Рішення № 84206244, 29.08.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 363/938/18

пр. № 2/759/4630/19

29 серпня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Журибеди О.М.,

при секретарі - Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 4000 євро, що станом на день звернення до суду становить 140 160 (сто сорок тисяч сто шістдесят) грн.

27.11.2012р. ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 4 000 євро, що підтверджується письмовою розписку.

Сторонами було погоджено, що кошти повертаються по першій вимозі позивача.

Протягом 2017 року, позивач неодноразово телефонувала відповідачу та просила повернути кошти, оскільки сторони перебували в дружніх стосунках то позивач сподівалася що кошти взяті в борг будуть повернуті. Проте, відповідач з листопада 2017р. перестала відповідати на телефонні дзвінки та ігнорувала вимоги позивача.

В зв`язку з цим, 08.12.2017р. на відому адресу проживання відповідача була надіслана письмова заява-вимога про повернення боргу. 12.01.2018р. вказана вимога повернулася за адресою відправника з відміткою пошти про причини повернення.

Оскільки досудове врегулювання спору виявилось не можливим, позивач просить суд про задоволення позову.

15.01.2019 року по справі постановлено заочне рішення суду про задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року заочне рішення суду скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував, проти задоволення позову та просив застосувати строки позовної давності.

Суд, вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі змісту частини першої статті 1212 ЦК України отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті лише за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Аналіз статті 1212 ЦК України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц, провадження 61-60св17, від 20 березня 2019 року у справі № 634/727/16-ц, провадження № 61-21749св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Судом встановлено, що розписка від 27 листопада 2012 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 4 000 Євро не містить обов`язку ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 ці кошти.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач, отримавши від позивача зазначені грошові кошти, зобов`язаний їх повернути з огляду на вiдсутнiсть правової підстави для їх набуття або збереження.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач не довів порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що набуті чи збережені ним без достатньої правової підстави.

Керуючись статтями 14, 15, 60, 1046, 1212 ЦК України, 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 224-226, ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Журибеда