Рішення № 84191820, 06.09.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 вересня 2019 року Справа № 280/3261/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, праванаступником якого є Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу протиправною; визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене у листах відповідача від 26.06.2019 року; зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, позивач є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3, виданий органом 2 ISR , 04.09.2017 року. По досягненню пенсійного віку та наявності 41 років страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон. Вказує, що перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , 27.07.2000 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи, з 2000 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначену по закону пенсію не отримує. Позивач, був впевнений, що він не має права на поновлення пенсії доти доки не буде укладений відповідний договір між державами. Зазначає, не дивлячись на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009, яке скасувало дискримінаційні норми п.2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст.51 Закону про пенсії, які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на місце постійного проживання за кордон, орган Пенсійного фонду України, з моменту винесення рішення Конституційним судом України і до сьогоднішнього дня проводять протиправну, дискримінаційну кампанію по дезінформації своїх громадян, які проживають за кордоном, стосовно їх права на поновлення та призначення пенсії.

Ухвалою судді від 10.07.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судовому засіданні 08.08.2019.

25.07.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх.№30936), в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог позивача повністю та зазначив, що позивачу пенсія за віком відповідачем не призначалась, на обліку у відповідача він не перебував, а отже, відповідач не має законних підстав для поновлення пенсії, оскільки пенсія не призначалась Пенсійним фондом України. Також представником відповідача зазначено, що відповідно до закордонного поспорту НОМЕР_3, виданого органом 04.09.2017 року, позивач є громадянином України, постійним проживанням зазначена країна Ізраїль. 29.11.2018 представником позивача при подачі заяви про поновлення пенсії не були надані документи, які б підтверджували його постійну реєстрацію саме в Жовтневому районі м. Запоріжжя, на день подання заяви, що давало би підстави для поновлення пенсії. Натомість у заяві в рядку «місце проживання» було вказано адресу Ізраїль, а у рядку «місце проживання» вказано адресу в державі Ізраїль. Вказує, що у випадку задоволення заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії по інвалідності 3 групи в розмірі пенсії за віком, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії суд фактично втрутиться у дискреційні повноваження відповідача, що буде порушенням норм процесуального права.

05.08.2019 від представника позивача до суду наійшла відповідь на відзив (вх.№32304), в якій представник позивача зокрема, зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання поновлення йому пенсії не може бути пов`язано з такою умовою як постійне проживання в України, а держава в свою чергу у відповідності з конституційними принципами зобов`язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особа, котрій поновлена пенсія - в Україні або за іі межами. Просить задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.09.2019 здійснено процесуальне правонаступництво первинного відповідача Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду закордон PU НОМЕР_3 , виданий органом 2 ISR , 04.09.2017 року.

Позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_4 (пенсійна справа №141787).

З 2000 року позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку із виїздом на постійне проживання до Держави Ізраїль.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що право на отримання пенсії у зв`язку з виїздом за кордон він не втратив.

29.11.2018 року позивач особисто звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії.

У заяві про призначення/перерахунок пенсії позивач, послався на реквізити виданого йому 04.09.2017 року паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 04.09.2017, орган видачі - 2 ISR .

Згідно супровідного листа від 12.02.2019 року, який міститься в матеріалах справи, представник позивача, який діяв на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії.

До вказаної заяви представником позивача було додано оригінал апостильованої особистої заяви позива, довіреність представників позивача, копію нотаріально посвідченого та апостильованого паспорту НОМЕР_3 громадянина України для виїзду за кордон ( дата видачі 04.09.2017 року), довідки про присвоєння індивідуального податкового номера, посвідчення ветерана праці, пенсійне посвідчення та трудової книжки позивача.

Листом № 132/П-10 від 26.02.2019 року відповідач відмовив позивачу у поновлені пенсії. У відмові зазначено, що оскільки позивач переїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю до рішення Конституційного суду України (№ 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року) та не зареєстрований на території України, то виплата пенсії в України не може бути поновлена. Крім того, вказано про відсутність укладеного між України та Ізраїлем міжнародного договору щодо пенсійного забезпечення.

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернувся до суду з цим позовом, через свого представника.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною третьою ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (при цьому, положення цього п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, починаючи з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» (від 07.10.2009 №25-рп/2009).

Так, відповідно до ст. 51 цього ж Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Також у даному Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час розгляду даного спору застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, зокрема, у п. 51 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено: Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.

Також, у п. 54 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено:54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Таким чином, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства.

При цьому, відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості. Так як право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що позивач є громадянином України та 27.07.2000 виїхав на проживання до Держави Ізраїль, з якою у України відсутня Міжнародна угода з питань врегулювання пенсійного забезпечення громадян України, які проживають в цій першій країні. Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та не спростував жодними документальними доказами відповідач, виплата пенсії за віком була припинена позивачу (пенсіонеру) в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратив громадянство України, він має право на поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення виплати пенсії врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Так, за змістом положень п.п. 1.1 - 1.3, 1.5 і 1.7 цього Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

Заява про призначення пенсії громадянам України, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника, або надсилається поштою до органів, що призначають пенсію, визначених постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-4 "Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за N 804/25581 (далі - постанова).

Заява про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розд. ІІ Порядку. Також, зокрема, п. 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). При цьому, Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Також, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку).

Як свідчать наявні у справі матеріали, в серпні 2017 року позивача подав оригінал апостильованої особистої заяви про поновлення пенсії, затвердженою в додатку 2 до Порядку.

Згодом, відповідно до супровідного листа від 12.02.2019 року, представник позивача, який діяв на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії позивачу. До цієї заяви був наданий комплект засвідчених копій документів.

Проте, в тексті свого листа № 132/П-10 від 26.02.2019 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області) відмовило у задоволенні такої заяви.

Між тим, в силу приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши та проаналізувавши зміст такого листа суд приходить до висновку, що органом Пенсійного фонду України за наслідками отримання заяви позивача не була надана належна оцінка заяві та доданим до неї документам, в порядку визначеному розд. IV. «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку. При цьому, лише посилання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя на зміст п. 16 Порядку, на думку суду, не належним обґрунтуванням для прийняття рішення за результатами розгляду заяви пенсіонера з урахуванням наведених вище норм права.

Що стосується посилання представника відповідача на обставину відсутності на обліку управлінні матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , то суд вважає їх документально необґрунтованими (а саме у зв`язку з відсутністю жодних документальних доказів вжиття органом Пенсійного фонду України заходів для розшуку документів, що стосуються призначення та виплати пенсії позивачу, в архіві Пенсійного фонду України). Крім того, наведена обставини, як видно з тексу листа № 132/П-10 від 26.02.2019, не була покладена в основу рішення прийнятого Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя за результатами отримання заяви позивача про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а тому в силу норми абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України судом до уваги не береться.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Між тим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене у листі № 132/П-10 від 26.02.2019.

Одночасно, виходячи з положень п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (за змістом яких суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів), суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у межах даного спору є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути поданий оригінал апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та прийняття рішення за результатами розгляду такої заяви, у встановленому законом порядку, з урахуванням наведених вище по тексту цього судового рішення висновків суду.

За змістом норм ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 цього Кодексу).

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 257 - 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене у листі № 132/П-10 від 26.02.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути поданий оригінал апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та прийняття рішення за результатами розгляду такої заяви, у встановленому законом порядку, з урахуванням наведених в тексті цього рішення висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 06.09.2019.

Суддя А.В. Сіпака