Рішення № 84192604, 12.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2019 р. справа № 520/5134/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування вимоги та зобов`язання звільнити від виконання обов`язків за ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, підприємець, платник, приватна особа), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018р. №Ф-35835-17 у сумі 7.829,78 грн., 2) зобов`язання ГУ ДФС у Харківській області застосувати положення пункту 9-4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від виконання обов`язків, визначених ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за їх невиконання за період IV квартал 2014 року - IV квартал 2015 року.

Підставами позову є доводи про те, що у 2014-2015р. заявник знаходився на обліку як ФОП - платник внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у Луганській ОДПІ, яка дислокована у м.Луганськ, тобто на території проведення антитерористичної операції. З цієї причини заявник вважав відсутнім обов`язок сплачувати внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що оскаржене рішення є правомірним, позаяк особа може бути звільнена лише від відповідальності (тобто від штрафі та пені) за несвоєчасне виконання публічного обов`язку з оплати внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Проте, сам лише факт знаходження особи на обліку в тероргані ДФС України, розташованому у населеному пункті із зони проведення антитерористичної операції, не спричиняє виникнення правових підстав з оплати єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування.

Суд, на підставі ч. 9 ст. 205 та ч. 4 ст. 229 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник у 2014-2015р. мав правовий статус фізичної особи - підприємця, здійснював виконання податкового обов`язків та обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов"язове державне соціальне страхування (далі за текстом - Єдиний соціальний внесок) за правилами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

До 17.12.2015р. заявник знаходився на обліку в Луганській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, а з 18.12.2015р. перебував на обліку в Слобожанській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

27.12.2016 року до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення підприємницької діяльності заявника.

03.03.2018р. відповідачем, ГУ ДФС у Харківській області без проведення будь-якої перевірки було видано вимогу №Ф-35835-17 по стягнення з заявника 7.829,78 грн. недоїмки з Єдиного соціального внеску.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу п.1 ч.2 ст.6 означеного закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.

Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку.

Оскільки на момент винесення оскарженого рішення заявник знаходився поза межами тимчасово окупованої території України, то суд не знаходить правових підстав для поширення положень даної норми закону на спірні правовідносини.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за правилами п.9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування п.9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» міститься у постанові від 30.03.2018 року по зразковій справі №812/292/18, де указано, що Закон №2464-VІ (слід розуміти - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування») не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, а перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території населених пунктів, визначених переліком, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, яке розташоване за межами території проведення антитерористичної операції, виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом №2464-VI.

Наведеним повністю спростовуються усі доводи заявника стосовно невідповідності закону оскарженого рішення контролюючого органу.

Окремо суд зважає, що винесення контролюючим органом вимоги на недоїмку по основному платежу з Єдиного соціального внеску у порядку ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за своєю правовою суттю не може бути ототожнено із застосуванням заходів відповідальності, позаяк є хоча і примусовим, але все ж таки заходом державного примусу із виконання основного обов`язку, а не заходом юридичної відповідальності у зв`язку із вчиненням такою особою протиправного діяння, котрі передбачені ч.10 ст.25 та ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

При цьому, суд відзначає, що запроваджена п.9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» можливість списання недоїмки з Єдиного соціального внеску не є перешкодою для винесення контролюючим органом відповідного рішення про стягнення недоїмки, адже встановлена ст.101 Податкового кодексу України процедура списання безнадійного податкового боргу не виключає списання боргу за рішенням контролюючого органу, а видане контролюючим органом у порядку ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення про стягнення недоїмки не створює нового додаткового публічного обов`язку, а є суто процедурним документом у процесі реалізації владної управлінської функції контролю за своєчасністю та повнотою розрахунків.

Розв`язуючи спір, суд також бере до уваги, що до моменту винесення контролюючим органом оскарженого рішення заявник не подав згаданої у п.9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» заяви у будь-якій формі ані до ГУ ДФС у Харківській області, ані до Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Питання спонукання владного суб`єкта до списання недоїмки на оскарженим рішенням у порядку ст.101 Податкового кодексу України не є предметом даного спору, а тому пов`язаній із цим обставини судом не з`ясовуються і не досліджуються.

Натомість ч.4 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не застосовував до заявника заходів юридичної відповідальності, а обставин, котрі б у силу закону звільняли заявника від обов`язку по оплаті Єдиного соціального внеску матеріали справи не містять.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України при винесенні оскарженого рішення.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у сфері публічно-правових відносин у галузі справляння Єдиного соціального внеску не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.6-9, 72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева