Постанова № 8419810, 03.11.2009, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-7400/08/1570

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2009 року колегія суддів Одеського окружного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Федусик А.Г.

суддів Левчук О.А., Аблова Є.В.,

при секретарі - Пальоной І.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної Митної Служби України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн., стягнення витрат на юридичні послуги в розмірі 2000 грн., 3-і особи Державне казначейство України, Південна митниця , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної Митної служби України (ДМСУ) посилаючись на те, що він працював в митних органах України з липня 1993 року, а з січня 2007 року на посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці . Відповідно до наказу ДМСУ за № 663-к від 25 квітня 2008 року, який було видано на виконання наказу ДМСУ від 29.01.08 року № 61 «Про ліквідацію митних органів», на підставі подання Південної регіональної митниці його було звільнено з займаної посади з 30 квітня 2008 року у зв`язку з ліквідацією Південної регіональної митниці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Звільнення з посади вважає незаконним та необґрунтованим посилаючись на те, що фактично відбулася реорганізація Південної регіональної митниці та Приморської митниці шляхом злиття у Південну митницю, в якій його посада фактично збереглася. Частина працівників Південної регіональної митниці та Приморської митниці були переведені на посади у новоутворену Південну митницю. Крім цього при звільненні не було враховано, що він має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, оскільки його трудовий стаж в митних органах складає більш ніж 15 років, на його утриманні знаходиться дружина та син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просить визнати незаконним Наказ Голови Державної митної служби України №663-к від 25.04.2008 року в частині його звільнення з займаної посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний" Південної регіональної митниці 30.04.08 р. у зв'язку з ліквідацією Південної регіональної митниці відповідно до п. 1 ст.40 КЗпП України; поновити його на роботі в Державній митній службі України на посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний" Південної митниці; стягнути з Державної митної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на юридичну допомогу в розмірі 2000 грн .. Крім цього, позивач вважав, що у звязку з незаконним звільненням, внаслідок чого він та його сімя залишилися без засобів існування, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 20000 грн. і яку він просив стягнути з відповідача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник ДМСУ та Південної митниці заперечував проти задоволення позову та пояснив, що на підставі законодавчо визначених повноважень та в їх межах ДМСУ правомірно було прийнято рішення про організаційні зміни у структурі митних органів, відповідно до яких була ліквідована Південна регіональна митниця, а у структурі новоствореної Південної митниці, яка не є правонаступником ліквідованої митниці, відсутні підпорядковані митні органи, які були у Південній регіональній митниці. Також представник пояснив, що новостворена юридична особа Південна митниця має ідентифікаційний код 35819019, а ліквідована Південна регіональна митниця 34674579, Південна регіональна митниця та Південна митниця мають різні функції, а тому при винесенні спірного наказу №663-к від 25.04.2008 року субєкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, у звязку з чим просив в задоволенні позову відмовити.

Представник Державного казначейства України в судове засідання не зявився. Надав суду письмові пояснення на позов (а.с.93-95).

В судове засідання 03.11.2009 року представник відповідача та представники третіх осіб не зявилися. Про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та своєчасно (а.с.206,208). Причини не явки суду не повідомили.

Суд ухвалив про розгляд справи у відсутність представника відповідача та представників третіх осіб, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, і їх неявка в судове засідання без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача та третіх осіб, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 з 1993 року проходив службу в органах державної митної служби, а з 29.01.2007 року наказом №26-к від 29.01.2007 року був призначений на посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці (а.с.22-24).

Наказом Державної митної служби України від 25.04.2008 року №663-к на виконання наказу Державної митної служби України від 29.01.08 №61 „Про ліквідацію митних органів” ОСОБА_2 інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці звільнено із займаної посади 30.04.2008 року у звязку з ліквідацією Південної регіональної митниці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.23 зворотна сторона, 215).

Суд вважає, що позивач був незаконно звільнений з займаної посади з наступних підстав.

Згідно з ст.410 Митного кодексу України порядок і умови проходження служби посадових осіб митної служби України визначається законодавством України.

Відповідно до підпункту 13 пункту 9 Положення про Державну митну службу України зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №4 від 09.01.2008 року, Голова Держмитслужби самостійно призначає на посаду та звільняє з посади працівників Служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій і за погодженням з Міністерством фінансів призначає на посаду та звільняє з посади керівників регіональних митниць.

Пунктом 1 наказу ДМСУ №35 від 23.01.2008 року «Про призначення на посади та звільнення з посад» встановлено, що прийом осіб на службу в митниці, регіональні митниці, спеціалізовані митні органи та організації (далі митні органи) на всі посади, передбачені штатним розписом, крім посад обслуговуючого персоналу за всіма видами трудових договорів, а також звільнення зі служби в митних органах на зазначених посадах, крім випадків звільнення у звязку з виходом на пенсію та припинення трудового договору у звязку із смертю, здійснюється наказами Держмитслужби України. Відповідно до пункту 2 цього Положення переведення з одного митного органу до іншого працівників, посади яких не віднесені до номенклатури посад Голови Держмитслужби, здійснюються наказами митних органів з необхідним погодженням, визначеним наказами Держмитслужби України.

Згідно зі ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено на роботу.

Таким чином судом було встановлено, що станом на 30.04.2008 року ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з Державною митною службою України, яка відповідно до ст.29 КЗпП України визначила його робоче місце, а саме посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці. При цьому факт знаходження позивача в трудових відносинах з ДМСУ не оспорювався в судовому засіданні представником відповідача, та підтверджується наказом №663-к, яким позивача було звільнено з займаної посади наказом голови ДМСУ, та листом Південної митниці на адресу позивача від 02.06.2008 року (а.с. 197).

На момент розгляду справи Державна митна служба України не ліквідована.

Відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП України при зміні власника підприємства, а також при його реорганізації (злитті, приєднанні, поділу, виділу, перетворенні) дія трудового договору продовжується. Припинення трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу можливе тільки у разі скорочення чисельності чи штату працівників.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення за підставою, зазначеною в пункті 1 ст.40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що підставою розірвання трудового договору є виникнення обставин, які або взагалі унеможливлюють роботу працівника на підприємстві, в установі чи організації, або унеможливлюють виконання цим працівником покладених на нього трудовим договором обовязків, тобто фактично у штаті підприємства, установи, організації роботодавця ліквідується робоче місце працівника, його посада, і він відмовляється виконувати іншу роботу.

Згідно розяснень ч.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” в редакції від 25.05.1998 року, у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП України в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При таких обставинах, з урахуванням того, що позивач знаходився в трудових відносинах з Державною митною службою України, яка і на момент розгляду справи не ліквідована, суд вважає, що трудовій договір між позивачем ОСОБА_1 та ДМСУ міг бути припиненим відповідно до вимог ст.36, п.1 ст.40, ст.42 КЗпП за ініціативою ДМСУ, у тому числі і при ліквідації митного органу, тільки у разі скорочення чисельності чи штату працівників, з дотриманням при цьому інших вимог законодавства щодо скорочення чисельності чи штату працівників, а саме тільки у випадку, якщо Держмитслужба України не мала можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу в митних органах України, та якщо вивільнюваний працівник не користувався переважним правом на залишення на роботі.

Згідно розяснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” в редакції від 25.05.1998 року, розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобовязані зясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст.81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом и таким чином має відповідні особливості.

Преамбула Митного кодексу України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Структура та організація діяльності митної служби України регламентується главою 2 зазначеного Кодексу.

Статтею 12 Митного кодексу України визначено, що митна служба в Україні це загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці.

Відповідно до глави 2 Митного кодексу України юридичними особами є уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці. Саме спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи підпорядковані регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації та саме ним здійснюється створення, реорганізація та ліквідація як юридичних осіб - регіональних митниць, митниць, так і митних постів, які є структурними підрозділами регіональної митниці, митниці, спеціалізованих митних установ та організацій.

В Україні згідно з Указом Президента України від 29.11.1996 року (зі змінами) №1145/96 „Про Державну митну службу України” відповідно до п.15 ст.106 Конституції України з метою вдосконалення організаційної структури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, зміцнення виконавської дисципліни співробітників митної системи утворена Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади.

Постановою Кабінету Міністрів України №940 від 18.07.2007 року затверджено Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №940 від 18.07.2007 року, яким визначені її завдання та повноваження, у тому числі організація та контроль за діяльністю митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; забезпечення функціонування єдиної автоматизованої системи митної служби; реалізація в межах повноважень державної кадрової політики; створення, реорганізація та ліквідація регіональних митниць, митниць спеціалізованих митних установ та організацій. Рішення про створення, реорганізація та ліквідація регіональних митниць, митниць спеціалізованих митних установ та організацій приймає голова Держмитслужби України, якій також затверджує їх структури, численність та штатні розписи.

Наказом Державної митної служби України від 26.04.2006 року №355 затверджений Класифікатор митних органів та їх структурних підрозділів, спеціалізованих митних установ та організацій з їх відповідними кодами.

На підставі статей 14 і 15 Митного кодексу України 29.01.2008 року Державною митною службою України з метою оптимізації діяльності й структури митних органів виданий наказ №61 „Про ліквідацію митних органів”, в тому числі про ліквідацію з 01.05.2008 року Південної регіональної митниці (а.с. 107-108).

Крім цього, в той же день, 29.01.2008 року Державною митною службою України з цією ж метою оптимізації діяльності й структури митних органів виданий наказ №64 „Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць”, відповідно до якого була створена Одеська митниця, назва якої наказом ДМСУ №120 від 13.02.2008 року була змінена на Південну митницю (а.с. 109-114).

Враховуючи вищевикладені положення законів щодо створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб публічного права митних органів, а також, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що з вказаною в наказах №61 від 29.01.2008 року, №64 від 29.01.2008 року, №120 від 13.02.2008 року метою Державною Митною Службою України фактично проведено реорганізацію підпорядкованих митних органів, у тому числі Південної регіональної митниці та Приморської митниці, і з цією ж метою створено Південну митницю (а.с.107-114).

Зазначений висновок суду підтверджується й тим, що зона діяльності Південної регіональної митниці увійшла до зони діяльності Південної митниці; функції Південної регіональної митниці та Приморської митниці перейшли до Південної митниці, а функції митного посту „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці перейшли у незмінному вигляді до митного посту „Одеса-вантажний” Південної митниці, тобто фактично відбулось функціональне правонаступництво; оригінали примірників документів митного оформлення Південної регіональної митниці передані за відповідними актами до Південної митниці; коди (які внесені до Класифікатора митних органів України) митних постів Південної регіональної митниці є ідентичними кодам митних постів новоутвореної Південної митниці; нерухоме майно Південної регіональної митниці було передано в експлуатацію Південній митниці; юридична адреса Південної митниці та місцезнаходження митного посту „Одеса-вантажний” Південної митниці співпадають з юридичною адресою Південної регіональної митниці та відповідно місцезнаходженням митного посту „Одеса-вантажний” Південної регіональної митниці, що не оспорював в судовому засіданні представник відповідача.

Такий висновок суду підтверджується також і наказом ДМСУ №199 від 05.03.2008 року, яким були внесені зміни до наказу ДМСУ №64 від 29.01.2008 року, з якого вбачається, що зазначена реорганізація була здійснена на виконання рішень колегії ДМСУ від 27.12.2007 року стосовно оптимізації внутрішньої структури митних органів та структури їх географічного розташування з метою забезпечення раціонального використання кадрового потенціалу та матеріально-фінансових ресурсів (а.с. 15-17).

Крім цього, з пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що в Південній митниці, зона діяльності якої включає зону діяльності Південної регіональної митниці, в якій працював позивач на посаді інспектора митного поста „Одеса-вантажний”, така посада не тільки не була ліквідована і на момент розгляду справи існує, а навіть і штатна кількість цих посад у Південній митниці не скоротилася (а.с. 87-88), тобто фактично внаслідок зазначеної реорганізації робоче місце позивача в системі ДМСУ не було ліквідоване, його посада не була скорочена.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України , обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення .

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що приймаючи рішення про звільнення позивача, ДМСУ діяла не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України , не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення, з порушенням права позивача на працю, у звязку з чим вимоги позивача щодо незаконності наказу Державної митної служби України від 25.04.2008 року №663-к в частині звільнення ОСОБА_1Г є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом його скасування в цій частині.

Згідно розяснень ч.2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” в редакції від 25.05.1998 року, працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Враховуючи те, що як встановлено в судовому засіданні Південна регіональна митниця на момент розгляду справи не ліквідована, але не має штату працівників та фактично не виконує свої встановлені законом функції, а також приймаючи до уваги те, що позивач до звільнення знаходився в трудових відносинах з ДМСУ і після реорганізації митниць його посада не скорочена і існує в системі ДМСУ, а зокрема і в Південній митниці, суд, з урахуванням положень ч.2 ст.11 КАС України, вважає необхідним вимоги позивача щодо поновлення на роботі задовольнити частково, а саме шляхом зобовязання ДМСУ поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній позивачем до звільнення посаді інспектора митного поста, оскільки це є необхідним для повного захисту його порушених прав.

Доводи відповідачів про правомірність звільнення позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що установа, а саме ДМСУ, з якою у позивача було укладено трудовий договір і яка є працедавцем позивача, не ліквідовувалася на момент звільнення ОСОБА_1, і на момент розгляду справи не ліквідована, а в межах цієї установи, з метою вдосконалення її роботи, відбулася реорганізація, внаслідок якої Приморська та Південна регіональна митниці були фактично обєднані у Південну митницю. При цьому суд приймає до уваги, що посада та робоче місце, які займав позивач до звільнення, фактично збереглися у системі ДМСУ у Південній митниці. Також суд приймає до уваги, що у Південній митниці в штаті митного посту «Одеса-вантажний» кількість посад головних інспекторів відділу митного оформлення №1, порівняно з кількістю цих посад відділу митного оформлення №1 митного посту «Одеса-вантажний» Південної регіональної митниці, одну з яких займав позивач до звільнення, не тільки не скоротилася, але на момент розгляду справи навіть збільшилася, що не оспорював в судовому засіданні представник відповідачів, і в ході розгляду справи відповідачами не було надано суду заслуговуючих на увагу доводів стосовно того, чому в порушення вимог ч.2 ст.40 та ст.42 КЗпП України позивачу не було запропоновано не тільки цю посаду в Південній митниці, а і взагалі будь-яку роботу в системі ДМСУ.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що обставиною, яка свідчить про ліквідацію Південної регіональної митниці є те, що вона мала ідентифікаційний код 34674579, а новостворена Південна митниця 35819019, оскільки в ході розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до зазначених вище наказів відбулась реорганізація митних органів в системі ДМСУ, і сама по собі зміна ідентифікаційних кодів митниць не спростовує цих висновків суду і не може бути єдиним і безперечним доказом саме ліквідації митниць.

При цьому суд приймає до уваги, що зміна ідентифікаційних кодів митниць в системі ДМСУ фактично не призвела до втрати необхідності виконання митних функцій в розумінні положень ст.ст. 2, 11, 12, 14-16 Митного Кодексу України, які були покладені державою на позивача відповідно до укладеного з ним трудового договору, що підтверджується тим, що штат посад інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний” в системі ДМСУ не скоротився, що не оспорював в судовому засіданні представник відповідача.

Підтвердженням висновків суду щодо фактичної реорганізації структури митних органів в системі ДМСУ є також встановлені судом обставини щодо призначення частини працівників на посади у Південній митниці в порядку переведення їх з Південної регіональної митниці наказами керівника Південної митниці, у тому числі на посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса-вантажний» (а.с. 193, 195-196), що також не оспорював в судовому засіданні представник відповідача.

Крім цього, підтвердженням безпідставності звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України та можливості його працевлаштування після реорганізації системи митних органів є те, що після звільнення позивач звернувся до ДМСУ з проханням прийняти його на роботу в митних органах, і його прийняття на роботу було погоджено керівництвом та відділом кадрів створеної Південної митниці, що свідчить як про наявність вакансій таких посад у цій митниці, так і про недотримання відповідачем вимог ч.2 ст.40 та ст.42 КЗпП щодо звільнення працівника лише при неможливості його працевлаштування (а.с. 210-217).

Безпідставними є також і посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що загальний штат Південної митниці зменшився порівняно з загальним штатом Південної регіональної митниці та Приморської митниці, а також на те, що зона діяльності Південної митниці відрізняється від загальної зони діяльності зазначених митниць, оскільки ці зміни жодним чином не вплинули на можливість та необхідність виконання позивачем своїх функціональних та службових обовязків на посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний”, і наявність цих обставин, як і зміна ідентифікаційних кодів митниць в системі ДМСУ, не може бути підставою для звільнення позивача згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, що розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу чи різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше чим за один рік.

Судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 на іншій роботі не працював.

За таких підстав, враховуючи, що позивач був звільнений з посади наказом Державної Митної Служби України, в компетенцію Голови якої відповідно до Наказу №35 від 23.01.2008 року «Про призначення на посади та звільнення з посад» входить призначення на посади та звільнення з них службовців митних органів, то саме з Державної Митної Служби України слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.04.2008 року по день поновлення на робот і.

Також, відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З урахуванням висновків суду про протиправність звільнення позивача з роботи, та на підставі зазначеної норми суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення на його користь завданої зазначеними діями відповідача моральної шкоди, і з урахуванням встановлених обставин справи вважає за можливе задовольнити зазначені вимоги частково, в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст.90 КАС України витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом, у звязку з чим суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача його витрати на юридичну допомогу в розмірі 2000 грн. (а.с. 3, 25).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць, а також негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі зазначеної норми суд вважає можливим допустити негайне виконання постанови суду в частині зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді та в частині стягнення його середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (а.с. 220).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 43 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 12, 14-16 , 410 Митного Кодексу України, Положенням про Державну митну службу України зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №4 від 09.01.2008 року, ст.ст. 81, 1167 ЦК України, ст.ст. 24, 29, 36, 40-42, 235 КЗпП України ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 69-71, 86, 90, 159-164, ч.1 ст.256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати Наказ Голови Державної митної служби України №663-к від 25.04.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса-вантажний" Південної регіональної митниці 30.04.08 р. у зв'язку з ліквідацією Південної регіональної митниці відповідно до п. 1 ст.40 КЗпП України.

Зобов'язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.

Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на юридичні послуги в розмірі 2000 грн.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині зобов'язання поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді та в частині стягнення з Державної митної служби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Одеського окружного адміністративного суду заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а також поданням апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий А.Г.Федусик

Судді О.А.Левчук

Є.В.Аблов