Ухвала суду № 84223566, 13.09.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

13 вересня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2511/19

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 40108651) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 27.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу встановлено десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом та доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску, а також копій додатків до позовної заяви, засвідчених належним чином, для суду та відповідача.

Позивач ухвалу суду отримав 30.08.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

10.09.2019 через службу діловодства суду від представника позивача надійшли документи, на виконання вимог ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2019, зокрема, заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що наказ про звільнення від 02.10.2018 №1877 позивач не оскаржував раніше, оскільки знав, що відносно ОСОБА_2 , який також був учасником подій, за які їх обох було звільнено зі служби в поліції, розглядались матеріали про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення і Новозаводським районним судом м. Чернігова його визнано винним у вчиненні вказаного правопорушення, а також СВ УСБУ в Чернігівській області проводилось досудове розслідування відносно ОСОБА_2 по кримінальному провадженню № 12018270010007782 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України. За таких обставин ОСОБА_1 вважав безперспективним оскарження рішення про своє звільнення, оскільки вважав, що не зміг би довести своєї невинуватості у інкримінованому йому проступку, який став підставою для звільнення.

Також у заяві вказав, що 15.07.2019 ОСОБА_1 від ОСОБА_2 стало відомо про те, що у грудні 2018 року постановою Чернігівського апеляційного суду провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення було закрите на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Крім того позивач дізнався, що постановою слідчого СВ УСБУ в Чернігівській області було закрите кримінальне провадження № 12018270010007782 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України. Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до суду.

Оцінюючи доводи, наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з того, що поважними причинами пропуску цього строку визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, і мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У адміністративному позові позивач зазначив, що про порушення своїх прав дізнався 02.10.2018, коли його було повідомлено про той факт, що наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області №271 о/с його звільнено зі служби в поліції з 02.10.2018.

Отже публічно-правовий спір між сторонами в даному випадку виник ще 02.10.2018, у момент, коли відповідач повідомив позивача про його звільнення, однак позивач звернувся за захистом своїх прав, подавши адміністративний позов до суду 22.08.2019, тобто після спливу місячного строку на звернення до суду з даними позовними вимогами.

Суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Однак суд враховує, що з моменту винесення оскаржуваного наказу минуло більше 10 місяців.

Водночас, на переконання суду, наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду не доводять поважність причин пропуску цього строку, оскільки вони не пояснюють тривале зволікання (майже 11 місяців) позивача зі зверненням до суду з позовом на захист його прав від порушень у правовідносинах, які виникли ще 02.10.2018.

Доказів, які б доводили наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом позивачем суду не надано.

Посилання позивача на той факт, що він був переконаний у безперспективності оскарження рішення про своє звільнення, оскільки вважав, що не зміг би довести своєї невинуватості у інкримінованому йому проступку, який став підставою для звільнення, суд відхиляє, оскільки вказані обставини не є дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та не виключали можливості позивача звернутися до суду із заявленими позовними вимогами у встановлений законом строк.

Отже позивач фактично мав можливість звернутись до суду за захистом свого права і не був обмежений у доступі до суду у встановлений законом строк.

Разом з тим позивач, будучи обізнаним про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у встановлений строк звернення до суду не звернувся, доказів обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 45 рішення від 28.10.1998 у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд також звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Також у рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Відтак суд визнає причини пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом неповажними.

У свою чергу наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.

Так, згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи значний пропуск позивачем строку звернення до суду (майже 11 місяців) без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших поважних причин пропуску строку звернення до суду та не надано доказів поважності причин пропуску даного строку окрім тих, які визнано неповажними, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу на підставі частини 2 статті 123 та пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

При цьому суд зазначає, що з урахуванням вищенаведеного, повернення позовної заяви не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Водночас суд зазначає, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 9 частини 4 статті 169, статтями 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И Л А:

Визнати неповажними причини пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви разом з доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в строк та порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про повернення позовної заяви.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Падій