Рішення № 84192397, 11.09.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2019 р. Справа № 480/2924/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про стягнення середнього грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - відповідач) про стягнення середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні у розмірі 62 237, 40 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.01.2018 наказом за підписом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 10.09.2018 № 5 о/с «По особовому складу» позивач був остоточно звільнений з органів МВС. Дата звільнення внесена до наказу на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2018 по справі № 818/297/18.

Позивач стверджує, що при звільненні відповідачем не було проведено з позивачем повного розрахунку, а саме не було сплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди з 24.10.2013 до 12.01.2018 у розмірі 13 793, 75 грн., що підтверджується рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2019, справа № 480/203/19, яке набрало законної сили 04.06.2019.

Позивач зазначає, що фактично остаточний розрахунок відповідач провів 30.07.2019, перерахувавши на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 13 793, 75 грн.

Посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, якими передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.01.2018 по 30.07.2019, яке згідно розрахунків позивача складає 62 237, 40 грн.

Відповідач подав до суду письмовий відзив, на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечував та зазначив, що підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті 117 КЗпП, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти, а саме: порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника (підприємства). Між ОСОБА_1 та ліквідаційною комісією УМВС Українив Сумській області у справі № 480/203/19 розглядався спір, яким встановлено право (належність) позивача на компенсаційні виплати, а саме компенсації за невикористані відпустки.

На думку відповідача, положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. За таких обставин, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних ОСОБА_1 сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера оперативного взводу РМОП "Беркут", підпорядкованої Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області.

Наказом УМВС України від 12.01.2018 № 2о/с із змінами, внесеними наказом Ліківідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 10.09.2018 № 5о/с, ОСОБА_1 звільнено з 12.01.2018 (а.с. 6).

Вважаючи, що в день звільнення відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі № 818/203/18, яке набрало законної сили 04.06.2019, позовну заяву ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про стягнення середнього грошового забезпечення, компенсацію за невикористані щорічні відпустки – задоволено частково. Стягнуто з ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 24.10.2013 по 12.01.2018 у розмірі 13793 грн. 75 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено (а.с. 9-12).

30.07.2018 Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області добровільно виконала рішення суду у повному обсязі, перерахувавши стягнену суму компенсації за невикористані відпустки на банківський рахунок ОСОБА_1 (а.с. 13).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

При цьому Положенням № 114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що заходи, встановлені вказаною статтею визначаються як відповідальність підприємства перед працівником за не виплату належних працівникові сум при звільненні.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті 117 КЗпП, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти, а саме: порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника (підприємства).

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області у справі № 480/203/19 розглядався спір, яким встановлено право (належність) позивача на компенсаційні виплати, а саме грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 24.10.2013 по 12.01.2018 у розмірі 13793 грн. 75 коп.

Як встановлено з матеріалів справи, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі № 480/203/19, було виконано відповідачем 30.07.2019.

Тобто, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітньої плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України, більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Вказані висновки повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.08.2018 по справі № 810/1543/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних ОСОБА_1 сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним, а том позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про стягнення середнього грошового забезпечення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко