Рішення № 84192854, 10.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 вересня 2019 року справа №826/3663/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГромадянина Афганістану ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач)доДержавної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України)провизнання незаконним рішення відповідача про втрату статусу біженця від 04 лютого 2015 року №37-15, викладене у повідомленні від 24 лютого 2015 року №46В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав неправомірності рішення відповідача про позбавлення його статусу біженця, посилаючись на те, що воно прийняте без повного з`ясування обставин, а встановлені обставини щодо небезпеки проживання в Афганістані і на підставі яких наданий статус біженця, не змінилися.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу терміну на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3663/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що перевіркою встановлено добровільне повернення позивача до Афганістану, який він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Позивач також подав пояснення, де вказав, що виїжджав до Афганістану у вказаний період у зв`язку зі смертю батьків.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

10 жовтня 1999 року позивач звернувся до Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації з заявою про надання йому статусу біженця.

Наказом Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації Державного комітету України у справах національностей та міграції від 15 жовтня 1999 року №561 позивачу надано статус біженця відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців".

Рішенням ДМС України від 04 лютого 2015 року №37-15 відповідно до пункту 6 частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" визнано громадянина ОСОБА_1 таким, який втратив статус біженця в Україні у зв`язку з тим, що не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких його було визнано біженцем, більше не існує.

Вказане рішення мотивоване тим, що за інформацією Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (лист від 15 серпня 2014 року №10768) ОСОБА_1 , перебуваючи у статусі біженця, за проїзним документом біженця двічі (у 2011 та 2012 роках), виїжджав до країни громадянської належності транзитом через ОАЕ. Останнє свідчить про те, що стосовно ОСОБА_1 в Афганістані більше не існує обставин, на підставі яких його було визнано біженцем.

У свою чергу в листі Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 15 серпня 2014 року №10768, адресованого начальнику ГУ ДМС України в м. Києві, вказано, що на підставі проїзного документа біженця ОСОБА_1 двічі залишав межі України, зокрема, 14 березня 2011 року вилетів за маршрутом Київ - Дубаї (ОАЕ) - Кабул (Афганістан), а 28 березня 2012 року Київ - Шарджа (ОАЕ) - Кабул. Зі слів вказаної особи, метою поїздки до Афганістану була зустріч зі своїми рідними сестрами. На думку автора згаданого листа, наведене свідчить про відсутність у позивача загрози перебування в Афганістані, що є підставою для втрати ним статусу біженця.

Відповідно до повідомлення про втрату статусу біженця від 24 лютого 2015 року №46, отриманого позивачем 28 лютого 2018 року, його повідомлено про втрату статусу біженця на підставі рішення ДМС України від 04 лютого 2015 року №37-15.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За визначенням пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" встановлено, що статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту може бути особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, або клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Згідно частини з частинами дев`ятою та десятою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи.

Частинами одинадцятою-шістнадцятою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" закріплено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання, а також у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, - звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається разом з особовою справою біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до відповідних посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.

Відповідно до частини вісімнадцятої та дев`ятнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" у разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.

Особа, яка не реалізувала право на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" законних підстав для перебування в Україні.

Таким чином, відповідно до пункту 6 частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" рішення про втрату особою статусу біженця, приймається, якщо особа не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких таку особу було визнано біженцем, більше не існує, та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.

Наявні у справі докази підтверджують, що наказом Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 15 жовтня 1999 року №561 ОСОБА_1 надано статус біженця на підставі статті 1 Закону України "Про біженців". Згідно з письмовим висновком до наказу від 15 жовтня 1999 року №561 заявник - ОСОБА_1 , має обґрунтовані побоювання стати жертвою насильства та переслідування при поверненні додому, зокрема, у зв`язку із тим, що його батько приймав участь у бойових діях проти моджахедів.

У свою чергу відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців" (чинного на момент надання позивачу статусу біженця) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, суд звертає увагу, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких його було визнано біженцем, більше не існує, зокрема, відповідачем не доведено, що позивач вже немає обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в Афганістані та може і хоче користуватися захистом цієї країни; відповідач не навів суду обґрунтованих доводів про безпечність перебування позивача в країні походження.

Відповідачем також не надав доказів, які б свідчили, що протягом у період виїзду позивача в Афганістані у 2011 та 2012 роках позивач намагався отримати захист в країні походження або добровільно проживав там.

При цьому, на думку суду, тимчасовий візит до країни походження у зв`язку зі смертю батьків не є підставою для втрати ОСОБА_1 статус біженця та вважати, що він не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, а також не підтверджує, що обставин, на підставі яких позивача було визнано біженцем, більше не існує.

Крім того, у справі відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення всебічно вивчив та оцінив обставини справи. Посилання відповідача на те, що для з`ясування всіх обставин, позивачу направлено запрошення до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в місті Києві для здійснення дій, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", не приймаються судом до уваги, оскільки докази направлення такого запрошення відповідач не надав.

При вирішенні спору суд також враховує, згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 15 квітня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_1 одружений та, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 04 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського управління юстиції у м. Києві, має дитину. Крім того, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та як платник єдиного податку, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і витяг з реєстру платників єдиного податку.

Таким чином, з огляду на зазначене суд приходить до висновку про відсутність підстав для втрати позивачем статусу біженця відповідно до пункту 6 частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та про безпідставність рішення ДМС України про втрату статусу біженця від 04 лютого 2015 року №37-15.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов громадянина Афганістану ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

В частині дотримання строку звернення та клопотання позивача про поновлення такого строку суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено вище, відповідно до частини вісімнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" передбачається право оскарження особою рішення протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця.

Суд звертає увагу, що згідно з відміткою на повідомленні про втрату статусу біженця від 24 лютого 2015 року №46, позивач отримав його лише 28 лютого 2018 року; доказів, які б підтверджували отримання позивачем такого повідомлення або оскаржуваного рішення раніше, ніж 28 лютого 2018 року, у справі не міститься.

У свою чергу адміністративний позов, згідно з відміткою служби діловодства суду, подано 02 березня 2018 року.

Оскільки строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася про порушене право, суд вважає, що позивач звернувся до суду у межах строку звернення, встановленого Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", що не потребує прийняття рішення в частині поновлення такого строку.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов громадянина Афганістану ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про втрату статусу біженця від 04 лютого 2015 року №37-15.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Громадянин Афганістану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; ідентифікаційний код 37508470).

Суддя В.А. Кузьменко