду розмір його пенсії до виплати було обмежено сумою 10740 грн. Згодом, такі обмеження були застосовані починаючи з 01.03.2018 року та 01.03.2019 року, що призвело до значного заниження сум виплати пенсії. Звернувшись до відповідача за роз`ясненням із цього приводу ним отримано лист від 22.07.2019 року про відмову у здійсненні виплати пенсії без встановлення обмеження, оскільки, на переконання відповідача, пенсія не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, що втратили працездатність. Позивач вважає протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру та зазначає, що згідно із абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом. Крім того, пунктом 2 розділом ІІ Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 911-VII від 24.12.2015 року визначено, що дія положень Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсії, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року. Відтак, на переконання позивача, положення статті виключають обмеження розміру пенсії призначеної ще у 1987 році. Незгода позивача із такими діями відповідача, зумовила його звернутись до суду з даним адміністративним позовом.

У зв`язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці наразі припинило свою діяльність шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, саме до останнього він і звертається з даним позовом, за вимогами якого просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо обмеження розміру пенсії до виплати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплачувати йому пенсію починаючи з 01.03.2018 року у розмірі, що нараховується до виплати згідно Порядком призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою КМУ від 21.07.1992 року № 418 із змінами в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 року № 713 у повному обсязі (без застосування обмежень максимальним розміром).

Ухвалою суду від 12.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) в порядку статті 263 КАС України, зокрема, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

22.08.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (вх. № 43295), у якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в управлінні починаючи з 1987 року та отримує пенсію за вислугою років як працівник льотно-випробного складу цивільної авіації відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відповідач вважає, що розмір пенсії позивачу, який обрахований згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 09.08.2005 року "Про внесення змін до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації" із застосуванням обмеження її максимального розміру десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, передбаченого статтею 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", повністю ґрунтується на нормах матеріального права та відповідає чинному законодавству. Відтак, максимальний розмір пенсії враховуючи положення вищезгаданої статті становить з 01.03.2018 року 13730 грн. Відтак вимога позивача щодо зобов`язання виплачувати, починаючи з 01.03.2018 року, пенсію, що нараховується в повному обсязі (без застосування обмеження максимальним розміром) не ґрунтується на нормах матеріального права та суперечить діючому законодавству. Також відповідач звертає увагу суду на позовні вимоги позивача, які заявлені з 01.03.2018 року як такі, що виходять за межі строку позовної давності та суперечать статті 122 КАС України.

27.08.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив (вх. № 43751), однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд в першу чергу звертає увагу на те, що управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2018 року № 628 "Деякі питання функціонування органів пенсійного фонду України" припиняє свою діяльність шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у зв`язку з чим на даний час всі функції УПФ у м. Вінниці перейшли до Головного управління ПФУ у Вінницькій області, а отже останнє є належним відповідачем у даній справі.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду з 1987 року та отримує пенсію за вислугу років як працівник льотно-випробувального складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Постановою Кабінету Міністрів України № 418 від 21 липня 1992 року "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу", із наступними змінами, затверджено Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації.

За приписами п. 7 даного Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 713, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Отже, враховуючи дані положення вказаного Порядку, позивачу щорічно, з 1 березня має здійснюватися перерахунок його пенсії.

З урахуванням зазначеної постанови, з 01.03.2017 року позивачу було відкориговано розмір пенсії із застосуванням обмеженням максимальним розміром з 14124,16 грн. до 10740 грн. (з 01.03.2017 року), з 17759,48 грн. до 13730,00 грн. (з 01.03.2018 року) та у розмірі з 22161,52 грн. до 14970 грн. (з 01.03.2019 року), що підтверджується довідкою УПФ у м. Вінниці від 25.04.2019 року № 2330.

Звернувшись до УПФУ в м. Вінниці із роз`ясненням стосовно здійснених виплат, ним отримано лист від 22.07.2019 року за № 1995/С-10, у якому зазначалося про те, що чинним законодавством передбачено обмеження максимальної пенсійної виплати. Так, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, з 01.07.2019 року пенсія позивачу виплачується у розмірі 15640 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії в обмеженому розмірі протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 р. №529) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.

Згідно з абз. "в" п. 7 Порядку у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Із наведеного суд робить висновок, що законодавством передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до здійсненого відповідачем перерахунку розмір пенсії позивача з 01.03.2018 року становить 17759,48 грн., а з 01.03.2019 року - 22161,52 грн. Перерахований розмір пенсії позивача здійснений з урахуванням обмеження її виплати, встановленої ч. 3 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" склав з 01.03.2018 року - 13730 грн., а з 01.03.2019 року - 14970 грн.

В той же час, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що в п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII законодавець передбачив застереження стосовного того, що дія положень Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовуються до пенсій, які призначаються з 01.01.2016. Окрім того, згідно із абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.10.2011.

З огляду на викладене, позивач зазначає, що встановлені обмеження пенсії максимальним розміром його не стосуються, адже пенсія йому призначена ще в 1987 році.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо врахування абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI, суд вважає помилкове тлумачення позивачем і зазначає про таке.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2018 рік", розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.03.2018 року склав 1373 грн. Таким чином максимальний розмір пенсії з 01.03.2018 року склав 13730 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.

Враховуючи викладене, максимальний розмір пенсії з березня 2019 року складає 14970 грн. (1497 гривень х 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Наведені норми законів є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають обов`язковому виконанню органами Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком правомірно здійснено позивачу виплату пенсії з 01.03.2018 року в сумі 13730 грн., а також з 01.03.2019 року в сумі 14970 грн.

При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на те, що на нього не поширюється обмеження розміру пенсії до виплати в силу п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (Закон № 3668-VI), з огляду на таке.

Так, дійсно абз. 1 п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

У той же час, абз. 2 п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI передбачено, що набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Зазначена норма стосується виплат пенсій, призначених до набрання чинності Законом № 3668-VI та розмір якої перевищував встановлений Законом № 3668-VI її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії. Відтак, норми абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI на позивача не поширюються і відповідач здійснив розрахунок пенсії позивача правильно.

Суд зазначає, що вказана норма не встановлює скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI, у тому числі і не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.

Враховуючи зазначене, станом на час прийняття Закону № 3668-VІ розмір пенсії позивача перевищував встановлений законом її максимальний розмір, а тому до спірних відносин поширюються положення абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI, пенсія виплачувалась без підвищень, доплат та інших перерахунків. Проте, після того, як максимальний розмір пенсії (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) перевищив розмір пенсії позивача положення абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI припинили свою дію стосовно позивача, а тому вони не належать застосуванню до спірних правовідносин у 2018 році, а також під час перерахунку пенсії у 2019 році.

Суд також критично оцінює посилання позивача на положення п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, якими визначено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року, з огляду на таке.

Так, п. 3 ч. 3 Закону № 911-VIII внесено зміни в ч. 3 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" доповнивши її реченням наступного змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

Крім того, ч. 3 ст. 27 Закону № 911-VIII внесено зміни в ч. 1 ст. 2 Закону № 3668-VI, доповнивши її реченням наступного змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати 10740 гривень".

Із наведеного слідує, що Законом № 911-VIII було внесено зміни до ч. 3 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та до ч. 1 ст. 2 Закону №3668-VI лише в частині тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в розмірі 10740 гривень.

Дія саме цих положень, в силу п. 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

У той же час, розмір пенсії позивача обмежено з 01.03.2018 року максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а не нарівні 10740 гривень.

При цьому, суд наголошує на тому, що положення ч. 3 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 2 Закону № 3668-VI є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають обов`язковому виконанню органами Пенсійного фонду України.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про правомірність дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії позивача з 01.03.2018 року, оскільки Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці діяло у відповідності до законодавства, чинного на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії.

Щодо оцінки доводів позивача про неправомірність законодавчого обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає про таке.

Критерієм визнання актів неконституційними, зокрема може стати порушення саме тих процесуальних вимог їх розгляду, ухвалення або набрання чинності, що встановлені Конституцією України, а не іншими правовими актами (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2000 № 9-рп/2000). Конституційний Суд України зазначає, що конституційний контроль стосовно дотримання конституційної процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності правовими актами здійснюється з урахуванням принципу юридичної визначеності, який, зокрема вимагає щодо норм права «передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Відповідно до пункту 59 Висновку Консультативної ради європейських суддів (далі КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» зазначено, що юридичні поняття та норми можуть бути вичерпно пояснені цитуванням законодавства або судових рішень. У рішенні ЄСПЛ від 03.06.2014 у справі Великода проти України, №43331/12, зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

ЄСПЛ у рішенні від 09.10.1979 у справі Airey проти Ірландії, № 6289/73 зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією із ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період неконституційними не визнавались і належали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у перерахунку розміру пенсії без обмеження її максимальним розміром встановленим Законом діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема здійснив перерахунок і забезпечив виплату пенсії позивачеві у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.

Висновок суду у даній справі ґрунтується на врахуванні позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17 та від 29.08.2018 у справі № 359/6255/17.

Крім того, судом також враховано, що позивач у 2018 році звертався до суду із подібним позовом щодо здійснення виплати йому пенсії з 01.03.2017 року без обмеження максимальним розміром. Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 року (справа № 0240/3027/18-а) у задоволені його позовних вимог було відмовлено. Нових обставин та підстав для відступу від попередньої правової позиції суду не існує.

З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову до органу владних повноважень, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37979905, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)

Суддя Слободонюк Михайло Васильович