Рішення № 84192906, 11.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 вересня 2019 року № 640/19907/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., у відсутність учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Держави в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про:

- визнання бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка виразилася в не вчинені необхідних дій передбачених законодавством, - протиправною;

- визнання протиправною та скасування постанови Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.03.2015 про закінчення виконавчого провадження №39410784;

- зобов`язання Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо повного виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07 з врахуванням та застосуванням висновків доданого звіту кваліфікованого оцінювача щодо суми 257421,67 грн, яка підлягає виплаті, на підставі рішення Європейського суду з прав людини по справі «Москаленко та інші проти України» за період з 01.11.2011 по 18.07.2013.

Позовна заява мотивована тим, що державний виконавець незаконно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.03.2015, оскільки рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07 не виконано в повному та фактичному обсязі. На думку позивача, державний виконавець протиправно послався в оскаржуваній постанові на повідомлення з виконавчої служби в Луганській області не перевіривши його та не зробивши запити до пенсійного фонду щодо розміру сплаченої пенсії за період з 01.11.2011 по 18.07.2013, тому відповідач зобов`язаний вжити заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини по справі «Москаленко та інші проти України» від 18.07.2013.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 замінено відповідача у справі з Держави в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2019, постановленою не виходячи до нарадчої кімнати, в задоволенні клопотання представника позивача про передачу справи №640/19907/18 на розгляд Верховного Суду, як зразкової, відмовлено, оскільки, на переконання суду, наведені представником позивача в клопотанні доводи не свідчать про необхідність ухвалення зразкового рішення.

В судових засіданнях представник позивача заявлені вимоги підтримувала та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та наданих у справу доказів.

Представники відповідача в засідання не прибули, причини неявки не повідомили, надавши лише пояснення у справі.

Отже суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 82) та особою постраждалою внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААВ №396545 (а.с. 82 на звороті).

18.07.2013 Європейським судом з прав людини по справі «Москаленко та інші проти України» винесено рішення №1270/12, в якому позивач був одним із заявників, яким вирішено: протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Причиною звернення позивача до Європейського суду з прав людини стало невиконання з 01.11.2011 Державою Україна в особі Управління Пенсійного фонду України у місті Сєвєродонецьку Луганської області рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07, яким зобов`язано боржника здійснити перерахунок та виплату основної державної пенсії позивачу по другій групі інвалідності у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальних пенсій за віком, відповідно з встановленим Законом України та змінюючим розміром мінімальної пенсії за віком відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відповідний період.

16.08.2013 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №39410784 з виконання рішення №1270/12 від 18.07.2013.

В результаті виконання вказаного рішення на користь позивача платіжними дорученнями Міністерства юстиції України від 07.11.2013 №4321 перераховано кошти у розмірі 21608,28 грн - сатисфакція моральної шкоди (еквівалент 2000 євро), від 01.07.2014 №1899 - сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення у розмірі 75,48 грн (а.с. 45).

27.03.2015 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №39410784 з огляду на виконання рішення №1270/12 від 18.07.2013 в повному обсязі та відповідно інформації, наданої управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про повне фактичне виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07.

Позивач вважаючи, що постанова про закінчення виконавчого провадження №39410784 є протиправною, а судове рішення не виконано у повному обсязі, звернувся до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частин перш-четвертої статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV) виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини п`ятої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

Згідно пункту 9 частини другої статті 17 Закону №606-XIV підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Стаття 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) визначає, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-VI доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання положень вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України розтлумачено, що Кабінетом Міністрів України врегульовано порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

З матеріалів справи вбачається, що підставою винесення державним виконавцем спірної в цій справі постанови слугували встановлені відповідачем обставини фактичного виконання рішення №1270/12 від 18.07.2013.

Державний виконавець встановив, що грошові кошти перераховані стягувачу Міністерством юстиції України платіжним дорученням від 07.11.2013 №4321 у розмірі 21608,28 грн (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.07.2014 №1899 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн, а також відповідно інформації, наданої управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області, здійснено повне фактичне виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07.

Позивачем в ході судового розгляду справи підтверджено отримання вказаних виплат, проте останній вважає, що пенсійним органом неправомірно припинено виплати з 01.11.2011, оскільки в рішенні Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.06.2007 у справі №2а-132/07 не встановлено строк, протягом якого позивачу повинні здійснюватись виплати.

Разом із тим, аналіз норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статей 50, 54 Закону №796-XII підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 28.12.2010 №2857-VI та вказаної постанови Кабінету Міністрів України №745.

Таким чином, починаючи з 23.07.2011 в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.15 у справі №21-317а15, а також постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №522/5744/17. У вказаних постановах Суди, здійснивши аналіз положень Закону №796-XII, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-VI, постанови Кабінету Міністрів України №745, зазначили, що з 23.07.2011 чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-XII, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №813/6090/15.

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне виконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013, оскільки цей факт підтверджується матеріалами справи, а як наслідок, і правомірність постанови від 27.03.2015 про закінчення виконавчого провадження №39410784.

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як судом не встановлено допущення відповідачем вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що позивач звільнена від сплати судового збору, а відповідачем не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження юридичної особи: 01001, міста Київ, вулиця С. Стрільців, будинок 73; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00015622).

Суддя О.М. Чудак