Рішення № 84228348, 13.09.2019, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6169/18

Провадження № 2/346/607/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: головуючого-судді Веселова В.М.,

секретаря -Максим`юк М.А., Григоришин Х.В.

представника позивачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Козака І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_2 до фермерського господарства «Грос» про відшкодування завданої шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

позивачка звернулась в суд з даним позовом, в якому вказала, що 13.09.2018 року в період часу з 14:40 по 14:50 год., після посадки її зупинці в автобус, який слідував маршруту «Коломия-Мала Кам`янка № 8А», працівником відповідача, водієм ОСОБА_3 у грубій формі із використанням нецензурної лайки, їй було відмовлено у здійсненні пільгового перевезення. 14.09.2018 року вона звернулась до Коломийського відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області із заявою щодо вказаного інциденту, з приводу якої її повідомлено, що по даному факту з ОСОБА_3 проведено профілактично роз`яснювальну роботу по недопущенню нетактовної поведінки з пасажирами автобуса. Листом Коломийської РДА від 27.09.2018 року її повідомлено, що вказаний маршрут обслуговує фермерського господарства «Грос» (керівник Марціновський А.С.), взято письмові пояснення у водія. Керівництво підприємства попереджено про недопустимість порушень його працівниками порядку організації перевезень пасажирів та особливу увагу звернуто на необхідність виконання обов`язків учасників транспортного процесу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 «Про Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту». Посилаючись на норми ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначає, що автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Вказаним Законом встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред`явивши водієві автобуса посвідчення встановленого зразка. Зазначає, що вона як особа з інвалідністю І групи має право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті, що передбачено ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Вказує, що юридична або фізична особа відповідно до ч. 1 ст.1172 ЦК України відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Під виконанням працівником своїх трудових ( службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня. Деліктні зобов`язання, передбачені вказаною нормою, включають: потерпілу особу, що зазнала шкоди; відповідача – юридичну або фізичну особу, яка безпосередньо шкоди потерпілій стороні не завдавала; фактичного заподіювача шкоди – працівника, який пов`язаний з відповідачем виконанням своїх трудових (службових) обов`язків.

Зазначає, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02.12.2015 року. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» встановлено з 1 січня 2018 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі – 3723 грн. У відповідності до листа заступника начальника Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 04.10.2018 року № 19650 повідомлено, що заява її від 14.09.2018 року розглянута. В даному випадку інцидент трапився 13.09.2018 року та день звернення до суду – 30.11.2018 року, Тобто, розмір моральної шкоди, яка повинна бути стягнута на її користь , має бути не менше 7 818 грн. (2 місяці х3723 грн. + (3723/30 днів листопада *17 днів) = 9555 грн. 70 коп.

Просить стягнути з відповідача в її користь 9555,70 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позовну заяву задовольнити.

Представник відповідача фермерського господарства «Грос» надав суду відзив і в судовому засіданні позовні вимоги заперечив в повному обсязі, вказав, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав.12.09.2017 року між Коломийською районною державною адміністрацією в особі заступника голови Михайлишин Л ОСОБА_4 та фермерським господарством «Грос» в особі голови ОСОБА_5 було укладено договір № 17/08/86 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміському автобусному маршруті загального користування у звичайному режимі руху «Коломия-Мала Кам`янка» з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року. Рух автобусів на вказаному маршруті здійснюється згідно розкладу, затвердженого заступником голови райдержадміністрації Михайлишин Л.М.

31.07.2018 року фермерським господарством «Грос» прийнято на роботу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водієм автотранспортних засобів згідно наказу № 7 від 31.07.2018 року. 13.09.2018 року водій маршруту «Коломия-Мала Кам`янка” ОСОБА_3 здійснював рух згідно дорожнього листа від 13.09.2018 року.

13 вересня 2018 року на одній із зупинок в автобус зайшла позивачка, ОСОБА_2 , яка пред`явила своє посвідчення, яке дає їй право безкоштовного проїзду, після чого водій продовжив рух автобуса та позивачка вийшла з автобуса на зупинці, яка передбачена схемою приміського маршруту «Коломия-Мала Кам`янка” . Протягом свого проїзду в автобусі позивачка нецензурно виражалася в адресу водія автобуса та була весь час чимось невдоволена, внаслідок чого між нею та водієм ОСОБА_3 дійсно виник словесний конфлікт. Тобто, позивачка вводить суд в оману, зазначаючи в позовній заяві про те, що працівником відповідача – водієм ОСОБА_3 було в грубій формі із використанням нецензурної лайки відмовлено їй у здійсненні пільгового перевезення. Крім того, позивачкою до позовної заяви надані копії відповідей Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області № 19650 від 04.10.2018 року та Коломийської районної державної адміністрації № Г-433 від 27.09.2018 року, з яких вбачається, що вона зверталась до вищезазначених органів з приводу недопущення нетактовної поведінки водія з пасажирами автобуса, а не з приводу відмови у здійсненні пільгового перевезення. Оскільки позивачка скористалася своїм правом на здійснення пільгового перевезення тому в задоволенні її позову про відшкодування завданої шкоди необхідно відмовити за безпідставністю позовних вимог. Зазначає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а зловживання позивачкою правом на звернення до суду не підлягає захисту судом. Представник відповідача вважає, що позивачкою не доведено факту відмови водієм ОСОБА_3 їй у здійсненні пільгового перевезення, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили,що їхали 13.09.2018 року маршрутним автобусом з м.Коломия в с.П`ядики Коломийського району, бачили позивачку, яка скористалась маршрутом,їхала безкоштовно,так само їхав з нею супроводжуючий її чоловік безкоштовно. На її вимогу зупинити автобус у невстановленому місці (зупинці),водій відмовив,оскільки зупинка не була передбачена. Відповідно позивачка та чоловік,який її супроводжував, вийшли в с.П`ядики. Протягом всього маршруту позивачка виявляла неповагу до водія автобуса,погрожувала йому та лаялась в його сторону,будучи невдоволеною,що він вимагав оплату за проїзд від супроводжуючого її чоловіка,хоча водій здійснив перевезення її та супроводжуючого чоловіка безоплатно. Водій вів себе коректно і на лайку не реагував.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 ,який є водієм даного маршруту, пояснив,що в м.Коломия,на зупинці біля школи №1, до автобусу зайшла позивачка і сіла на переднє місце. За нею зайшов чоловік,пред`явив проїздний квиток для проїзду в міських автобусах, на що він сказав,щоб чоловік оплатив проїзд,оскільки його маршрут є міжміським і даний квиток є недійсним в міжміському сполученні. Позивачка почала кричати на нього і вимагати безкоштовного перевезення цього чоловіка, оскільки він її супроводжує. Після декількох хвилин перепалки, він поїхав,однак позивачка продовжувала висловлювати своє невдоволення лайкою,демонстративно нехтуючи правилами культури в громадському місці. Коли він під`їхав до залізничного переїхзду, позивачка вимагала,щоб він їй зупинився біля переїзду, однак він відмовив, вказуючи на те,що паспорт перевезення не містить в собі зупинку на цьому місці, за таку несанкціоновану зупинку його можуть оштрафувати. Після цього позивачка почала ще більше образливо висловлюватись в його сторону,він старався не реагувати,оскільки мав не втратити пильність,бо віз людей. Відповідно він зупинив автобус на найближчій обладнаній зупинці в с.П`ядики,де вийшла позивачка та чоловік,що її супроводжував. Вказує,що не ображав позивачку,а вимагав оплату від чоловіка,що її супроводжував. Здійснив безоплатне перевезення позивачки,тобто вона скористалась своїм правом на безоплатне перевезення.

Розглянувши матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, свідків, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка є особою з інвалідністю І групи по зору безстроково , що підтверджується копіями довідки Сер. МСЕ № 001566 від 20.10.1998 року та довідки № 56 від 05.03.2018 року (а.с. 11, 22-23).

Відповідно до копії довідки № 2530 від 16.10.2018 року Коломийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області позивачка знаходиться на обліку у вказаному управлінні як отримувач пенсії по інвалідності (а.с. 21).

12.09.2017 року між Коломийською районною державною адміністрацією в особі ОСОБА_8 та фермерським господарством «Грос» в особі голови ОСОБА_5 (перевізник) укладено договір № 17/08/86 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміському автобусному маршруті загального користування, на підставі якого перевізник взяв на себе зобов`язання щодо здійснення перевезень пасажирів на приміському маршруті «Коломия-Мала Кам`янка» з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року з робою у звичайному режимі руху (а.с. 8-9).

Рух автобусів на вказаному маршруті здійснюється згідно розкладу руху автобусів на маршрут «Коломия - Мала Кам`янка”, затвердженого заступником голови райдержадміністрації Михайлишин Л.М. (а.с. 51).

31.07.2018 року фермерським господарством «Грос» прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно наказу № 7 від 31.07.2018 року, що стверджується записами в його трудовій книжці серії АФ « НОМЕР_1 , дата заповнення якої 10.08.2009 року (а.с. 52-53).

13.09.2018 року водій маршруту «Коломия-Мала Кам`янка” ОСОБА_3 здійснював рух згідно дорожнього листа від 13.09.2018 року (а.с. 54). На зупинці біля школи №1 в м.Коломия, в автобус зайшла позивачка, і здійснила поїздку до с.П`ядики Коломийського району_, тобто по суті скористалась безоплатним перевезенням.

Згідно з листом № 19650 від 04.10.2018 року Коломийський відділ поліції ГУНП в Івано-Франківській області повідомив позивачку про те, що вказаним відділом розглянуто заяву ЄО № 9699 від 14.09.2018 року, по даному факту з водієм автобуса ОСОБА_3 було проведено профілактично роз`яснювальну роботу по недопущенню нетактовної поведінки з пасажирами автобуса (а.с. 12).

Статтею 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Коломийська районна державна адміністрація Івано-Франківської області листом № Г-433 від 27.09.2018 року повідомила ОСОБА_2 про те, що її звернення щодо непорозумінь з водієм автобуса маршруту «Коломия-Мала Кам`янка № 8 А» розглянуто, та зазначено, що вказаний маршрут обслуговує фермерське господарство «Грос» (керівник Марціновський А.С.), взято письмові пояснення від водія ОСОБА_9 . Керівництво підприємства попереджено про недопустимість порушень його працівниками порядку організації перевезень пасажирів та особливу увагу звернуто на необхідність виконання обов`язків учасників транспортного процесу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 « Про Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» (а.с. 13).

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на

автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Згідно із ч. 2 ст. 42 вказаного Закону договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - з моменту реєстрації електронного квитка.

Частиною 2 ст. 29 вищевказаного Закону передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

У відповідності до ч.2 ст. 916 ЦК України плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні » передбачено, що особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Позивачка, як особа з інвалідністю І групи має право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (а.с. 11). Позивачці не було відмовлено в поїздці, вона скористалась поїздкою

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є в тому числі втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з ч. 1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад,ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права"; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п.3 вказаної Постанови, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

П.5 зазначеної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, суд враховує вимоги розумності і справедливості, характер та тривалість заподіяння позивачці душевних страждань.

Згідно правової позиції - Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 р. зазначено,що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Між тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами виникли правовідносини, обумовлені договором надання послуг безкоштовного проїзду, за яким відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.10 ЦПК України Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У відповідності до ст.12 ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Сторонам по справі було надано однакові права для використання своїми правами та обов`язками. Сторона відповідача повно скористалась своїми процесуальними правами і довела суду про те,що позивачка скористалась своєю поїздкою, однак наполягала на здійсненні зупинки в невстановленому місці, за що відповідач міг понести адміністративну відповідальність, що є неприпустимим. Тобто факту недопуску позивачки до поїздки автобусом суду не доведено.

Наведені позивачкою обґрунтування для відшкодування моральної шкоди, на думку суду, не можуть свідчити про заподіяння їй моральних страждань, так як відсутні докази вчинення відповідачем протиправної дії стосовно позивачки , відповідно до якої наступає наслідок у вигляді заподіяння моральної шкоди позивачці. Позивачка була перевезена безкоштовно, тобто скористалась своїм правом на безкоштовне перевезення. Так само був перевезений безкоштовно чоловік, який її супроводжував, хоча і повинен був оплатити проїзд в міжміському транспорті, адже він пред`являв водію проїзний квиток для проїзду по місту Коломия. Вимогу на зупинку водій не виконав тому, що зупинка, де просила зупинити позивачка, в паспорті перевезення відсутня. Щодо нетактовного ставлення до позивачки водія, то такі дані в судовому засіданні не були підтверджені свідками, які разом з позивачкою в той день перебували в одному автобусі і стверджують, що водій вів себе максимально коректно і не лаявся в сторону позивачки, а вимагав оплату від чоловіка який супроводжував позивачку, зрештою і цього чоловіка було перевезено безкоштовно.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і за таких обставин суд приходить до висновку про необхідність відмови в позовних вимогах.

Оскільки позивачка є інвалідом першої групи по зору, то вона є звільнена від сплати судового збору, то судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Встановлене судом підтверджується: копією листа Коломийського ВП від 04.10.2018 року , копією листа Коломийської районної державної адміністрації від 27.09.2018 року, копіями довідок Сер. МСЕ № 001566 від 20.10.1998 року та № 56 від 05.03.2018 року, копією паспорта та ідентифікаційного коду та іншими перевіреними в судовому засіданні доказами.

На підставі ст.ст.22,23, 1167,1172 ЦК України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 « Про Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» та керуючись ст.ст.82 ч.6, 128-130, 223, 239,247ч.1,263,264,265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до фермерського господарства «Грос» про відшкодування завданої шкоди – відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 13 вересня 2019 року.

Суддя Веселов В. М.