Рішення № 84221434, 11.09.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2019 року Справа № 280/3290/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини 3042 Національної гвардії України (вул.Промислова,65, м.Енергодар, Запорізька область, 71504, Код ЄДРПОУ 08803684)

про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3042 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3042 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803684, вул.Промислова,65, м.Енергодар, Запорізька область) щодо не невиплати ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року.

- зобов`язати Військову частину №3042 (код ЄДРПОУ 08803684) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року.

- стягнути з військової частини 3042 Національної гвардії України (код ЕДРПОУ 08803684), на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 15 липня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику осіб).

Позовна заява обґрунтована тим, що на день виключення зі списків особового складу військової частини звільненому з військової служби військовослужбовцю має бути нараховано та виплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року. Вказує, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що відповідно до частини 2 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Вказує, що такий закон є спеціальним законом, який регламентує право військовослужбовців на відпустки (стаття 10-1). Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпуски провадиться згідно розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857 (далі - Інструкція). Вказує, що зазначеною інструкцією встановлений вичерпний перелік підстав при звільненні за якими, військовослужбовцям, що звільняються з військової служби, у разі невикористання ними в тому числі додаткової відпустки, оплачується тривалість додаткової відпустки, на яку вони мають право в році звільнення. Зазначає, що оскільки позивач звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку контракту (п.п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), компенсація за невикористану ним додаткову відпустку не виплачується, а виплачується лише тим військовослужбовцям, які звільнилися з військової службі у запас або відставку: за віком; за станом здоров`я; у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами. Отже, підстава звільнення позивача з військової служби (у зв`язку із закінченням строку контракту), не дає права на отримання такої компенсації.

Просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, суд з`ясував наступне.

Після надходження до військової частини 3042 НГУ наказу командувача НГУ від 02 лютого 2018 року №13 (по особовому складу) про звільнення в запас капітана юстиції ОСОБА_2 , наказом командира військової частини 3042 НГУ (по стройовій частині) від 21 лютого 2018 №37 позивача звільнено у запас за підпунктом «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу військової частини 3042 НГУ та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Енергодарського ОМВК Запорізької області.

Так позивач звернувся до відповідача з відповідним запитом-заявою від 06 червня 2019 року за №06/06.

11 червня 2019 року позивачем отримано відповідь якою ОСОБА_3 відмовлено у здійсненні нарахування та виплати сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року.

Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті Закону України "Про відпустки" встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16 Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності , особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом з тим, частинами 8, 10, 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів".

При цьому, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій" (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2018 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Такий самий суб`єктний склад сторін та предмет спору і в справі № 280/3290/19.

Тому справа № 280/3290/19 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/19.

Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення з військової частини 3042 Національної гвардії України (код ЕДРПОУ 08803684), на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп., то суд зазначає про наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України, основними засадами адміністративного судочинства є зокрема відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Так в представник позивача зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу складають 4100,00 грн., а також, як доказ такого до суд надано:

- Акт виконаних робіт №04/07-2019 від 07 липня 2019 року;

- Квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 4100,00 грн.

- Додаток №1 до договору «про надання правової допомоги»

- Витяг з договору «Про надання правової допомоги» від 09 липня 2019 року;

- Копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3416;

Суд розглянувши докази які вказують на витрати на правничу допомогу встановив, що розмір витрат на правничу допомогу є співмірним з категорією справи, а витрати доведеним та з доказами сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3042 Національної гвардії України (вул.Промислова,65, м.Енергодар, Запорізька область, 71504, Код ЄДРПОУ 08803684) про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3042 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803684, вул.Промислова,65, м.Енергодар, Запорізька область) щодо не невиплати ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року.

Зобов`язати Військову частину №3042 (код ЄДРПОУ 08803684) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3042 Національної гвардії України (вул.Промислова,65, м.Енергодар, Запорізька область, 71504, Код ЄДРПОУ 08803684) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4100,00 гривень.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов