Рішення № 84221921, 03.09.2019, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/943/18

Провадження № 2/177/89/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 вересня 2019 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

21.05.2018 представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з нього на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 09.06.2008 в розмірі 12754,70 грн., станом на 31.03.2018, яка включає заборгованість: за тілом кредиту – 1622,69 грн.; відсотками за користування кредитом – 10286,55 грн., штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, з яких 250 грн. – штраф фіксована частина та 595,46 грн. – штраф процентна складова. Просив вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказує, що 09.06.2008 між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого позивач встановив відповідачеві кредитний ліміт на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своїм підписом у Заяві відповідач надав згоду на те, що вказана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі, - Договір), який по своїй суті фактично є договором приєднання в розумінні ч.1 ст. 634 ЦК України.

Згідно з п. 3.2, 3.3 Умов і Правил надання банківських послуг, відповідач надав свою згоду на зміну (збільшення або зменшення) банком кредитного ліміту у будь-який момент.

Умовами договору визначено обов`язок клієнта повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також визначено відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати штрафів (фіксована та процентна складові).

Згідно п. 5.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших нед`ємних частин договору, за умови інформування банком позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 4.9 Умов та привал надання банківських послуг і п. 5.8. Правил користування платіжною карткою. Обов`язком позичальника, серед іншого, є отримання виписки про стан картрахунків та про здійснення операцій за ними (п. 6.3 договору).

Відповідно до п. 6.5. Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за користування ним, за перевитратами платіжного ліміту, також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором.

Строк дії договору визначено протягом 12 місяців з моменту підписання, з можливою автоматичною пролонгацією на той самий строк (п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг).

Стверджував, що банк свої зобов`язання за умовами договору виконав належним чином, надавши відповідачу кредит в обумовленому розмірі. Натомість відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим має заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь позивача в примусовому порядку, а також сплачений за подання позову судовий збір в розмірі 1762 грн.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги банку не визнав та просив в задоволенні позову відмовити, про що подав відзив (а.с. 36-38, 46-49). В обґрунтування заперечень проти позову вказував, що кредит та платіжну картку не отримував, оскільки мав достатній рівень доходів та додаткових коштів не потребував. Наполягав на тому, що його підпис в заві позичальника підроблений. Крім цього, просив суд застосувати строк позовної давності, стверджуючи, що строк дії картки сплив у червні 2009 року.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій вказував на необґрунтованість доводів відповідача в частині неотримання кредиту та кредитної картки, оскільки ці твердження спростовуються доказами наданими суду. В частині заяви про застосування позовної давності вказував, що відповідачу відкрито картковий рахунок, з видачею платіжної картки, яка фактично є лише засобом платежу. Строк дії кредитного договору укладеного 09.06.2008 лонгувався, а відповідно договір є діючим, картковий рахунок діє до повного виконання. Заходи досудового врегулювання банком не застосовувалися, оскільки вони законом не передбачені.

03.09.2019 представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 21, 153), правом на участь в судовому засіданні не скористався, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, в попередніх судових засіданнях на позовних вимогах наполягав та просив їх задовольнити з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, але через канцелярію суду від них надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, в якій вони просили в задоволенні позову відмовити, з підстав викладених у відзиві на позов.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності у взаємозв`язку, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.06.2008 між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого було ПАТ КБ «ПриватБанк», нині є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 20) та ОСОБА_1 (а.с.14) укладено кредитний договір шляхом підписання заяви-приєднання (а.с. 7), за умовами якої ОСОБА_1 , попередньо ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку, просив відкрити рахунок і надати банківську послугу «Кредитна карта Універсальна», виявив бажання оформити на своє ім`я кредитку: «Універсальна» 30 днів пільгового періоду (а.с. 7). Згідно вказаної заяви кредитний ліміт становив 2000 грн., базова процентна ставка за кредитним лімітом 3 % на місяць на залишок заборгованості. На виконання умов договору ОСОБА_1 видано кредитну пластикову картку № НОМЕР_1 (а.с. 6).

Згідно зі змістом підписаної ОСОБА_1 заяви, він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення та підтвердив своїм підписом, згоду про те, що Заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 7-13).

Твердження ОСОБА_1 про те, що він не підписував вказану заяву, не отримував кредитних коштів та кредитної картки, суд вважає необґрунтованими, оскільки в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України, вони не доведені перед судом. Так, за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою суду від 24.04.2019 призначалася судово-почеркознавча експертиза, яка не проведена у зв`язку з її не оплатою відповідачем.

Разом з тим, позивачем на підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання кредитної картки та встановлення кредитного ліміту ОСОБА_1 , надано оригінал заяви ОСОБА_1 , його фотознімок з отриманою карткою, а також розрахунок заборгованості з якого слідує встановлення кредитного ліміту та навіть його часткове погашення 20.10.2008 в сумі 499,50 грн. (а.с. 5-6, 116-124 зворот). Вказані докази відповідачем перед судом не спростовані.

Твердження відповідача про те, що він не міг брати кредит у вказаний період часу, оскільки не потребував додаткових грошей, суд розцінює критично, як особисті твердження позивача.

Згідно умов кредитного договору, укладеного між сторонами слідує, що кредитування відповідача здійснювалося на умовах кредитування «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», за умовами якого надано кредит в гривні, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 3 % щомісяця, або 36,00 % річних, зі сплатою штрафів за порушення строків платежів за договором – 250 грн. (фіксована частина) та 5 % від суми позову (процентна складова) (а.с. 7).

Відповідно до п. 6.5 Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язався погашати заборгованість по Кредиту, процентам за його використання.

Відповідно до п. 9.12. Умов та Правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на той же строк.

Кредитний ліміт відповідачу встановлено на кредитну картку, про що вказано в заяві, з зазначенням номеру картки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, при цьому одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Імперативним приписом ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов`язання.

Беручи до уваги вище викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами існували договірні відносини, які ґрунтувалися на договорі банківського кредиту.

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу кредит у визначеному в заяві розмірі, що знайшло підтвердження в судовому засіданні.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконував неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 31.03.2018 банк нарахував йому заборгованість в загальному розмірі 12754,70 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем (а.с. 5-6).

З наданим розрахунком суд не погоджується, виходячи з наступного.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (п. 29-25 постанови ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

У вказаному випадку, сторони обумовили строк дії договору – 12 місяців з моменту його підписання (п. 9.12 Умов та правил), а також в п. 5.4 Правил користування кредитною карткою, визначили термін виконання зобов`язання в повному обсязі (термін кредитування) – не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (а.с. 13). Зазначений термін виконання зобов`язання застосовується до кредитів по платіжним карткам без встановлення мінімального обов`язкового платежу.

Як слідує з умов договору, кредит ОСОБА_1 є саме таким кредитом, оскільки умовами кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», визначено лише щомісячний платіж, який не вказаний як обов`язковий і за порушення якого не встановлено окремої відповідальності.

Відповідач стверджував, що строк дії кредитної картки – до 09.06.2009, тобто один рік з моменту видачі картки. Відповідач, отримавши відзив на позовну заяву, твердження позивача не заперечив, доказів встановлення іншого строку дії картки, або продовження, перевипуску картки за умовами договору, суду не надав, тому суд, беручи до уваги зміст п. 5.4 Правил користування кредитною карткою, дійшов висновку, що термін кредитування за вище вказаним договором - 30.06.2009.

Заперечення позивача про те, що картка є лише платіжним засобом, а кредитування мало здійснюватися в межах дії договору, спростовується вище викладеними доводами, а також тим, що сам позивач у позові зазначав, що кінцевий термін повернення кредиту ОСОБА_1 відповідає строку дії картки.

Оскільки умовами договору визначено термін кредитування, то саме в межах строку кредитування позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції, а відповідач зобов`язувався погашати кредит та відсотки за користування ним. Після спливу строку кредитування позивач втратив право здійснювати такі нарахування, не позбавляючись права застосувати до відповідача наслідки порушення зобов`язання, визначені ст. 625 ЦК України, а у відповідача виник обов`язок повернути кредит в повному обсязі (п. 48-54 постанови ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Отже, беручи до уваги встановлений судом термін кредитування до останнього дня червня місяця 2009 року, що узгоджується з п. 5.4 Правил користування карткою (адже строк дії картки встановлюється до останнього числа місяця вказаного на платіжній картці), суд приходить до висновку, що саме до вказаного терміну позивач мав право нараховувати відсотки за кредитом.

Беручи до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем, суд встановив, що станом на 30 червня 2009 заборгованість боржника за процентами складала – 511,38 грн., а за тілом кредиту – 1155,29 грн. (а.с. 5).

Однак, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки умовами договору визначено термін кредитування, який відповідає строку дії картки – 30.06.2009, то з настанням вказаного терміну, за наявності невиконаних відповідачем зобов`язань, у позивача виникло право на позов. Відповідно, беручи до уваги загальний строк позовної давності, з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом позивач мав право звернутися до суду до 30.06.2012, а за вимогами про стягнення штрафу до 30.06.2010. Будь яких даних про переривання строку позовної давності суду не надано.

Позивач звернувся до суду з позовом 21.05.2018, тобто поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, відсутні законні підстави для відшкодування позивачу за рахунок відповідача судового збору, сплаченого ним при поданні позову до суду.

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення та підписання суддею.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийнятті постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Суботіна