Рішення № 84256797, 13.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2019Справа № 910/6454/19

За позовомПриватного акціонерного товариства "ЕЛЕКТРОМОТОР"доАнтимонопольного комітету Українипровизнання незаконним та скасування рішення Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача: Бехтер Л.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Данилов К.О. - представник за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Електромотор" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Антимонопольного комітету України про визнання незаконним та скасування рішення від 06.12.2018 № 692-р про результати розгляду справи № 126-26.13/113-13 про порушення ПрАТ "Електромотор" законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим без врахування вагомих зауважень ПрАТ "Електромотор", а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/6454/19, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.06.2019.

07.06.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із заперечення проти задоволення заявлених вимог.

18.06.2019 позивач звернувся до суду із заявою про перенесення судового засідання, призначеного на 21.06.2019.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 21.06.2019 підготовче судове засідання відкладено на 19.07.2019.

19.07.2019 позивач долучив до справи відповідь на відзив Антимонопольного комітету України від 05.06.2019.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, неявку в судове засідання представника позивача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 09.08.2019 та продовжив строк підготовчого судового провадження на тридцять днів.

Через загальний відділ діловодства суду позивач звернувся з клопотанням про продовження та поновлення строку на подання відповіді на відзив у справі.

Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 09.08.2019 представник позивача наполягав на заявленому клопотанні в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача надав усні пояснення, а клопотання позивача про продовження та поновлення строку залишив на розсуд суду.

Судом задоволено заяву позивача та поновлено пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив, про що вказано у відповідній ухвалі суду.

З огляду на те, що у судовому засіданні 09.08.2019 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що представник позивача та представник відповідача в даному судовому засіданні зазначили, що повідомлені про наслідки закриття підготовчого провадження, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 13.09.2019.

Безпосередньо в судовому засіданні 13.09.2019 представник позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування письмових доказів та наполягав на задоволенні заявленого позову.

Представник відповідача, у свою чергу, проти витребування доказів заперечував та просив суд відмовити у задоволенні заявленого позову в повному обсязі.

Судом було надано оцінку заяві позивача про витребування доказів та зроблено наступні висновки.

Згідно зі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

З огляду на доводи учасників процесу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено поважності причин подачі клопотання про витребування доказів з порушенням встановленого законодавством строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Таким чином, заява позивача про витребування доказів підлягає залишенню без розгляду.

Судом було закінчено з`ясування обставин та перевірку їх доказами, проведено судові дебати.

Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

06.12.2018 Антимонопольний комітет України розглянув матеріали справи № 126-26.13/113-13 про порушення Приватним акціонерним товариством "ЕЛЕКТРОМОТОР" законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції стосовно іншого суб`єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, наділеного відповідною компетенцією.

Рішенням Антимонопольного комітету України № 692-р від 06.12.2018 (далі також - Рішення 692-р) постановлено:

- визнати, що Приватне акціонерне товариство "Електромотор" вчинило порушення, передбачене ст. 15 Закону України"Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді обмеження імпорту кормоподрібнювачів на митну територію України з використанням деклараційного патенту від 15.08.2005 № 8732 на корисну модель "Подрібнювач", який було одержано неправомірно, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили;

- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на Приватне акціонерне товариство "Електромотор" штраф у розмірі 1 052 000, 00 грн

Як уже було вказано вище, відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органу Комітету повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено, він є присікальним, а закінчення його перебігу безпосередньо пов`язано із зверненням до господарського суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Наведену позицію підтримано у пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства».

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, копія Рішення надіслана Товариству із супровідним листом Комітету від 12.12.2018 № 127-29/09-16762 та отримана позивачем 18.12.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 030350971016.

Отже, строк на оскарження позивачем Рішення закінчився 19.02.2019.

Відповідно до пункту 61 Правил у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках.

Так, ПрАТ «ЕЛЕКТРОМОТОР» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним Рішення № 692-р.

Копія позовної заяви від 14.02.2019 року надіслана до Комітету цінним листом з описом вкладення 16.05.2019, про що свідчить відтиск календарного штемпеля на описі вкладення в цінний лист.

Це є свідченням того, що позовна заява від 14.02.2019 подана позивачем до Господарського суду міста Києва після 19.02.2019., тобто з пропуском передбаченого частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строку оскарження рішення органу Комітету до господарського суду.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» закінчення присікального строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення Комітету та його органів.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 922/4646/16 зазначив, що строки оскарження рішень органів Комітету є присічними та відновленню не підлягають. Пропуск встановленого частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячного присічного строку є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення органу Комітету.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ЕЛЕКТРОМОТОР" до Антимонопольного комітету України не підлягають задоволенню.

Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 81, 86, 129, 207, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ЕЛЕКТРОМОТОР" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено та підписано 16.09.2019 року.

Суддя Ю.О.Підченко