Рішення № 84192923, 12.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2019 року № 758/16636/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач), в якій просить суд:

- визнати дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо неврахування стажу роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі з 10.11.1985 по 13.06.1994, а також в МПП «Асіко» з 12.04.1995 по 13.03.1997 неправомірними;

- зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві у встановленому порядку включити до страхового стажу період роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі та МПП «Асіко», а саме з 10.11.1985 р. по 13.06.1994 р. та з 12.04.1995 р. по 13.03.1997 р., і відповідно, зробити перерахунок розміру пенсії;

- зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити виниклу заборгованість, з урахуванням проведених за період з 22.09.2017 року (дати призначення пенсії) виплат.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 31.01.2018 року адміністративну справі №758/16636/17 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 09 вересня 2019 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 203 здійснено заміну відповідача -Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40376133) його правонаступником - Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є має право на пенсії за віком, звернувшись до органів пенсійного фонду із заявою та документами для призначення пенсії. Відповідачем було призначено позивачу пенсію, проте при розрахунку пенсії не було враховано до трудового стажу періоди роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі, ТОВ «Парнер-гео» та МПП «Асіко». Щодо не врахування періоду роботи в ТОВ «Партенер-гео» позивач погоджується, оскільки директор при заповненні трудової книжки виправив дату наказу і не підтвердив цю дію згідно з вимогами Інструкції про порядок заповнення трудових книжок. Позивач вважає протиправною відмову щодо неврахування трудового стажу з 10.11.1985 р. по 13.06.1994 р. в Нижнє-Тимському ліспромгоспі, з 12.04.1995 р. по 31.03.1997 р. та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не підтверджено вказаний стаж роботи. Зокрема зазначає, що період роботи на Нижнє-Тимському ліспромгоспі не можливо зарахувати до стажу роботи, оскільки дата внесення відповідного запису про звільнення та дата наказу є різними. Також, відсутні підстави для зарахування стажу роботи в МПП «Асіко», оскільки вказаний запис засвідчено печаткою підприємства на якій відсутній ідентифікаційний код підприємства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

07.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначенні пенсії за віком.

Відповідачем було призначено позивачу пенсію за віком, проте до загального трудового стажу не було враховано окремі періоди роботи.

12.10.2017 року позивач звернувся із заявою в якій просив повідомити причини неврахування до загального стажу періоди роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі, ТОВ «Партнер-гео» та МПП «Асіко».

Листом від 25.10.2017 року №60343/04 відповідач повідомив про не врахування періоду трудового стажу з 10.11.1985 по 13.06.1994 - в зв`язку з тим, що дата наказу при звільненні не співпадають з датою про звільнення; з 15.06.1994 по 10.04.1995 - виправлення в наказі про звільнення; з 12.04.1995 по 31.03.1997 - відсутній ідентифікаційний код організації на печатці. Також було вказано розрахунок розміру пенсії позивача.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії за віком.

Відповідно до положень ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).

Статтею 48 КЗпП України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок №637).

Відповідно до п.3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Так, щодо спірних періодів робіт судом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивача записи №6-10 позивач працював на різних посадах в Нижнє-Тимському ліспромгоспі з 10.11.1985 року по 13.06.1994 року.

Відповідно до запису трудової книжки №11 за 13.06.1994 позивач був звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 31 КЗоТ Російської Федерації, наказ №3 від 24.01.1994 року.

Відповідно до запису №14 за 12.04.1995 року позивач був прийнятий комерційним директором в Приватному малому підприємстві «Асіко», наказ №4 від 12.04.1995 року, згідно з записом №15 за 31.03.1997 рік позивач був звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, наказ №3 від 31.03.1997 року.

Записи трудової книжки позивача виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.2. передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

З аналізу викладених вище положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі.

Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм право не скористався, яким дає йому діюче законодавство і прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком по формальним підставам.

Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17, під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Крім того, суд також критично відноситься до посилань позивача про відсутність ідентифікаційного коду на печатці МПП «Асіко» та відсутність вказаного підприємства, на якому колись працював позивач, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, не може бути підставою для відмови у зарахування даного стажу роботи до загального страхового стажу.

Посилаючись на такі обставини відповідач порушив пенсійні права позивача.

Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України протиправності рішень відповідача при відмові позивачу у зарахуванні до загального стажу при призначенні пенсії за віком періодів роботи з 10.11.1985 р. по 13.06.1994 р. в Нижнє-Тимському ліспромгоспі, та з 12.04.1995 р. по 31.03.1997 р. в МПП «Асіко».

Разом з тим, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві зарахувати до загального трудового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 вказані періоди роботи та здійснити перерахунок та виплату перерахованої пенсії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 23.05.2018 року №2401, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись ст. ст. 2,72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо неврахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі з 10.11.1985 року по 13.06.1994 року та в МПП «Асіко» з 12.04.1995 року по 13.03.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Нижнє-Тимському ліспромгоспі з 10.11.1985 року по 13.06.1994 року та МПП «Асіко» з 12.04.1995 р. по 13.03.1997 р., і відповідно, зробити перерахунок розміру пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість в результаті такого перерахунку, з урахуванням проведених виплат, з дати призначення пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1409 (однієї тисячі чотириста дев`ять) гривень 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко