Рішення № 84212089, 02.09.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/5851/18

провадження № 2/336/472/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2019 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Петрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Запорізької міської Ради до ОСОБА_1 (треті особи – Керуюча компанія «Мрія», Державне підприємство «Дніпровське» Міністерства аграрної політики та продовольства України, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської Ради) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

28.09.2018 р. Запорізька міська Рада звернулася до суду з вищевказаним позовом, яка був уточнений в процесі розгляду справи.

В позові зазначає, що будинок АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Запоріжжя, в особі Запорізької міської ради. На підставі рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 20.10.1983 р. № 297 «О зачислении в число служебных помещений в домах совхоза «Днепровский» квартира АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 кв.м., жилою – 13,5 кв.м. була включена до числа службової житлової площі військового радгоспу «Дніпровський».

Радгоспу «Дніпровський» на вищезазначену квартиру 25.11.1983 р. за № 767/659 виконавчим комітетом Запорізької міської ради був виданий службовий ордер. У зазначеній службовій квартирі була зареєстрована ОСОБА_2 , 1937 р.н., разом із дітьми: ОСОБА_3 , 1965 р.н., і ОСОБА_1 , 1961 р.н..

На цей час ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 померли. В квартирі залишився зареєстрованим ОСОБА_1 ..

Чинним законодавством врегульовано Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними, в якому зазначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. В пункті 16 Порядку зазначено, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться.

ОСОБА_1 ніколи не мав трудових відносин ані з радгоспом «Дніпровський» МОУ, ані з ДП «Дніпровський» МОУ, яке є правонаступником військового радгоспу «Дніпровський» МОУ і, таким чином, в нього не виникли підстави та право проживання в спірному службовому жилому приміщенні.

Відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 22.12.2011 р. № 554 «Про затвердження актів приймання передачі з державної власності до комунальної власності об`єктів житлового фонду, які знаходяться на балансі військового радгоспу «Дніпровський» МОУ» було оформлено право комунальної власності на об`єкти житлового фонду, які знаходяться на балансі військового радгоспу «Дніпровський» МОУ, у тому числі і на будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.08.2016 р. № 494 спірний будинок був переданий від МКП «Основаніє» в господарське відання КП «Наше місто» Запорізької міської ради.

На підставі актів про не проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_3 , наданих ДП «Дніпровське» за участю представника КП «Наше місто» у вересні 2016 року Запорізька міська рада звернулась з позовом до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3 та виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_4 .. Рішенням суду від 22.03.2017 р. позовні вимоги ЗМР були задоволені частково, були усунені перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення з неї ОСОБА_4 ..

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 р. № 520 «Про призначення управителів багатоповерхових будинків міста Запоріжжя» за результатами проведеного конкурсу управителем будинку АДРЕСА_1 було визначено ТОВ «Керуюча компанія «Мрія».

З 01.11.2017 р. ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» надавались послуги по обслуговуванню будинку АДРЕСА_1 .

20.04.2018 р. та 23.05.2018 р., для встановлення факту щодо проживання або не проживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації, фахівцем по роботі з абонентами ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» Білик ОСОБА_5 було проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 та опитані сусіди: ОСОБА_6 (мешкає в квартирі АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (мешкає в квартирі АДРЕСА_5 , зі свідчень яких встановлено, що ОСОБА_1 не мешкає в квартирі АДРЕСА_3 , з листопада 2017 року.

Також факт не проживання ОСОБА_1 підтверджується актом державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя від 11.05.2018 р., відповідно до якого було встановлено, що ОСОБА_4 самостійно виселився з квартири АДРЕСА_3 . Під час проведення виконавчих дій ОСОБА_1 був відсутній в спірній квартирі, державним виконавцем було здійснено опис майна, яке знаходилось у квартирі та накладено арешт, будинок було закрито на замок та опечатано.

Крім того, листом від 28.08.2018 р. № 78 КП «Дніпровське» було надано інформаційну відповідь на запит слідчого в рамках кримінальної справи № 12016080080003184, щодо перетину кордону ОСОБА_1 за період часу з 01.01.2014 р. по 13.04.2018 р., яка підтверджує факт виїзду ОСОБА_1 за межі України та його неповернення до сьогоднішнього часу.

На теперішній час місце знаходження ОСОБА_1 не відомо.

У зв`язку з відсутністю відповідача ОСОБА_1 понад встановленого житловим законодавством строку, позивач просить визнати його таким, що втратив право користування службовою квартирою АДРЕСА_3 та зобов`язати департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради зняти його з реєстрації за вищевказаною адресою.

Ухвалою судді від 05.10.2018 р. відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 13.11.2018 р.

13.11.2018 р. підготовче судове засідання відкладено на 10.12.2018 р. за клопотанням представника позивача на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України.

10.12.2018 р. підготовче судове засідання відкладено на 23.01.2019 р. за клопотанням представників позивача та третьої особи на підставі п.3 ч.2 ст.198 ЦПК України.

23.01.2019 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 27.02.2019 р.

27.02.2019 р. розпочато розгляд справи, оголошено перерву до 11.03.2019 р. на підставі ч.1 ст.240, п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України для виклику свідків.

11.03.2019 р. оголошено перерву до 15.04.2019 р. на підставі ч.1 ст.240, п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України для виклику свідків.

15.04.2019 р. оголошено перерву до 30.05.2019 р. перед дослідженням письмових документів та перед судовими дебатами.

30.05.2019 р. розгляд справи відкладено на 02.09.2019 р. у зв`язку з перебуванням судді у іншому провадженні.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов, просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представники відповідача просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.90-92). Зазначили, що ОСОБА_1 не мешкає за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки через складну економічну ситуацію в країні, був вимушений працевлаштуватися за кордоном, але не втратив інтересу до єдиного житла, в якому має реєстрацію і намір мешкати. В той час коли відповідач повертається до України, вимушений мешкати у знайомих та друзів, оскільки у спірному житлі відсутні умови для проживання, як то електро-, водопостачання. Крім того, невідомі відповідачу особи, створюють йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням, з приводу чого він звертався до правоохоронних органів.

Представник третьої особи – ДП «Дніпровське» в судовому засіданні підтримала позов, просила його задовольнити, в тому числі і з підстав, викладених в письмових поясненнях (а.с.34-39).

Представники третіх осіб - керуючої компанії «Мрія», Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської Ради направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Розгляд справи за відсутності учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, представника третьої особи, допитавши свідків, з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних міркувань.

Так, з наданих письмових доказів встановлено, що будинок АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Запоріжжя, в особі Запорізької міської ради (а.с.8, 11).

На підставі рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 20.10.1983 р. № 297 «О зачислении в число служебных помещений в домах совхоза «Днепровский» квартира АДРЕСА_6 1 АДРЕСА_7 АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 кв.м., жилою – 13,5 кв.м. була включена до числа службової житлової площі військового радгоспу «Дніпровський» (а.с.45).

Радгоспу «Дніпровський» на вищезазначену квартиру 25.11.1983 р. за № 767/659 виконавчим комітетом Запорізької міської ради був виданий службовий ордер (а.с.7).

У зазначеній службовій квартирі була зареєстрована ОСОБА_2 , 1937 р.н., разом із дітьми: ОСОБА_3 , 1965 р.н., і ОСОБА_1 , 1961 р.н. (а.с.48).

На цей час ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 померли, що не заперечувалось сторонами в процесі розгляду справи.

В квартирі з 15.11.2005 р. по теперішній час зареєстрований ОСОБА_1 (а.с.137).

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статей 71 , 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

Як роз`яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

На підтвердження своїх вимог позивач надав акти, складені комісією ТОВ керуюча компанія «Мрія» (а.с.9, 10) від 20.04.2018 р. та від 23.05.2018 р., а також були допитані свідки.

Проте, зазначені акти, які і покази свідків про не проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні, не підтверджують підстав для задоволення позовних вимог.

Актами встановлено, що зі слів сусідів в помешканні за адресою: АДРЕСА_8 ОСОБА_1 не мешкає з 01.11.2017 р.

Свідок ОСОБА_8 в суді надав свідчення про те, що він, як державний виконавець, в травні 2018 р. здійснював виконавчі дії по виселенню ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_3 . Під час проведення виконавчих дій в будинку ОСОБА_1 не було.

Аналогічні покази щодо відсутності в квартирі ОСОБА_1 під час проведення виконавчих дій надав в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який працював на той час дільничним і виконував обов`язки по охороні громадського порядку.

ОСОБА_10 під час допиту в суді пояснила, що проживає поруч з будинком АДРЕСА_1 . З часу смерті в 2012 р. матері ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за місцем реєстрації не мешкає.

Отже, зі змісту досліджених судом доказів не можливо зробити однозначний висновок, що ОСОБА_1 не проживає у спірному житлі понад шість місяців без поважних причин.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався в 2018 р. до компетентних органів з питань видачі ордеру на житлове приміщення (а.с.98, 99), до правоохоронних органів (а.с.101), до виконавчої служби (а.с.102).

Крім того, Шевченківським районним судом м.Запоріжжя 22.03.2017 р. було розглянуто позов Запорізької міської Ради, у тому числі до ОСОБА_1 , яким у задоволенні позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні службовим приміщенням шляхом виселення, пред`явлених до вказаного відповідача було відмовлено (а.с.95-97).

Зміст показань допитаних судом свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 зводиться до того, що ОСОБА_1 працює за кордоном, але цікавиться житловим приміщенням. Коли приїздить до України, відвідує місце реєстрації, але не проживає в ньому через непридатність житла для проживання, а також перешкоди, які створюють йому невідомі особи, що зайняли квартиру.

Покази свідка ОСОБА_9 також свідчать проте, що спірне приміщення для проживання не придатне.

З наведеного вище суд дійшов висновку, що відповідач ніколи не втрачав інтересу до житла, а матеріали справи не містять безумовних доказів, що підтверджують викладені в позові факти, оскільки саме по собі не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 02.12.2010 по справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» роз`яснено, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...).

Виходячи із наведеного, суд встанов, що ОСОБА_1 на законних підставах зареєстрований у спірній квартирі, ніколи не втрачав до неї інтересу, причини його не проживання у ній є поважними у зв`язку з працевлаштуванням за кордоном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, суд не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Запорізької міської Ради до ОСОБА_1 (треті особи – Керуюча компанія «Мрія», Державне підприємство «Дніпровське» Міністерства аграрної політики та продовольства України, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської Ради) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Дмитрюк