Рішення № 84257341, 12.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 вересня 2019 р. Справа № 120/2181/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса Михайла Богдановича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій та рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

05 липня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії протиправною; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.01.2019 № 04/09-37/021 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з липня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в 1994 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Після виїзду за кордон призначену пенсію не отримувала. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року у адміністративній справі № 757/4109/14 зобов`язано Тульчинське ОУПФУ поновити та виплачувати позивачу пенсію з 02.12.2013 року. Однак, дізнавшись про те, що їй протиправно припинено виплату пенсії, позивач через свого представника 26.11.2018 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про поновлення виплати пенсії.

Проте, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02.01.2019 № 04/09-37/021 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з тим, що позивачка не звернулася особисто до органу який призначає пенсії за місцем проживання, а також у зв`язку із відсутністю у позивачки місця реєстрації на території України.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду. Мотивом позову стало те, що нею через представника подано всі документи, які передбачені законодавством України для поновлення виплати пенсії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження.

Ухвалою від 07.08.2019 року суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 12:00 год. 12.09.2019 року. Запропоновано ОСОБА_1 надати до суду письмові пояснення, щодо процесуального питання пов`язаного із заміною відповідача чи залучення співвідповідача у справі.

08 серпня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що у 2014 році позивачка звернулася до суду про відновлення та виплату пенсії. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року по справі № 754/4109/14 було зобов`язано управління ПФУ поновити і виплачувати ОСОБА_1 з 02.12.2013 року пенсію за віком за межами України.

Відповідно до рішення Тульчинського районного суду Вінницької області по справі № 757/3727/15 від 25.10.2016 року, яке набуло чинності 19.01.2017 року управлінням ПФУ проведено перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та проведено виплату боргу по перерахунку за період з 02.12.2013 по 31.03.2017 року в розмірі 41 219,85 грн. Зазначені кошти було перераховано на банківський рахунок позивача.

17 лютого 2017 року на адресу Тульчинського ОУПФУ Вінницької області надійшов лист ПАТ "Державний ощадний банк" від 10.02.2017 року № 23 про неодержання коштів з поточного рахунку отримувачем пенсійних виплат понад 12 місяців.

З 01.08.2017 року Тульчинським ОУПФУ Вінницької області припинено виплату пенсії Позивачу, оскільки відсутнє місце проживання в Україні.

26 липня 2018 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії. Листом від 02.01.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у поновленні та виплаті пенсії. Позивачу роз`яснено, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок від 25.11.2005 № 22-1) для забезпечення виплати пенсії, одержувач пенсії має право особисто або через законного представника, подати заяву до органу Пенсійного фонду про поновлення виплати пенсії, за місцем перебування на обліку, як одержувач пенсії.

Також відповідач зазначив, що документи що засвідчують особу, місце проживання мають бути чинними на дату їх подання.

19 серпня 2019 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що відзив на адміністративний позов не спростовує доводи адміністративного позову, оскільки при поданні документів про поновлення пенсії було надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який засвідчений в Державі Ізраїль. Також відповідачем помилково висловлено вимоги, щодо надання позивачем документу, що підтверджує місце проживання (реєстрації) в Україні, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон.

Твердження відповідача про те, що документи повинні бути в оригіналі, на думку представника позивача, є незаконним, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом що призначає пенсію. Подані документи засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003 року.

19 серпня 2019 року до суду надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, щодо виконання ухвали від 07.08.2019 року, в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 03.08.2019 року стало правонаступником Тульчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

10 вересня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення від позивача, щодо виконання ухвали від 07.08.2019 року, в якому зазначено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів "Про деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" від 22.08.2018 № 628 Тульчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області припинило свою діяльність, шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. У зв`язку з цим позивач не вважає за потрібне залучення співвідповідача чи заміна відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, ухвалу від 07.08.2019 року отримав 14.08.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, ухвалу від 07.08.2019 року отримав 12.08.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Частиною 1 статті 205 КАС України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представників сторін на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 12.09.2019 року позовну заяву в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з липня 2017 року по 01.01.2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

В 1994 році ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі.

З 1994 року позивачка не отримувала пенсію. В 2014 році позивачка звернулася із позовною заявою до Печерського районного суду м. Києва в якій просила поновити і виплатити пенсію за віком з 11.09.1997 року.

Ухвалою від 14.03.2014 року позовні вимоги за період з 11.09.1997 по 18.08.2013 залишені без розгляду, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2014 року у задоволені позову ОСОБА_1 щодо поновлення і виплати пенсії з 19.08.2013 року відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням позивачка звернулася до Київського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо відновлення та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, яка постійно проживає за межами України - в державі Ізраїль.

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 02 грудня 2013 року пенсію за віком за межами України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.46-47).

Листом Тульчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 12.07.2017 № 398/09-37/02-1 позивача повідомлено, що оскільки в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 місце проживання є Ізраїль, то провести виплату пенсії через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України неможливо (а.с.48-49).

Згідно заяви від 26.11.2018 року, яка нотаріально завірена апостилем, із якою позивачка звернулася через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, висловлено прохання про поновлення виплати пенсії з липня 2017 року (а.с.54-62).

На вказану заяву, відповідач листом від 02.01.2019 № 04/09-37/021 відмовив у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з тим, пунктом 10 "Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках" передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду від установи уповноваженого банку.

Заяви приймаються за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік та документа визначеного законодавством, для з`ясування місця її проживання і реєструються в установленому порядку.

У разі невиконання цих умов одержувачем, орган Пенсійного фонду припиняє перерахунок пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України.

Враховуючи те, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 а також в заяві про відкриття банківського рахунку для отримання пенсії зазначено місце фактичного проживання держава Ізраїль, роз`яснено, що поновити виплату пенсії ОСОБА_1 можливо буде після особистого звернення пенсіонера до Тульчинського ОУПФУ Вінницької області з внутрішнім паспортом громадянина України та документами, що підтверджують його місце проживання в Україні (а.с.63-64).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Щодо відмови відповідача у поновленні виплати пенсії.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі Закон від 11.12.2003 № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.

Відповідно до п. 1.5 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно 2.23 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З огляду на зазначене, відмова відповідача у листі від 02.01.2019 № 04/09-37/021 про те, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі № 426/7157/16-а).

Відтак, аналіз підстав, за яких відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , свідчить про їх необґрунтованість та протиправність, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови у поновленні виплати пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про скасування рішення відповідача від 02.01.2019 № 04/09-37/021 суд зазначає наступне.

Представником позивача помилково зроблено висновок, що лист від 02.01.2019 № 04/09-37/021 є рішенням, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Однак, вказаною нормою не передбачено, що орган Пенсійного фонду, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, також приймає рішення.

Відтак, вимоги в частині скасування рішення відповідача не підлягають задоволенню, а лист від 02.01.2019 № 04/09-37/021 судом оцінюється як спосіб вчинення дій суб`єктом владних повноважень.

Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зважає на таке.

Відповідно до ухвали суду від 12.09.2019 року позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з липня 2017 року по 01.01.2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

З огляду на вищевказане, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині поновлення виплати пенсії з 02.01.2019 року.

З приводу вимог про проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд розглядаючи її виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок від 21.02.2001 № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВСУ від 11.07.2017 року по справі № 21-2003а16.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку від 21.02.2001 № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Верховний Суд у п. 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Як встановлено судом, позивачка просить поновити виплату пенсії із компенсацією втрати частини доходів. Однак на момент розгляду цієї справи не набули об`єктивної форми не нараховані та не визначені суми коштів (у вигляді пенсійних виплат), які б могли бути об`єктом нарахування компенсації, так як поновлення виплати пенсії позивачу матиме місце лише після виконання цього судового рішення.

Відтак, позовна вимога про нарахування позивачці компенсації втрати частини доходів, задоволенню не підлягає. При цьому, обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на відповідача покладено в силу Закону. Такий обов`язок виникає після поновлення виплати та проведення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Вимога щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зважає на те, що позивач звернулася до суду із позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 768,40 гривень, як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи частково позов, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , яка оформлена листом від 02.01.2019 № 04/09-37/021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та виплачувати її із 02 січня 2019 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Богоніс Михайло Богданович