Рішення № 84223152, 11.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2019 р. № 520/5826/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Міронова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення про визначення сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 та 2018 роки є незаконними, оскільки відповідачем не додано до вказаних ППР розрахунків податкових зобов`язань, а належна позивачу нерухомість є будівлями промисловості, отже, не є об`єктом оподаткування, в розумінні приписів ст. 266 ПК України. Крім того, ППР від 22.04.2019 року № 00017558062032 про визначення зобов`язань складено та направлено з порушенням строків.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити, посилаючись на наведені у ньому обставини.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні заявлених вимог позивача відмовити, з огляду на доводи наданого суду відзиву на позов в контексті того, що спірні ППР є законними та обґрунтованими.

Щодо порушення строків складення ППР відповідач вказав, що відповідні зобов`язання можуть бути нараховані в межах строків, визначних п. 102.1 ст. 102 ПК України.

Щодо строків направлення податкових повідомлень-рішень, відповідач зазначив, що такі не мають юридичного значення для платника податків.

Щодо тверджень позивача відносно відсутності об`єкта оподаткування, відповідач підкреслив, що для застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України повинно бути дотримано дві умови: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, що в даному випадку, відсутнє.

Позивачем надано відповідь на відзив, стосовно помилковості доводів відповідача. Правова позиція відповіді на відзив є аналогічною тієї, що викладена в позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації та з 14.03.2017 року набув статусу суб`єкта господарювання фізичної особи - підприємця.

За даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за позивачем 05.04.2017 року зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, а саме: літ Г-1 площею 57,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; літ Б-1 площею 275,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; літ А-1 площею 790,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Ставки податку визначені відповідними рішеннями Харківської міської ради. Контролюючим органом складені відносно позивача податкові повідомлення - рішення:

- від 22.04.2019 року № 00017558062032, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 26954,40 грн;

- від 22.04.2019 року № 00017458062032, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у розмірі 41813,01 грн.

Позивачем вказані ППР отримано 10.05.2019 року.

Позивач, не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду за їх оскарженням.

По суті позову суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).

В контексті ключових аспектів спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відносно того, я чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту «є» 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Саме на вказану норму посилається позивач, як на одну з підстав протиправності вищевказаних податкових повідомлень - рішень.

Суд вказує, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.

Проте, будівлі, що належать позивачу (фізичній особі-підприємцю) використовуються у його власній господарській діяльності.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств (Постанова Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17).

Відтак, об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Щодо порушення строків складення та направлення податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Посилаючись на вказану норму, позивач вказував про незаконність податкового повідомлення - рішення від 22.04.2019 року № 00017558062032 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік , оскільки таке складено та направлено у 2019 році, проте, відповідач міг вчинити відповідні дії до 01.07.2018 року.

Відповідач з цього приводу посилався на приписи Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" від 07.12.2017 № 2245-VIII .

Так, вказаним Законом пункт 266.10 статті 266 доповнено підпунктом 266.10.2 та підпунктом 266.10.3 наступного змісту:

266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання;

266.10.3. Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відтак, на думку контролюючого органу за 2017 рік зобов`язання були правомірно нараховані.

Позивач, у свою чергу вказував, що вказаний закон набрав чинності 01.01.2018 року, відтак, він не може бути розповсюджений на правовідносини з визначення сум податку за звітний період 2017 рік та посилався з цього приводу на постанову Верховного Суду від 29 січня 2019 року (справа №817/213/16).

Однак, вказані посилання суд відхиляє, а вказана постанова до даних правовідносин не може бути застосована, виходячи з наступного.

Аналізуючи приписи п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України та п.п.266.10.3 п. 266.10 ст.266 ПК України суд вказує, що зобов`язання за 2017 рік можливо визначити до 01.07.2018 року, проте, відповідні дії також можливі в межах строків визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу, що й було здійснено відповідачем.

Водночас, застосування Закону від 07.12.2017 № 2245-VIII , який набрав чинності з 01.01.2018 року є в даному випадку можливим, оскільки визначальним, у цій справі є не тільки факт виникнення зобов`язань у 2017 році, а також їх реалізація з направлення до 01.07.2018 року за п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України .

Тобто, Закон від 07.12.2017 № 2245-VIII не може бути застосований лише до тих правовідносин, коли строк направлення ППР за п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України сплинув раніше , ніж вказаний закон набрав сили.

В іншому ж разі та у даних правовідносинах, відповідач має право на застосування

приписів п.п.266.10.3 п. 266.10 ст.266 ПК України та самостійного визначення суми грошових зобов`язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня.

Зазначений строк відповідачем дотримано.

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2019 року (справа №817/213/16) у згаданому позивачем контексті, до даних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки у справі № 817/213/16, йшла мова про зобов`язання за 2013-2015 роки та їх нереалізацію до 01.07.2014 року, до 01.07.2015 року та до 01.07.2016 року відповідно та до набрання 01.01.2018 року чинності Законом від 07.12.2017 № 2245-VIII.

Крім того, п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України не йде у розріз приписам п.п.266.10.3 п. 266.10 ст.266 ПК України, оскільки п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України не містить в собі норму про обов`язковість дотримання відповідних строків саме при визначення зобов`язань.

Зазначене у п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України тільки передбачається.

Відтак, оскільки у даних правовідносинах підлягають застосуванню обидві згадані норми у сукупності, висновки суду відносно чого викладені вище, у разі невизначення зобов`язань за 2017 рік до 01.07.2018 року, такі можуть бути визначені податковою у строк 1095 днів.

У даному контексті, як похідні, підлягають відхиленню й відповідні посилання позивача про порушення строків надіслання ППР від 22.04.2019 року № 00017558062032 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Крім того, суд вказує, що податковим законодавством встановлено, що 60-ти денний строк сплати податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення - рішення (п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України), отже, обов`язок сплати податкових зобов`язань у позивача виник з часу їх отримання, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно. Взагалі, сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми податку.

Зазначене відповідає правовим висновкам, що викладені Верховним Судом в постанові 06 листопада 2018 року (справа №808/144/18).

Щодо тверджень позивача про протиправність спірних ППР через ненадання до них відповідачем розрахунків податкових зобов`язань, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 р. за № 124/28254) визначено, щодо податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Водночас, суд вказує, що такі недоліки жодним чином не вплинули на можливість реалізації позивачем передбаченого законодавством права на судове оскарження спірних ППР.

Зазначене відповідає правовим висновкам, що викладені Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2019 року (справа №808/2404/17).

Відтак, зазначені доводи позивача підлягають відхиленню.

Згідно ч.1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень - рішень.

Відтак, позов ФОП ОСОБА_2 є таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень- відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 13 вересня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.