Рішення № 84222025, 12.09.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1511/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області 04.05.2001 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача:

Військової частини А1978 (код ЄДРПОУ 08160298, адреса: вул. Стефанова, 1, м. Запоріжжя, Запоріжська область, 69061),

Третя особа – Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022; адреса: проспект Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168);

Третя особа – Військовий комісаріат Кропивницького міського військового комісаріату в особі полковника Зуєва Владислава Володимировича (адреса: вул. В. Чміленка, 47, м. Кропивницький, 25006)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1978 (далі – відповідач), третіх осіб – Міністерство оборони України, Військового комісаріату Кропивницького міського військового комісаріату в особі полковника Зуєва Владислава Володимировича (далі – треті особи), в якій просить суд:

- визнати відповідь №2469 від 08.05.2019 року такою, що не відповідає дійсності;

- зобов`язати Військову частину А1978 провести службове розслідування та надати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) згідно додатку №5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних Силах України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був призваний у Збройні Сили України Кіровоградським МВК у квітні 2015 року, у період з 09.07.2015 року по 08.09.2015 року приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, тобто, перебував в зоні АТО. У вказаний період отримав травми від ударної хвилі вогню, як наслідок отримав контузію. У військовий госпіталь на той час не звертався, однак, з часом травми отримані у 2015 році почали турбувати, та в строк проходження служби до 27.02.2019 року знаходився на лікуванні вісім разів. 23.04.2019 року звернувся до командира військової частини А 1978 в м. Запоріжжя з метою отримання довідки про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) згідно додатку №5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних Силах України, з метою в подальшому отримання групи інвалідності. 08.05.2019 року на такий запит отримано відповідь. З вказаною відповіддю позивач не згоден, вважає її такою, що суперечить дійсним обставинам справи, тому звернувся до суду із даним адміністративним позовом та просить задовольнити його.

В судовому засіданні позивачем підтримано позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові.

Представником відповідача подано до суду письмовий відзив, з викладенням позиції щодо адміністративного позову, в якому наголошено, на тому, що надана позивачу відповідь, на його письмовий запит, відповідає вимогам чинного законодавства, вказує, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 не отримував, наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог.

Третьою особою - Кропивницьким міським військовим комісаріатом надано письмові пояснення щодо даного адміністративного позову, в яких наголошено, що підстави для проведення службового розслідування відсутні, з огляду на те, що ОСОБА_1 із відповідною заявою до керівництва ВЧ не звертався, наполягає на правомірності дій військової частини та керівництва військового комісаріату (а.с.92-98).

В судовому засіданні представник третьої особи, підтримав позицію викладену в письмових поясненнях, наполягав на відмові в задоволенні адміністративного позову.

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем надано відповідь на відзив (.с.126-128).

Представником відповідача подано до суду також письмові заперечення та додаткові пояснення (а.с.141-142,144-145).

04.09.2019 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, заслухавши учасників справи у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності винесення відповіді Військовою частиною А1978 наданої Ламекіну №2469 від 08.05.2019 року та правомірності дій посадових осіб Військової частини А1978 при не проведенні відносно ОСОБА_1 службового розслідування.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні обставини справи.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт НОМЕР_1 виданий Кіровським РВУ МС України в Кіровоградській області 04.05.2001 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 , 26.04.2015 року призваний на військову службу за мобілізацією (а.с.5-6, а.с.102-109).

Відповідно до довідки Військової частини А 1978 від 27.02.2019 року у період з 09.07.2015 року по 08.09.2015 року ОСОБА_1 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на підставі відповідних наказів командира ВЧ А 1978 (а.с.14).

05.06.2015 року ОСОБА_1 як рядовому видано посвідчення класного спеціаліста Збройних Сил України серії НЦ №18445 на підставі наказу командира військової частини польова пошта В4264 від 05.06.2015 року (а.с.112).

15.02.2016 року молодшим сержантом ОСОБА_1 на ім`я командира взводу управління написано рапорт про укладення контракту про проходження військової служби строком на три роки у відповідності до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с.113).

27.02.2016 року між Міністерством оборони України в особі тво командира військової частини пп В0105 підполковника ОСОБА_2 та громадянина України (військовослужбовця) ОСОБА_1 , як молодшого сержанта, командира відділення гарматного артилерійського дивізіону військової частини укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу (а.с.117-120).

Судом встановлено, що відповідно до медичної характеристики ОСОБА_1 як молодшого сержанта військової служби, останній у період проходження військової служби перебував на лікуванні у наступних медичних закладах:

- з 01.03.2017 року по 16.03.2017 року знаходився на лікуванні в/ч А3309 м. Запоріжжя (діагноз: ГРВІ, гострий ринофаринготрахеїт, легкий перебіг; вертеброгенна люмбалгія, в фазі загострення, больовий та м`язево-тонічний синдром);

- з 27.12.2017 року по 15.01.2017 року – на лікуванні в Кіровоградському обласному госпіталі для ветеранів війни з діагнозом: поширений остеохондроз хребта в стадії загострення. Стійка вертеброгенна цервікобрахіалгія, люмбоішалгія з м`язево-тонічними проявами; дисциркуляторна енцефалопатія І ступеня атеросклеротичного генезу, церебростенічний синдром, хронічний холецестит в стадії ремісії;

- з 06.08.2018 року по 14.08.2018 року – на лікуванні в 66 ВМГ м. Покровськ з діагнозом: хронічна вертеброгенна люмбіалгія з вираженим больовим синдромом. Хронічна вертеброгенна цервікоторакалгія з помірним больовим синдромом;

- з 15.08.2018року по 23.08.2018 року – на лікуванні в/ч А 3309 м. Запоріжжя з діагнозом: Хронічний простатит в стадії загострення, дизуричний синдром. Вертеброгенна цервікалгія, тораколюмбалгія у фазі загострення, больовий та м`язово-тонічний синдром. Початкові прояви церебрального атеросклерозу, остеохондрозу шийного відділу хребта з порушенням венозного відтоку;

- з 30.08.2018 року по 11.09.2018 року – на стаціонарному лікуванні в ВМКЦ ПР м. Одеса з діагнозом: міжхребцевий остеохондроз поперекового відділу хребта з больовим, м`язово-тонічним синдромами. Дисциркуляторна енцефалопатія І ст. змішаного генезу у вигляді дрібно вогнищевої симптоматики, антено-вегетативного синдрому. Дисметаболічний синдром. Ангіопатія сітківки обох очей. Хронічний простатит. Деформуючий артроз правого кульшового суглобу з больовим синдромом;

- з 17.09.2018 року по 08.10.2018 року – на лікуванні у в/ч А 3309 м. Запоріжжя з діагнозом: розповсюджений остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного та поперекового відділу. Спондільоз (С3, С4). Компенсаторний сколіоз в ГВХ І ст.. Вертеброгенна цервікокраніалгія, люмбалгія, стадія загострення. М`язово-тонічний синдром, больовий синдром. Дисциркуляторна енцефалопатія І ст. змішаного генезу у вигляді дрібно-вогнищевої симптоматики, антено-вегетативного синдрому. Конкремент н/чашечки лівої нирки;

- з 16.10.2018 року по 23.10.2018 року – на лікуванні у в/ч А3309 з діагнозом: атеросклероз судин головного мозку, знаходився на стаціонарному лікуванні в в/ч А3309 з діагнозом: атеросклероз судин головного мозку. Дисциркуляторна енцефалопатія І стадії у вигляді дрібно-вогнищевої симптоматики та антено-вегетативного синдрому з незначним порушенням функції. Гіпертонічна ангіопатія судин сітківки. Поширений остеохондроз хребта без порушення функції. Деформуючий остеоартроз обох кульшових суглобів І стадії;

- з 18.12.2018 року – стаціонарне лікування у Кіровоградській обласній лікарні відповідно до наказу військового комісара Кропивницького міського військового комісаріату про вибуття на лікування відповідно до довідки Кіровоградської обласної лікарні від 18.12.2018 року №85 (а.с.121);

- з 29.10.2018 року по 19.02.2019 року – на обстеженні в ВМКЦ ЦР м. Одеса, діагноз: церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія змішаного генезу І ст., деформуючий артроз І стадії обох кульшових суглобів. Сольовий діатез. Ангіопатія судин сітківки (а.с.10-11).

Також, судом з матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2624 Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни Ламекін ОСОБА_3 також перебував в відділенні медико –психологічної реабілітації у період з 24.04.2019 року по 15.05.2019 року, повний діагноз: наслідки МВТ, акуботравми (2015 рік) з двобічною нейросенсорною приглухуватістю. Дисциркуляторна енцефалопатія І ст. з астено-невротичним, цефалгічним, вестибуло-атактичним синдромами. Остеохондроз, спондильоз шийного відділу хребта з цервікалюмбалгією з м`язево-тонічним синдромом (а.с.21-22).

Вказане також підтверджується копіями виписок із медичної карти стаціонарного хворого позивача (а.с.23-24,25-49).

Також, серед іншого, в матеріалах справи наявна виписка із медичної картки стаціонарного хворого №1845/83 клініки нейрохірургії та неврології. Ангіоневрологічного відділення Військового медичного клінічного центру Південного регіону адресованої у частину за місцем служби молодшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 , за змістом якої, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період 25.01.2019 року по 29.01.2019 року, дата виписки – 19.02.2019 року, представлений на ВЛК захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби (а.с.40-43).

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Військової частини А3309 від 23.10.2019 року №661 виданої молодшому сержанту військової служби за контрактом ОСОБА_4 , за результатами проведеного медичного огляду ВЛК 23.10.2018 року діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання: атеросклероз судин головного мозку, дисциркуляторна енцефалопатія І стадії у вигляді розсіяної двобічної дрібно-вогнищевої симптоматики та астено-вегетативного синдрому з незначним порушенням функцій. Гіпертонічна ангіопатія судин сітківки. Поширений остеохондроз хребта без порушення функцій. Деформуючий остеоартроз обох кульшових суглобів І стадії – захворювання так, пов`язані із проходженням військової служби (а.с.12).

В свою чергу, відповідно до довідки від 19.02.2019 року проведеного медичного огляду ВЛК (терапевтичного профілю) ВМКЦ Південного регіону, діагноз ОСОБА_1 : церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія І ст. змішаного генезу у вигляді дрібно-осередкової неврологічної симптоматики з незначним порушенням фукцій ЦНС. Деформуючий артроз І ст. обох кульшових суглобів без порушення функцій. Міжхребцевий остеохондроз на рівні L2- S3. Деформуючий спондильоз на рівні Th9-Th10, L1- L3 без порушення функції. Дифузний вузловий еутиреоїдний зоб. ОСОБА_5 діатез без порушення функції сечовиділення. Ангіопатія судин сітківки, захворювання ТАК, пов`язані з проходженням військової служби (а.с.13).

27.02.2019 року командиром військової частини А 1978 видано наказ (по стройовій частині) №49 за змістом якого, молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення взводу управління 2 артилерійського дивізіону військової частини, звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» ( у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до Кіровоградського об`єднаного міського військового комісаріату міста Кропивницький (а.с.15).

Так, 23.04.2019 року військовий комісар Кропивницького міського військового комісаріату на адресу командира військової частини А 1978 надіслав запит №6/1530 про надання на адресу військового комісаріату довідки про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) згідно додатка №5 до положення про військово-лікарську комісію в Збройних Силах України, на молодшого сержанта запасу ОСОБА_1 , що проходив військову службу в військовій частині А 1978 з 24.04.2015 року по 27.02.2019 року (а.с.16).

На такий запит військовою частиною А 1978 надано відповідь від 08.05.2019 року №2469 за якою, надано інформацію, що за період служби у військовій частині А 1978 молодший сержант ОСОБА_1 травму не отримував, підстави для проведення службового розслідування відсутні. Згідно медичної документації, а саме: медичної характеристики від 24.01.2019 року були встановлені діагнози: церебральний атеросклероз. Дисциркуляторна енцефалопатія змішаного генезу І ст. Деформуючий артроз обох кульшових суглобів. Вертеброгенна цервікальгія. Як додаток додано медичну характеристику (а.с.17).

Позивач, не погоджуючись з такою відповіддю, вважаючи її такою, що суперечить дійсним фактичним обставинам, вважаючи, що наявні підстави для проведення службового розслідування за фактом отримання ним травми, звернувся до суду із даним адміністративним позовом, за захистом порушеного, на його думку, права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Згідно із пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба в державних органах служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються: організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

На виконання зазначених конституційних приписів Законом України „Про звернення громадян“ від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі – Закон № 393) унормовано, зокрема, порядок звернення громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявами або клопотанням та скаргами про їх порушення та встановлено порядок і строки надання відповідей на такі звернення відповідними суб`єктами.

Так, згідно зі статтею 1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

У свою чергу, відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.

При цьому, стаття 20 Закону №393 зобов`язує вищезазначених суб`єктів розглядати і вирішувати звернення у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З метою надання правової оцінки діям відповідача, суд проаналізував зміст заяви військового комісара Кропивницького міського військового комісаріату адресованого командиру військової частини А1978 відносно ОСОБА_1 (а.с.16) та дійшов висновку про те, що заявник не вимагав від відповідача безпосередньої оцінки фактів та обставин, викладених у запиті, а наводив такі доводи для аргументації прохання у наданні відповідної інформації.

За таких умов відповідь відповідача, викладену у листі від 08.05.2019 року №2469, суд вважає належним виконанням вимог Закону України „Про звернення громадян“ (а.с.17).

Перевіряючи правомірність дій відповідача у контексті із обставинами викладеними позивачем у адміністративному позові та встановленими судом у процесі розгляду справи, суд враховує, що відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» N2232-XII від 25.03.1992 зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2232-XII).

Статтею 2 Закону N2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551.

Приписи ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначають, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Суд звертає увагу позивача, на те, що службовою дисципліною відповідно положень Дисциплінарного статуту є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів поліції України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку (частина перша).

Отже, законодавець виокремлює порядок дій військовослужбовця під час несення ним військової служби.

Поряд з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що відповідно до нормативно правового акту, а саме статті 12 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові про все, що з ним сталося і стосується виконання ним службових обов`язків.

Судом встановлено, що позивач під час перебування на військовій службі у період з 2015 року по момент звільнення з неї (лютий 2019 року) систематично проходив лікування у медичних закладах за станом здоров`я.

При цьому, позивач вказує, що наявні у нього хронічні захворювання, є наслідком отримання ним травми у 2015 році під час несення військової служби, а саме: під час перебування у Донецькій та Луганській областях у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації.

Відповідач стверджує, що молодший сержант ОСОБА_1 під час проходження військової служби у період з 24 квітня 2015 року по 27 лютого 2019 року зі скаргою про отримання травми до військової частини не звертався.

При цьому, позивач наголошує, що відповідач повинен був за фактом отримання травми провести службове розслідування та згідно додатку №5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних силах України видати відповідну довідку.

Судом встановлено, що стосовно випадку, що описано позивачем в адміністративному позові з приводу отримання ним травми під час перебування у 2015 році на території Донецької та Луганської областей при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, службове розслідування проведено не було.

Відповідач вказує, що за період служби у військовій частині А1978 молодший сержант ОСОБА_6 ОСОБА_7 травми не отримував, підстави для проведення службового розслідування відсутні.

Відповідно до пункту 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі- Статуту) необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Пунктом 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пункту 58 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Представник третьої особи Кропивницького міського військового комісаріату вказує, що на час розгляду справи відсутня достовірна інформація про те, що позивач чи інша особа звертались до командування військової частини з проханням про проведення розслідування з причин отримання травми (поранення, контузії, каліцтва). Вказує, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами. Наголошує, що у разі настання нещасного випадку під час несення військової служби, такий підлягає розслідуванню відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 року№36, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року за №169/5360.

Так, позивачем у якості доказу долучено до матеріалів справи нотаріально засвідчені письмові пояснення солдатів військовослужбовців ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), які знаходились у зоні АТО з 09.07.2015 року по 26.06.2016 року під час виконання бойових завдань разом з позивачем (а.с.18-20).

В наданих письмових поясненнях військовослужбовцями описано події липня-серпня 2015 року у складі 5 батареї 2-го гарматного дивізіону 55 Окремої артилерійської бригади, за якими під час відкриття вогню з метою знищення ворожої цілі, після відкриття залпу ударна хвиля пострілу 3-ї гармати зачепила навідника 2-ї гармати ОСОБА_10 , наслідком чого стало отримання останнім травмування.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року №1503/31371 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

Вказаним Порядком визначено підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів).

За змістом пункту 5 розділу І вказаного Порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій проводиться відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року за №169/5360.

Так, наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року №169/5360 затверджена Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (далі – Інструкція).

Вказана Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України.

За змістом пункту 1 розділу ІІ Інструкції розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок чого зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган, тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни, які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ вищевказаної Інструкції визначено, що про кожний нещасний випадок потерпілий або військовослужбовець, який його виявив, чи інша особа повинен(на) негайно сповістити безпосереднього командира (начальника) чи керівника робіт і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому. У разі настання нещасного випадку безпосередній командир (начальник) або керівник робіт зобов`язаний:

- терміново організувати надання домедичної допомоги, а по можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги потерпілому військовослужбовцю, забезпечити за необхідності його доставку до військового або найближчого лікувального закладу;

- негайно повідомити про нещасний випадок командира військової частини;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку місце події та устаткування, яке там знаходилось, у такому стані, у якому вони перебували на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров`ю інших військовослужбовців і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних нещасних випадків.

Нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси (пункт 3 розділу ІІІ Інструкції).

Судом встановлено, що про обставини, що трапилися з позивачем у липні – серпні 2015 року під час несення ним військової служби на території Донецької та Луганської областей, позивач як про нещасний випадок відповідний рапорт до командування військової частини не подавав.

За змістом пункту 18 розділу ІІ Інструкції за результатами розслідування командир військової частини видає наказ, в якому зазначаються:

- дата, місце та обставини, за яких стався нещасний випадок;

- військове звання, ім`я, по батькові та дата народження потерпілого військовослужбовця;

- вид, характер і локалізація поранення, травми, контузії, каліцтва;

- коли стався нещасний випадок (під час виконання обов`язків військової служби чи ні);

- перебував чи ні потерпілий військовослужбовець в стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи інших отруйних речовин тощо;

- порушення нормативно-правових актів, що спричинили нещасний випадок або були супутніми факторами його настання, посадові особи, які допустили ці порушення;

- заходи з попередження подібних нещасних випадків у майбутньому;

- вжиті заходи дисциплінарного впливу щодо осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, внаслідок яких стався нещасний випадок.

На підставі наказу командира військової частини складається довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) у двох примірниках за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800.

Особливості розслідування нещасних випадків, що сталися в районах бойових дій або проведення антитерористичної операції визначені розділом V Інструкції.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції, при настанні нещасних випадків, зазначених у пункті 1 розділу II та пункті 1 розділу III цієї Інструкції, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції, свідок або військовослужбовець, який виявив нещасний випадок, повинен негайно надати потерпілому військовослужбовцю домедичну допомогу, а за можливості - екстрену медичну допомогу і в разі необхідності вжити всіх можливих заходів щодо евакуації потерпілого військовослужбовця до військового або найближчого лікувального закладу та повідомити найближчого за місцезнаходженням старшого командира (начальника), у безпосередньому або у прямому підпорядкуванні якого на час настання нещасного випадку перебував потерпілий військовослужбовець.

Командир (начальник), який отримав повідомлення про нещасний випадок, першочергово зобов`язаний:

1)одразу після прибуття на місце нещасного випадку організувати надання потерпілому військовослужбовцю домедичної допомоги, а за можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги та за необхідності - його евакуацію до військового або найближчого лікувального закладу у разі, якщо ці заходи не були здійснені свідком нещасного випадку або військовослужбовцем, який його виявив;

2)оглянути та обстежити місце нещасного випадку, у разі наявності необхідних засобів здійснити його фото - або відеофіксацію;

3)опитати прямих та опосередкованих свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб, отримати від них письмові пояснення;

4)скласти ескіз або схему місця, де стався нещасний випадок;

5)отримати за можливості письмові пояснення військовослужбовців, витяги з наказів або їх копії та інші документи, що підтверджують виконання потерпілим військовослужбовцем під час настання нещасного випадку обов`язків військової служби (Пункт 2 розділу V Інструкції).

Приписами пункту 3 розділу V Інструкції, командир (начальник), який отримав повідомлення про нещасний випадок, після вжиття ним першочергових заходів, зазначених у пункті 2 цього розділу, складає, особисто підписує рапорт та за можливості негайно надсилає (надає) його разом з зібраними ним безпосередньо на місці нещасного випадку матеріалами (пояснення, ескізи, схеми та інші документи) командиру військової частини, у складі якої на момент настання нещасного випадку проходив службу потерпілий військовослужбовець.

У рапорті зазначаються: дата і час настання нещасного випадку; стислий опис та характеристика місця нещасного випадку; відомості про потерпілого військовослужбовця: посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, число, місяць та рік народження; стислий опис обставин та ймовірних причин нещасного випадку; вид, характер та локалізація травми або поранення, що отримав потерпілий від нещасного випадку військовослужбовець; відомості про свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб; інформація про обсяг домедичної допомоги або невідкладної (екстреної) медичної допомоги, наданої безпосередньо на місці нещасного випадку; лікувальний заклад, у який евакуйовано потерпілого військовослужбовця; час та дата складення рапорту, посада, військове звання, прізвище, ініціали командира (начальника), який склав та підписав рапорт.

Командир військової частини після отримання рапорту зобов`язаний організувати проведення розслідування та його документальне оформлення згідно з вимогами цієї Інструкції. Комісія з розслідування після розгляду та вивчення інформації, що міститься у первинному рапорті та наданих разом з ним документах, оформлює акт за формою НВ-2 та у разі, якщо випадок за висновком комісії визнано таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, складає акт за формою НВ-3. Комісія з розслідування нещасного випадку за необхідності може провести повторний огляд місця нещасного випадку та повторне опитування свідків нещасного випадку і причетних до нього осіб. У разі якщо у складеному на місці нещасного випадку первинному рапорті та наданих разом з ним документах не міститься достатньої інформації щодо характеристики місця нещасного випадку (відсутні опис, ескіз, схема тощо), а повторний його огляд здійснити неможливо внаслідок певних обставин (знищення місця нещасного випадку внаслідок обстрілу, знаходження місця нещасного випадку на території противника, знаходження місця нещасного випадку в зоні постійних обстрілів або на мінних полях тощо), комісія з розслідування проводить огляд місця нещасного випадку на відстані за допомогою оптичних приладів та за можливості здійснює його фото- або відеофіксацію (в тому числі за допомогою безпілотних літальних апаратів), складає карту-схему місця нещасного випадку із зазначенням його стислої характеристики і координат (довготи і широти), додає карту-схему до матеріалів розслідування та зазначає про це в акті за формою НВ-2. Посадова особа, яка призначила розслідування нещасного випадку, за наявності непередбачуваних обставин з урахуванням реальної бойової обстановки має право за клопотанням голови комісії з розслідування нещасного випадку подовжити строк проведення розслідування понад встановлений до 20 діб, а при настанні випадків, зазначених у пункті 1 глави III цієї Інструкції, - до 45 діб або на строк, необхідний для проведення судово-медичної експертизи та отримання її висновку, із зазначенням у наказі обґрунтованих причин подовження розслідування (пункти 4-8 розділу V Інструкції).

Відтак, з наведених законодавчих приписів слідує, що вищевказаними нормами законодавцем закріплений чіткий порядок та особливості розслідування нещасних випадків, що сталися з військовослужбовцями у Збройних силах України.

Поряд з тим, в свою чергу, у відповідності до частини 10 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до абз. 7 п.1.3 Положення №402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пункт 2.3 глави 2 Розділу І Положення).

У свою чергу, порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначений у главі 2 Розділу 2 Положення №402.

Згідно з підпунктом 21.1., 21.3. глави 21 Розділу 2 Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

При цьому, постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв`язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення (пункт 20.7 глави 20 Розділу 2 Положення №402).

У свою чергу, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення (пункт 20.1 глави 20 Розділу 2 Положення №402).

Також, пунктами 21.7.-21.8 глави 21 Розділу 2 Положення №402 передбачено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за №169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.01.1994 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.1994 за №177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Таким чином, встановлення причинного зв`язку поранень (контузії) та захворювання у колишніх військовослужбовців встановлюється Центральною військово-лікарською комісією.

З огляду на вказане в даному випадку суд звертає увагу відповідача та третіх осіб на процедурні моменти визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Порядком розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій та Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, та на алгоритм їх дій щодо застосування у разі настання такого випадку.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін ОСОБА_11 К. «Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв», 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Суд зазначає, що не може перебирати на себе повноваження відповідача та третіх осіб та надавати оцінку наявності підстав для проведення службового розслідування отриманих травм позивачем під час несення військової служби.

Відтак, за сукупністю наведених встановлених фактичних обставин, у сув`язі із наведеними чинними законодавчими положеннями, суд приходить до висновку, що встановлені судом фактичні обставини справи порушують охоронювані права та інтереси позивача.

При цьому, обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак, це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Військової частини А1978, третя особа – Міністерство оборони України, третя особа – Військовий комісаріат Кропивницького міського військового комісаріату в особі полковника Зуєва Владислава Володимировича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та відповідно стягненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області 04.05.2001 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1978 (код ЄДРПОУ 08160298, адреса: вул.Стефанова, 1, м. Запоріжжя, Запоріжська область, 69061), третя особа – Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022; адреса: проспект Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168); третя особа – Військовий комісаріат Кропивницького міського військового комісаріату в особі полковника Зуєва Владислава Володимировича (адреса: вул. В. Чміленка, 47, м. Кропивницький, 25006) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину А 1978 провести службове розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_1 та надати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) згідно додатку №5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних силах України.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько