Рішення № 84192713, 06.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

06 вересня 2019 р. справа №520/7216/19

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мар`єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , в якому просив суд:

- скасувати рішення у формі листа від 30.05.2019 №11145-47/02, яким відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та приведенні розрахунку пенсії у відповідність до вимог діючого законодавства з урахуванням всього пільгового стажу та показників заробітної плати, які попередньо не були враховані, але надавалися при зверненні про призначення пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням всього пільгового стажу та показників заробітної плати, що зазначені у довідках №701 та 224/1, які попередньо не були враховані, але надавалися при зверненні про призначення пенсії;

- визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з травня 2018 року по теперішній час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити виплату пенсії позивачу, ОСОБА_1 , з травня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФ України в Харківській області (який є правонаступником Київського ОУПФУ м. Харкова), отримував пенсію, проте починаючи з травня 2018 року відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії. Водночас, позивач зазначив, що при призначенні йому пенсії пенсійним органом не враховано у відповідності показники заробітної плати, а також не враховано в повному обсязі пільговий стаж, на підтвердження яких позивачем надано до пенсійного фонду трудову книжку та довідки №224 та №701 про заробітну плату для обчислення пенсії за відповідний період без врахування в повному обсязі. З вказаними обставинами позивач не погоджується, через що звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - начальника ГУ ПФ України в Харківський області - Ачкасова В. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначив, що з 01.05.2018 відповідачем призупинено виплату пенсії позивачу за підсумками проведеної звірки "Єдиної інформаційної бази даних переміщених осіб", як встановлення факту не проживання за адресою зазначеною позивачем, як фактичне місце проживання/перебування на території Київського району. Щодо зарахування пільгового стажу та показників заробітної плати позивача представник відповідача зазначив, що для підтвердження пільгового характеру роботи до заяви про призначення пенсії були надані довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 224 від 02.03.2014, № 225 від 02.03.2014 (з додатковими відомостями до довідки № 224-225 від 02.03.2014 № 226 від 02.03.2014) та № 705 від 30.10.2014.Згідно додаткових відомостей до довідки № 224-225 від 02.03.2014 № 226 від 02.03.2014 позивач у жовтні 1982 року 10 днів знаходився на учбовому пункті, у серпні 1983 року - 7 днів на легкій праці. Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 705 від 30.10.2014 позивач у березні 1984 року 5 днів знаходився на учбовому пункті, у квітні 1984 року 5 днів - на учбовому пункті, у січні 1985 року - 8 днів на легкій праці, у вересні 1986 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1986 року - 3 дні держобов`язок, листопад 1986 року табель відсутній, у вересні 1987 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1987 року - 11 днів на легкій праці, у листопаді 1987 року - 8 днів на навчанні бригадирів. З огляду на викладене, відповідач визначив, що в дані періоди позивач не працював повний робочий день під землею, розрахунок пільгового стажу був проведений із виключенням зазначеної кількості днів в окремих місяцях 1982-1987 років. Водночас, представник відповідача зазначив, що інформація про роботу на пільгових умовах в період з 01.02.1988 по 1990 (рік, зазначений у заяві) в трудовій книжці відсутня, додатковими документами не підтверджена. При цьому, представник відповідача визначив, що згідно розрахунку, проведеного при призначенні пенсії, пільговий стаж позивача становить 4 роки 11 місяців 08 днів, у т.ч. робота по статті 14 ч.2 ст.100 - 1 рік 8 місяців 14 днів, робота в шахті по статті 14 ч.2 ст.100 - 2 роки 10 місяців 26 днів, навчання, яке зараховується у пільговий стаж - 0 років 3 місяці 28 днів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 18).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 24.10.2016 № 6327016280 (а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на час спірних правовідносин перебував на пенсійному обліку в Київському ОУПФУ м. Харкова (правонаступником якого є ГУ ПФ України в Харківській області) та отримував пенсію на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку згідно положень ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, починаючи з 01.05.2018 позивачу призупинено виплату пенсії.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями представника відповідача, наданими в письмовому відзиві, відповідно до яких позивачу призупинено виплату пенсії з 01.05.2018, за підсумками проведеної звірки "Єдиної інформаційної бази даних переміщених осіб", як встановлення факту не проживання за адресою зазначеною позивачем , як фактичне місце проживання/перебування на території Київського району.

Не погоджуючись з тим, що відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Стосовно дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду, суд зазначає, що згідно положенням ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст. 122 КАС України).

Таким чином, діюче законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених норм законодавства вбачається, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, відповідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави вважати, що позивачем пропущено строк на звернення до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 та п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.

Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, положеннями ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що правова норма, яка міститься у другому реченні першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" визначає, що позбавити майна дозволяється лише "на умовах, передбачених законом". При цьому, другий пункт ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", який визначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів", не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на нарахування та виплату пенсії.

Водночас, суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд зауважує, що відповідач, обґрунтовуючи підстави призупинення виплати позивачу пенсії, посилався на Єдину інформаційну базу даних переміщених осіб, як встановлення факту не проживання за адресою зазначеною позивачем, як фактичне місце проживання/перебування на території Київського району.

Проте, суд зазначає, що вказана інформація отримана з вказаної бази даних не є належними та допустимими доказами щодо підстав припинення виплати пенсії. Будь - яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018, відповідачем не надано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018, через що суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Київського ОУПФ м. Харкова щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.05.2018.

Таким чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.05.2018, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення, оформленого листом від 30.05.2019 №11145-47/02 щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку, з урахуванням наявного пільгового стажу, а також зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу, з урахуванням пільгового стажу, що визначені у довідках №701 та 224/1, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії з урахуванням пільгового стажу та показників заробітної плати, що визначені у довідках №701 та 224/1.

За результатами розгляду вказаної заяви пенсійним органом прийнято рішення, оформлене листом від 30.05.2019 №11145-47/02 (а.с.20-21) про відмову у застосуванні вказаних довідок при розрахунку пенсії позивачу, посилаючись на те, що позивач працював на роботах, які надають право на пільговий стаж в період з 25.10.1982 по 04.03.1984 та з 22.03.1984 по 29.02.1988.

Водночас, у вказаному листі зазначено, що для підтвердження пільгового характеру роботи до заяви про призначення пенсії позивачем додано довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №224 від 02.03.2014, №225 від 02.03.2014 (з додатковими відомостями до довідки №224-225 від 02.03.2014 №226 від 02.03.20 14) та №705 від 30.10.2014.

Також у вказаному листі зазначено, що згідно додаткових відомостей до довідки №224-225 від 02.03.2014, №226 від 02.03.2014, позивач у жовтні 1982 року 10 днів знаходився на учбовому пункті, у серпні 1983 року - 7 днів на легкій праці. Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №705 від 30.10.2014, позивач у березні 1984 року 5 днів знаходився на учбовому пункті, у квітні 1984 року 5 днів - на учбовому пункті, у січні 1985 року - 8 днів на легкій праці, у вересні 1986 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1986 року - 3 дні держобов`язок, листопад 1986 року табель відсутній, у вересні 1987 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1987 року - 11 днів на легкій праці, у листопаді 1987 року - 8 днів на навчанні бригадирів. Інформація про роботу на пільгових умовах в період з 01.02.1988 по 1990(рік зазначений у заяві позивача) в трудовій книжці відсутня, додатковими документами не підтверджена

Водночас у вказаному документі зазначено, що згідно розрахунку, проведеного при призначенні пенсії, пільговий стаж становить 4 роки 11 місяців 08 днів, у тому числі робота по статті 14 ч.2 ст. 100 1 рік 8 місяців 14 днів, робота в шахті по статті 14 ч.2 ст. 100 - 2 роки 10 місяців 26 днів, навчання, яке зараховується у пільговий стаж - 0 років 3 місяці 28 днів.

Також визначено у вказаному листі зазначено, що додана позивачем до заяви про призначення пенсії довідка про заробітну плату для обчислення пенсії №701 від 30.10.2014 містить неповну підставу видачі, а саме особовий рахунок № НОМЕР_3 без зазначення за які конкретно роки.

Оскільки довідка про заробітну плату для обчислення пенсії №701 від 30.10.2014 видана з порушенням діючого законодавства, на думку відповідача, застосовувати її при розрахунку пенсії законні підстави відсутні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 цього Закону визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 цього ж Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Враховуючи відомості трудової книжки та довідок від 22.03.2014 №224, №225, від 30.10.2017 №705 позивач у жовтні 1982 року 10 днів знаходився на учбовому пункті, у серпні 1983 року - 7 днів на легкій праці. Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 705 від 30.10.2014 Позивач у березні 1984 року 5 днів знаходився на учбовому пункті, у квітні 1984 року 5 днів - на учбовому пункті, у січні 1985 року - 8 днів на легкій праці, у вересні 1986 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1986 року - 3 дні держобов`язок, листопад 1986 року табель відсутній, у вересні 1987 року - 9 днів на легкій праці, у жовтні 1987 року - 11 днів на легкій праці, у листопаді 1987 року - 8 днів на навчанні бригадирів. Оскільки в дані періоди Позивач не працював повний робочий день під землею, розрахунок пільгового стажу був проведений із виключенням зазначеної кількості днів в окремих місяцях 1982-1987 років.

Таким чином, пільговий стаж позивача становить 4 роки 11 місяців 08 днів, у тому числі робота по статті 14 ч.2 ст.100 - 1 рік 8 місяців 14 днів, робота в шахті по статті 14 ч.2 ст.100 - 2 роки 10 місяців 26 днів, навчання, яке зараховується у пільговий стаж - 0 років 3 місяці 28 днів, що відповідає наведеному розрахунку пенсійним органом.

З огляд у на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підставі для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням пільгового стажу.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

За змістом ч. 1 ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Щодо доводів відповідача про те, що подана позивачем довідка про заробітну плату для обчислення пенсії № 701 від 30.10.2014 містить неповну підставу видачі, а саме особовий рахунок № НОМЕР_3 без зазначення за які конкретно роки, суд зазначає, що при огляді копії вказаної довідки наявні ознаки визначення років, за які надано довідку - 1984-1988.

Згідно Указу Президента України № 762/96 від 25.08.1996 з 2 вересня 1996 в Україні була проведена грошова реформа - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка. Українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1002 від 26.08.1996 «Про переоцінку товарів (робот, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формуванням вартісних показників в умовах грошової реформи» було встановлено, що у довідках про заробітну плату для обчислення пенсії заробітна плата в загальній сумі за кожний календарний рік перераховується у гривні в порядку її заокруглення, передбаченому в абзаці першому цього пункту, з п`ятьма знаками після коми.

При цьому згідно законодавства що діяло на момент проведення реформи, при розрахунку пенсії враховувалася заробітна плата в загальних сумах по роках.

Судом враховано, що у довідці про заробітну плату для обчислення пенсії №701 від 30.10.2014 відсутнє посилання на грошову реформу 1996 року, проте, є зрозумілим грошова одиниця, в якій видана довідка, а також співвідношення, в якому перераховувалася заробітна плата.

Водночас, суд зауважує, що на території України гривню було введено в обіг з 02.09.1996, у період з 1984 по 1988 заробітна плата нараховувалася у грошовій одиниці СРСР - карбованцях, тому суми заробітної плати, зазначені у довідці про заробітну плату №701 повинні бути розраховані, тотожно, як це було здійснено відповідачем виходячи з довідки №227, виданої на підтвердження заробітної плати за період з 25.10.1982 по 04.03.1983.

Крім того, суд зазначає, що підприємство, на якому працював позивач, розташоване на непідконтрольній території України на теперішній час, що позбавляє позивача можливості узгодити та отримати доопрацьовану довідку, як це вимагає пенсійний орган.

З огляду на викладене, відповідачем не наведено об`єктивних обставин, які б унеможливлювали внесення відомостей про заробітну плату позивача у вказаний період відповідно до вимог законодавства та на підставі наявних у позивача документів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, оформленого листом від 30.05.2019 №11145-47/02 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП2211621817) у здійсненні перерахунку пенсії, підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням показників заробітної плати, що визначені у довідках від 30.10.2014 №701 та від 02.03.2014 №227.

Отже, позов ОСОБА_1 про скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_1), починаючи з 01.05.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_1), починаючи з 01.05.2018.

Скасувати рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, оформленого листом від 30.05.2019 №11145-47/02 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_1) у здійсненні перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_1), з урахуванням показників заробітної плати, що визначені у довідках від 30.10.2014 №701 та від 02.03.2014 №227.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2019 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.