Рішення № 84219921, 12.09.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/4060/19

Провадження № 2/211/1858/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

12 вересня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання – Гулько А.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 , представника третьої особи - Березуцької Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , в якому він просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням: будинком АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі не мешкають за вказаною адресою з 2015 року, особистих їх речей в будинку не має, за комунальні послуги не сплачують, чим створюють йому, як власнику, перешкоди в користуванні належним йому житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 17 липня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Протокольною ухвалою від 12 вересня 2019 р. в порядку частини п`ятої статті 259 ЦПК України, суд згідно вимог статті 280 ЦПК України ухвалив справу розглянути в порядку заочного розгляду справи на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання, не повідомили причини неявки, не подали відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 на задоволенні вимог наполягала з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином в порядку, встановленому ст. 128 ЦПК України, не повідомили причини неявки, відзиву не подали.

Представник третьої особи Березуцька Н.І. проти вимог заперечувала вказавши, що мати та дитина не можуть бути зняти з реєстраційного обліку, так як при цьому будуть порушені права дитини – в матеріалах справи відсутні дані щодо батька дитини та місця його реєстрації, а малолітня дитина повинна мати в обов`язковому порядку зареєстроване місце проживання з одним із батьків.

Вислухавши доводи представника позивача, заперечення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 15 березня 2005 року є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 13,14 – копії договору, витягів).

У вказаному будинку згідно витягу з домової книги, зареєстровані відповідачі ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 (а.с. 22-24), які, за даними акту про не проживання, складеного мешканцями будинків АДРЕСА_2 та посвідченого головою квартального комітету № 21 Довгинцівського району м. Кривого Рогу, не проживають з 01 січня 2015 року в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 25).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідачі вселилась у спірне домоволодіння в якості члена сім`ї (співмешканка сина власника домоволодіння та її дитина) і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що позивач є власником спірного будинку.

Відповідач ОСОБА_3 спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно частини 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Згідно пункту другого частини 34 Постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Згідно пункту 39 Постанови, члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2019 року по справі № 347/217/17-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною другою статті 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом зазначених норм праву користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, у тому числі тих, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 755/14524/15-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є колишнім членом сім`ї позивача – колишня співмешканка його сина, однак не проживає в спірному житловому будинку без поважних причин понад строки, встановлені статтею 405 ЦК України, а отже вважається такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Разом з тим, в частині визнання втратившим право користування житлом неповнолітнім ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. N 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункт 1 статті 18 Конвенції про права дитини).

У принципі 2 Декларації прав дитини проголошено, що дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Таким чином зняття з реєстрації малолітньої дитини буде порушувати її права та законні інтереси, тому приймаючи до уваги позицію служби у справах дітей Виконкому Довгинцівської районної у місті ради, суд на підставі викладеного не знаходить правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 768,40 грн., сплачений ним при подачі позову (а.с. 1), тому оскільки позов підлягає задоволенню в частині вимог до ОСОБА_3 , суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати, стягнувши їх з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України,суд ,-

ухвалив:

позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП суду невідомий, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме домоволодінням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

В задоволенні вимоги про визнання втратившим право користування ОСОБА_4 - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачами протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 13 вересня 2019 року

Суддя Д.М.Ніколенко