Рішення № 84256985, 10.09.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2019 Справа № 905/865/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «Ергане», м. Маріуполь, Донецька область

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у розмірі 211356,00грн, пені у сумі 18761,46грн, 3% річних у сумі 1563,46грн та інфляційних втрат у сумі 5706,61грн, всього 237387,53грн,

Представники учасників справи:

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне підприємство «Ергане», м. Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017, пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 437852,17грн.

Внаслідок залишення позовної заяви без руху з мотивів встановлення судом арифметичних розбіжностей в наданому до первісного позову розрахунку, позивач подав уточнену позовну заяву від 23.05.2019 про стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017, пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 359952,17грн.

18.06.2019 позивач шляхом подання заяви в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та остаточно просить стягнути з відповідача 237387,53грн, з яких 211356,00грн – заборгованість за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017, 18761,46грн – пеня, 1563,46грн – 3% річних, 5706,61грн – інфляційні втрати, а також сплачений за подання позову до суду судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 30000грн.

Позов розглядається судом з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 18.06.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду №2018/20ск від 20.10.2017 в частині повної та своєчасної оплати підрядних робіт.

Справу розглянуто в порядку загального позовного провадження. Провадження у справі №905/865/19 відкрито ухвалою господарського суду Донецької області від 29.05.2019; підготовче засідання призначене на 18.06.2019 з подальшим відкладанням на 05.07.2019 та продовженням строку підготовчого провадження на 15 (п`ятнадцять) днів. Ухвалою суду від 05.07.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.08.2019; у судовому засіданні 14.08.2019 судом оголошено перерву до 10.09.2019.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не обґрунтовано початок перебігу строку виконання зобов`язання за рахунком-фактури №108 від 26.12.2018, оскільки рахунок не містить акцепту відповідача. Враховуючи отримання відповідачем рахунку 26.04.2019 разом з претензією, вважає, що строк виконання зобов`язання з оплати виконаних робіт настав 08.07.2019. З огляду на те, що прострочення оплати за рахунком не відбулось зазначає про відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. У разі задоволення позову просить зменшити штрафні санкції на 90%. Також зазначає про завищений та неспівмірний розмір заявлених до відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

У судові засідання 14.08.2019 та 10.09.2019 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином; позивач подав клопотання про проведення розгляду справи без участі представник.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

20.10.2017 між позивачем, Приватним підприємством «Ергане» (підрядник) та відповідачем, Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь» (замовник), був укладений договір №2018/20ск (том 1, арк. справи 10-25), відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого підрядник зобов`язався власними та/або залученими силами за замовленням замовника відповідно до умов цього договору виконати роботи, які передбачені графіком проведення ремонтів на ПАТ «МК «Азовсталь», договірними цінами та/або заявками замовника, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані підрядником роботи.

Вартість, вид та обсяг всіх робіт, виконаних за договором, визначаються договірними цінами, які містять посилання на цей договір та є його невід`ємними частинами (п. 2.1 договору). Вартість робіт може бути передбачена у випадку зміни об`ємів робіт тільки за ініціативою замовника (п.2.2 договору). Перегляд договірної ціни обумовлюється відповідними розрахунками та оформлюється сторонами шляхом укладання додаткових угод, які є невід`ємною частиною даного договору (п.2.3 договору).

Сума договору є орієнтовною та згідно з п.2.5 договору №2018/20ск від 20.10.2017 в редакції додаткової угоди №1 від 31.10.2018 (том 1, арк. справи 26-28) складає 17280000,00грн з ПДВ 20%.

Як встановлено п.3.1 договору підрядник зобов`язаний приступити до виконання робіт у строки, передбачені в графіку виконання робіт, який є невід`ємною частиною відповідної договірної ціни та/або заявках замовника.

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 договору розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється замовником після підписання двостороннього акту прийому-передачі виконаних робіт шляхом оплати грошовими коштами на поточний рахунок підрядника, вказаний у даному договорі, протягом 45 банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акта прийому-передачі виконаних робіт. Рахунок надається підрядником не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт.

Відповідно до п.16.2 договору у випадку порушення замовником строків оплати виконаних робіт передбачених даним договором він виплатить підряднику пеню у розмірі 0,5% від вартості виконаних, але не оплачених робіт за кожен день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині гарантійних зобов`язань і санкцій за їх порушення – до спливу гарантійного строку (п.18.1 договору).

Як свідчать матеріали справи, у виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №2018/20ск від 20.10.2017 позивач протягом грудня 2017 – грудня 2018 виконав підрядні роботи, а відповідач їх прийняв, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, а саме: за грудень 2017 на суму 119778,00грн ( том 3, арк. справи 154), за січень 2018 на суму 1136814,00 (том 3, арк. справи 115-152), за лютий 2018 на суму 1234053,60грн (том 3, арк. справи 76-114), за березень 2018 на суму 1370372,40грн (том 3, арк. справи 40-75), за квітень 2018 на суму 1282171,20грн ( том 3, арк. справи 1-74), за травень 2018 на суму 1093852,80грн (том 2, арк. справи 184-221), за червень 2018 на суму 1178666,40грн (том 2, арк. справи 150-183), за липень 2018 на суму 1214955,60грн (том 2, арк. справи 115-149), за серпень 2018 на суму 1275276,00грн (том 2, арк. справи 77-114), за вересень 2018 на суму 1271793,60грн (том 2, арк. справи 39-113), за жовтень 2018 на суму 1633273,20грн (том 2, арк. справи 1- 38), за листопад 2018 на суму 2690041,20грн (том 1, арк. справи 170-220), за грудень 2018 на суму 2999904,00грн (том 1, арк. справи 138-169), загальна сума склала 17521491,60грн.

Акти приймання виконаних робіт підписані сторонами без зауважень стосовно якості та обсягу виконаних робіт, містять посилання на договір №2018/20ск від 20.10.2017, внаслідок чого, враховуючи приписи положень ст.ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, приймається судом як такі, що підтверджують належне виконання позивачем робіт та прийняття їх відповідачем.

За наслідком виконання робіт підрядником виставлено замовнику рахунки на оплату на загальну суму 17251491,60грн.

В свою чергу, у виконання умов договору №2018/20ск від 20.10.2017 замовником шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти відповідачу в якості оплати за виконані роботи на загальну суму 17040135,60грн, що вбачається з платіжних доручень (том 1, арк. справи 93-135) та банківської виписки (том 3, арк. справи 181).

Таким чином, відповідач здійснив часткову оплату вартості виконаних позивачем робіт за договором №2018/20ск від 20.10.2017 на загальну суму 17040135,60грн. Решта вартості робіт за актами приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2018, а саме: №310/5436 від 26.12.2018 на суму 66144,00грн, №311/5437 від 26.12.2018 на суму 42576,00грн, №323/5438 від 26.12. 2018 на суму 13911,60грн, №324/5439 від 26.12.2018 на суму 34288,80грн, №325/5440 від 26.12.2018 на суму 40867,20грн, №326/5441 від 26.12.2018 на суму 13568,40грн, всього на суму 211356,00грн, залишилась несплаченою.

Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за виконані підрядні роботи у встановлений договором строк стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у розмірі 211356,00грн, пені у сумі 18761,46грн, 3% річних у сумі 1563,46грн та інфляційних втрат у сумі 5706,61грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Проаналізувавши укладений між сторонами договір №2018/20ск від 20.10.2017, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, отже, до відносин сторін застосовуються положення Глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, позивач виконав за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 зобов`язання з виконання підрядних робіт на суму 17251491,60грн, які відповідач оплатив у загальній сумі 17040135,60грн.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за виконані позивачем роботи за актами приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2018: №310/5436 від 26.12.2018 на суму 66144,00грн, №311/5437 від 26.12.2018 на суму 42576,00грн, №323/5438 від 26.12.2018 на суму 13911,60грн, №324/5439 від 26.12.2018 на суму 34288,80грн, №325/5440 від 26.12.2018 на суму 40867,20грн, №326/5441 від 26.12.2018 на суму 13568,40грн, всього на суму 211356,00грн, у визначений пп 4.1.1 п. 4.1 договору строк – протягом 45 банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у розмірі 211356,00грн. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати виконаних підрядних робіт у погоджений умовами договору строк є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. Невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати виконаних підрядних робіт у строк, встановлений договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017, зумовлює висновок суду, що відповідач згідно з ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у сумі 211356,00грн є правомірними, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми основної заборгованості за договором, суд зауважує, що посилання відповідача про відсутність акцепту рахунку-фактури від 26.12.2018 №108 на суму 211356,00грн не приймається судом до уваги у зв`язку з спростуванням такого твердження наявним на вказаному рахунку відбитку штампу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (том 3, арк.справи 198).

Крім того, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом. Ненадання рахунку само по собі не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку оплатити виконані роботи. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2018 у справі №905/915/17.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 18761,46грн за період з 02.03.2019 по 31.05.2019, нарахованої на підставі п.16.2 договору підряду №2018/20ск від 20.10.2017, суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, нарахування заявлених до стягнення в межах даного позову пені у сумі 18761,46грн за період з 02.03.2019 по 31.05.2019 на підставі п.16.2 договору зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати за виконані підрядні роботи за договором.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Заявлену до стягнення пеню позивачем нараховано на підставі п.16.2 договору підряду №2018/20ск від 20.10.2017, за умовами якого у випадку порушення замовником строків оплати виконаних робіт передбачених даним договором він виплатить підряднику пеню у розмірі 0,5% від вартості виконаних, але не оплачених робіт за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

При розрахунку заявленої до стягнення пені позивачем застосовано подвійну облікову ставку НБУ.

Як встановлено судом, останнім днем здійснення оплати вартості виконаних робіт за актами за грудень 2018 №310/5436, №311/5437, №323/5438, №324/5439, №325/5440, №326/5441 від 26.12.2018 у визначений пп 4.1.1 п. 4.1 договору строк є 01.03.2019, отже, першим днем порушення строку оплати, з якого можливо нарахування штрафних санкцій є 02.03.2019.

Перевіривши зроблений позивачем арифметичний розрахунок пені за період з 02.03.2019 по 31.05.2019, судом встановлено, що він є арифметично правильним та відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у сумі 18761,46грн за порушення строків оплати за виконані підрядні роботи.

Задовольняючи позов в частині стягнення пені, суд зазначає, що не вбачає підстав для зменшення її розміру на 90% за клопотанням відповідача, з наступних мотивів.

Як вбачається з заяви відповідача в обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на зниження обсягів виробництва, погіршення фінансово-економічного стану комбінату, вимушений простій персоналу; наявність заборгованості підприємств – контрагентів Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», проведення бойових дій на території Донецької області. В якості доказів наведеного, відповідачем надано до суду копії звітів про фінансовий результат за 1 квартал 2019 та балансу станом на 31.03.2019.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що належне виконання грошових зобов`язань відповідача за договором сталось внаслідок дії непереборної сили, надзвичайних і невідворотних обставин, а також відсутні докази того, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

У відповідності до п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст.ст. 614,617 Цивільного кодексу України чи ст. 218 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 1563,46грн за період з 02.03.2019 по 31.05.2019 та інфляційних втрат у сумі 5706,61грн за період з 02.03.2019 по 31.05.2019, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних підрядних робіт за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1563,46грн, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірної методології нарахування, а саме з невірним застосуванням індексу інфляції за неповний місяць – березень 2019.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16, вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Водночас, суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018.

Таким чином, вірним періодом, за який розраховуються інфляційні є квітень – травень 2019 (сукупний індекс інфляції 101,7%).

З огляду на викладене, за розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні втрати, нараховані за період квітень-травень 2018 у розмірі 3607,85грн, отже, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню; в решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат позов підлягає залишенню без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 3560,81грн, виходячи з суми розглянутих позовних вимог (1,5% від 237387,53грн), покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, суд роз`яснює позивачу його право на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» звернутись до суду з клопотанням про повернення з бюджету сплаченого платіжним дорученням №76 від 06.05.2019 судового збору, виходячи з розміру позовних вимог в частині їх зменшення (3006,97грн – 1,5% від 200464,64грн (437852,17грн-237387,53грн).

Щодо заявлених позивачем до стягнення 30000,00грн витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому, ч. ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані норми узгоджуються з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якими гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідачем до матеріалів справи надано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат від 07.05.2019, договір про надання правової допомоги №2018/20ск/19 від 22.04.2019, укладеного між Адвокатським бюро «Балашов та партнери» та Приватним підприємством «Ергане», копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4366 від 20.06.2012, акт надання послуг №39 від 20.08.2019 на суму 30000грн, платіжне доручення №79 від 06.05.2019 на суму 30000,00грн, яким встановлюється фактичне понесення цих витрат позивачем.

Згідно з п. 5.2. договору №2018/20ск/19 від 22.04.2019 розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, а саме за: претензійну, позовну роботу та представлення клієнта у господарському суді Донецької області становить 30000,00грн.

Відповідно до попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат від 07.05.2019, послуги з професійної правової допомоги складаються з наступного: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 1013,50грн, правовий аналіз наданих клієнтом документів 1013,50грн, сбір та аналіз документів для складання претензії 1013,50грн, складання претензії 1013,50грн, відправка претензії Відповідачу та доданих до неї документів 506,75грн, сбір та аналіз документів для складання позовної заяви (відзиву на позов) 1013,50грн, пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах 1520,25грн, складання позовної заяви 3040,50грн, складання розрахунку до позову 3040,50грн, складання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат 1013,50 грн., підготовка додатків до позовної заяви 1520,25грн, підготовка копій позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам 1520,25грн, направлення позову відповідачу 506,75грн, направлення позову на адресу суду 506,75грн, правовий аналіз відзиву на позовну заяву 506,75грн, правовий аналіз доказів, які надані відповідачем до відзиву 506,75грн, підготовка відповіді/заперечень на відзив 1013,50грн, направлення відповіді/заперечень на відзив 506,75грн, участь у судових засіданнях господарського суду всіх інстанцій 5067,50грн, участь у судових засіданнях господарського суду всіх інстанцій за допомогою відео конференції 1013,50грн, на загальну суму 26857,75грн. Крім того, поштові послуги на загальну суму 255,48грн та транспортні витрати на суму 7320,00грн, що складає загальний розмірі судових витрат в сумі 36267,45 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти стягнення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00грн, зокрема, посилаючись на їх необґрунтоване завищення.

Розглядаючи вимоги позивача щодо покладення витрат на правничу допомогу на відповідача, слід зазначити, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Керуючись принципом змагальності, з огляду на те, що витрати у сумі 30000,00грн є неспівмірними, на чому наполягає відповідач, із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часу на надання таких послуг, часткове задоволення позовних вимог, участь представника позивача лише в одному судовому засіданні 18.06.2019, а також зазначення послуг у розрахунку суми судових витрат, які не є професійною правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч.5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України до 6000,00грн.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача транспортних витрат, не підлягають задоволенню, оскільки доказів понесення позивачем останніх матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 46, 86, 126, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Ергане», м. Маріуполь, Донецька область, до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у сумі 211356,00грн, пені у сумі 18761,46грн, 3% річних у сумі 1563,46грн та інфляційних втрат у сумі 5706,61грн, всього 237387,53грн, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, код ЄДРПОУ 00191158) на користь Приватного підприємства «Ергане» (87505, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Граверна, 1, код ЄДРПОУ 23415577) заборгованість за договором підряду №2018/20ск від 20.10.2017 у сумі 211356,00грн, пеню у сумі 18761,46грн, 3% річних у сумі 1563,46грн, інфляційні втрати у сумі 3607,85грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 3529,33грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набранням рішення законної сили.

В судовому засіданні 10.09.2019 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2019.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова