Рішення № 84222017, 13.09.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2019 року № 320/2592/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянув у м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ», у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1-го відділення ІПС відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» лейтенанта Міщенка Дмитра Івановича від 28.12.2018 про відмову громадянину Російської Федерації Російської Федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 закордонний паспорт № НОМЕР_2 у перетині державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску "Київ" (Жуляни).

II. Позиція позивача та заперечення відповідача.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваним рішенням йому було відмовлено у перетині державного кордону України у зв`язку з тим, що він, начебто не зміг підтвердити мету запланованого перебування на території України. Посилаючись на статтю 7 Закону України «Про прикордонний контроль» паспортні та інші документи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. Вважає, що працівниками відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» був порушений порядок проведення контролю першої лінії, а точніше, він взагалі був не здійснений, що само по собі не могло стати підставою для здійснення контролю другої лінії.

Посилаючись на пункт 8 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 14.05.2018 №392 зазначає, що процедура здійснення контролю першої лінії перевірки позивача була формальною та не відповідала цілям її проведення, бо очевидним був той факт, що рішення про відмову позивачеві у перетині кордону було прийняте наперед. У поясненнях працівникам відділу прикордонної служби позивач повідомив про ціль свого візиту до України - оформлення дозволу на офіційне працевлаштування в Україні та проходження лікування.

Вважає посилання в оскаржуваному рішенні від 28.12.2018 на неможливість підтвердження позивачем мети перебування на території України необґрунтованим та таким, що спростовується наданими позивачем доказами, а тому є лише суб`єктивними безпідставними переконаннями посадової особи прикордонної служби. Просить визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1-го відділення ІПС відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» лейтенанта Міщенка Дмитра Івановича від 28.12.2018 про відмову громадянину Російської Федерації Російської Федерації ОСОБА_1 /ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закордонний паспорт № НОМЕР_2 у перетині державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску "Київ" (Жуляни).

Позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що посилання відповідача на правомірність оскаржуваного рішення та начебто недоведеність позивачем мети запланованого перебування на території України ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Обставини, на які посилався позивач під час проходження ним процедури другої лінії, не є вигаданими та підтверджуються наведеними в відповіді на відзив доказами, які були надані працівникам відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ». Позиція відповідача про суперечність показань позивача під час проведення контролю на 2-й лінії, які на його думку ускладнювалися недостовірними відомостями, є хибною, оскільки така позиція ґрунтується на суб`єктивному тлумаченні фактичних обставин та вимог законодавства. Представник позивача пояснює, що наразі здійснюються заходи щодо працевлаштування позивача помічником адвоката в Україні. 29.05.2019 позивач отримав в ГУ ДФС у м. Києві реєстраційний номер облікової картки платника податків, яку він надає до відзиву.

Зазначає, що позивач має нотаріально засвідчене попереднє запрошення та запрошення, проїзні документи (залізничний квиток на 15.01.2019 за маршрутом Київ - Москва) з ним укладено договір про надання правової допомоги адвоката, лист адвоката про надходження з Міністерства освіти і науки України свідоцтва про визнання в Україні іноземного документу про освіту, оригінал договору про надання медичних послуг, готівку в сумі 140 доларів США, банківська карта з коштами на рахунку. Протягом 2016-2018 років 11 разів перетинав державний кордон та жодного разу не порушував правил і строків перебування в Україні.

Просить задовольнити позов.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно п. 11 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, затвердженого наказом МВС № 392 від 14.05.2018, співбесіда має на меті отримання відповідей на поставлені іноземцю запитання, вивчення підтвердних документів. Під час співбесіди перевіряються або уточнюються усі пояснення особи щодо правових підстав перетинання державного кордону.

Так, у ході співбесіди з позивачем під час проведення контролю другої лінії посадовими особами відповідача було встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 прибув на територію України з метою працевлаштування (отримання РНОКПП, подачі документів для оформлення дозволу на офіційне працевлаштування та набуття статусу помічника адвоката). Цей факт також визнається позивачем, про що значиться у абз.4 с.4 позовної заяви від 05.06.2019.

ОСОБА_1 в ході співбесіди неодноразово зазначав, що має на меті стати помічником адвоката ОСОБА_2

Відповідно до п. 2 Положення про помічника адвоката, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №113 від 25.09.2015, помічником адвоката може бути лише особа яка володіє українською мовою.

Українською мовою позивач не володіє, а відтак не може набути відповідного статусу.

Що стосується оформлення дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства («дозволу на офіційне працевлаштування в Україні»), то згідно зі статтею 3 Закону України «Про зайнятість населення» право у іноземця на працевлаштування виникає з моменту отримання роботодавцем щодо нього дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Отже, присутність позивача при оформленні дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства не вимагається.

Наявність суперечностей та недостовірних даних у показаннях ОСОБА_1 під час співбесіди стало результатом неможливості встановлення посадовими особами мети перебування позивача на території України.

Відповідач зауважує, що мета перебування на території України має значне значення, оскільки залежно від неї особа повинна надавати різні документи для в`їзду на територію України.

Вказує, що залежно від мети перебування на території України використовуються різні підтверджуючі документи (п. 10 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, затвердженого наказом МВС №392 від 14.05.2018). Так, для ділових поїздок це:

- запрошення з боку підприємства або органу державної влади для участі в засіданнях, конференціях чи заходах комерційного, промислового або професійного характеру;

- інші документи, які свідчать про наявність комерційних або професійних відносин;

- запрошення на ярмарки і для участі у конгресах.

Зазначає, що наявність суперечностей та недостовірних даних у показаннях ОСОБА_1 під час співбесіди, стало результатом неможливості встановлення посадовими особами мети перебування позивача на території України.

Відповідач вказує, що позивач, стверджуючи, що прибув на територію України з метою працевлаштування, не надав всіх необхідних підтверджуючих документів для в`їзду на територію України.

У задоволенні позову просить відмовити.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачеві надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що 28 грудня 2018 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 прибув до України через пункт пропуску через державний кордон для міжнародного повітряного сполучення «Київ» («Жуляни») (а.с. 5 - 11).

На підставі частини першої пункту четвертого статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 1-го відділення ІПС відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» лейтенантом Міщенком Дмитром Івановичем було прийняте рішення від 28.12.2018 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 /ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 закордонний паспорт № НОМЕР_2 у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску "Київ" (Жуляни) (а.с. 17,18).

Позивач, вважаючи, що такі дії порушують його права та законні інтереси, звернувся з позовом до суду та просить визнати протиправним та скасувати зазначене рішення.

V. Норми права, які застосував суд

Правові основи здійснення прикордонного контролю, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною 4 статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (ч. 3 ст. 6 Закону №1710).

Відповідно до ч.5 ст.6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно з частин 1-3 ст.7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Частиною 2 статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.

Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (частин 4-5 ст. 9 Закону №1710).

При цьому, умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну визначені у статті 8 Закону №1710.

Так, статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.

Статтею 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що документами для в`їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

VI. Оцінка суду

Судом встановлено, що 28 грудня 2018 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 прибув до України через пункт пропуску через державний кордон для міжнародного повітряного сполучення «Київ» («Жуляни») (а.с. 5 - 11).

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає:

1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди;

2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Тож, обов`язок надати зазначені підтверджуючі документи закон покладає на ОСОБА_1 .

Так, у рамках прикордонного контролю прикордонною службою у ОСОБА_1 було витребувано відповідні підтверджуючі документи.

Також, у ОСОБА_1 були відібрані письмові пояснення та проведена співбесіда.

За результатами наданих пояснень та документів, прикордонна служба дійшла висновку, що ОСОБА_1 не було надано доказів підтверджуючих мету запланованого перебування на території України, та прийняв рішення від 28.12.2018, яким було відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 /ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закордонний паспорт № НОМЕР_2 у перетині державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску "Київ" (Жуляни) (а.с. 17,18).

Підставою для прийняття вказаного рішення відділу прикордонної служби стала неможливість підтвердження мети запланованого перебування на території України.

Відповідно до частини першої пункту четвертого статті 8 Закону України №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови, зокрема підтвердження мети запланованого перебування.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.

Позивач у своїх поясненнях, наданих прикордонній службі, у позові та відповіді на відзив вказує, що він прибув в Україну з метою оформлення дозволу на офіційне працевлаштування в Україні та проходження лікування.

Також, позивач надав документи, які, на його думку, підтверджують його мету запланованого перебування на території України.

Щодо твердження позивача про його намір офіційно працевлаштуватись в Україні, суд зазначає наступне.

Представником позивача було надано копію нотаріального запрошення від 08.12.2018 з боку приймаючої сторони від імені ОСОБА_2 , в якому вказано, що позивача запрошено для надання правової допомоги для перебування на території України з 15 грудня 2018 року та на період дії договору про надання правової допомоги та фактичного виконання зобов`язань. Вказано місце проживання громадянина РФ: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Копії ж самого договору про надання правової допомоги, на який посилається у позові та запереченні позивач, позивачем до матеріалів справи для дослідження судом не долучено.

А також, у матеріалах справи відсутня інформація яку саме правову допомогу в Україні буде надавати громадянин Російської Федерації та відсутні докази про найм житла для позивача ( АДРЕСА_1 ), де він планував проживати протягом часу перебування в Україні.

Позивач зазначає, що 29.08.2018 легалізовано свідоцтво про визнання в Україні іноземного документа про освіту, а саме: диплом ВСВ НОМЕР_3 від 24.06.2008, що виданий Академією економічної безпеки МВС РФ за спеціальністю: юрист, рівень: магістр (а.с. 21) та Головним Управлінням Державної фіскальної служби у м.Києві видано реєстраційний номер облікової картки платника податків (а.с. 73), але ніяких інших документів, що свідчили б про те, що позивач має намір працевлаштуватись в Україні та розпочав процедуру отримання дозволу на працевлаштування, позивачем не надано.

А надані позивачем документи не свідчать про намір працевлаштуватись в Україні.

Щодо твердження позивача щодо наміру проходити лікування в Україні, суд зазначає наступне.

Представником позивача було надано копію нотаріального запрошення від 08.12.2018 з боку приймаючої сторони від імені ОСОБА_2 , в якому вказано, що позивача запрошено для надання правової допомоги для перебування на території України з 15 грудня 2018 року та на період дії договору про надання правової допомоги та фактичного виконання зобов`язань. (а.с. 19).

Але в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують про дійсний намір лікуватися в Україні, як то запрошення на лікування чи інша медична документація, яка підтверджує необхідність проходження лікування позивачем, адже відповідно до виписки, наданої клінікою «Меділенд» в рекомендаціях, наданих позивачеві оперуючим хірургом, відсутні спостереження, реабілітація, подальше лікування чи повторне оперативне втручання (а.с. 25).

Надані позивачем документи не містять мети перебування позивача в Україні.

Тож, твердження позивача про мету запланованого перебування в Україні не підтверджується матеріалами справи.

Твердження позивача про те, що Державною прикордонною службою України було прийняте неправомірне рішення від 28.12.2018 про відмову йому у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску «Київ «Жуляни» ґрунтується на довільному тлумаченні позивачем вимог чинного законодавства.

VIII. Висновок суду

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення від 28.12.2018 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 /ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 закордонний паспорт № НОМЕР_2 у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну у пункті пропуску "Київ" (Жуляни), а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

IX. Розподіл судових витрат

Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 26.05.2019 №66165 (а.с. 4), а також позивачем було понесено витрати на правничу допомогу, суми цих витрат позивач суду не надав (а.с. 75).

Враховуючи зміст положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати відшкодуванню на користь позивача не підлягають, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 13 вересня 2019 року.

Суддя Леонтович А.М.