Рішення № 84185329, 04.09.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 вересня 2019 р. Справа № 903/365/19

за позовом Підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича , м.Луцьк

до відповідача: Луцької міської ради, м.Луцьк

про визнання протиправним та скасування рішення

Головуючий суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

встановив: 15.05.2019 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішення Луцької міської ради №56/164 від 01.04.2010 "Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін ФОП Москвичу Д.К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр. Відродження 7а" є ненормативним актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не може бути в подальшому скасоване спірним рішенням відповідача №5/102 від 31.03.2016 "Про визнання рішення міської ради від 01.04.2010 №56/164 "Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін ФОП Москвичу Д.К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр. Відродження 7а" нечинним".

Ухвалою суду від 16.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 12.06.2019 на 10 год. 00 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.

Позивач ухвалу суду від 16.05.2019 отримав 21.05.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №4301037324528 (а.с. 18).

Відповідач ухвалу суду від 16.05.2019 отримав 20.05.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №4301037324536 (а.с. 17).

Строк для подання відзиву - по 04.06.2019.

Відзив відповідач подав 12.06.2019.

Суд протокольною ухвалою на підставі ст.ст. 119, 120 ГПК України з метою повного та всебічного розгляду справи продовжив строк для подання відзиву на позовну заяву по 12.06.2019 та долучив його до матеріалів справи.

У відзиві від 12.06.2019 відповідач позовні вимоги заперечує, оскільки відсутнє належне виконання умов договору оренди позивачем, зокрема щодо оплати орендних платежів. Додаткова угода про поновлення дії спірного договору оренди сторонами не укладалась, у зв`язку з чим договір вважається таким, що припинив свою дію. Скасування оспорюваного рішення не призведе до захисту прав та інтересів, які позивач вважає порушеними.

Господарський суд протокольними ухвалами від 12.06.2019, 10.07.2019 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив 10.07.2019 о 10 год. 00 хв., не відкриваючи судового засідання по розгляду справи по суті, розгляд справи відклав на 07.08.2019 о 10 год. 00 хв.

Відповідач у заяві від 01.07.2019 просить застосувати строки позовної давності, оскільки рішення №5/102 опубліковане 05.04.2016 на сайті Луцької міської ради. Таким чином строк позовної давності розпочався 06.04.2016 і саме з цього моменту позивач міг довідатись про порушення свого права.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчук А.М. з 19.07.2019 по 16.08.2019, судове засідання по справі №903/365/19, призначене 07.08.2019 року, не відбулося, про що помічником судді складено відповідну довідку від 07.08.2019.

Ухвалою суду від 19.08.2019 розгляд справи по суті призначено на 04.09.2019 об 11 год. 00 хв.

Відповідач у заяві від 04.09.2019 у позові просить відмовити, розгляд справи проводити без участі його представника.

Позивач правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" №4301037704339.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Про можливість розгляду справи без участі уповноваженого представника сторони дійшов висновку Верховний Суд у постанові №905/794/17 від 24.07.2018.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

23.12.2004 між Луцькою міською радою та підприємцем Москвичом Дмитром Кузьмовичом укладено договір оренди землі (а. с. 8-10).

Відповідно до п. п. 1, 2, 8 договору позивач надає, а відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгового закладу площею 195 кв. м., яка знаходиться на пр.Відродження, 7а /кадастровий номер 221990010/. Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір зареєстровано в Книзі державної реєстрації договорів оренди від 23.12.2004 за №259, про що зроблений запис на договорі.

Строк дії договору - по 23.12.2009.

Актом прийому-передачі земельної ділянки від 23.12.2004 сторони провели передачу та приймання земельної ділянки, яка є власністю Луцької міської ради та знаходиться за адресою: пр.Відродження, 7а /кадастровий номер 221990010/, що передається в оренду згідно з договором №259 від 23.12.2004. Цей акт є невід`ємною частиною договору оренди №259 від 23.12.2004 (а. с. 10).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

У відповідності до пункту 8 договору оренди землі від 23.12.2004 після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Це положення договору узгоджується із приписами частини першої статті 777 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, у частині першій статті 777 ЦК України визначено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

За змістом п. 8 договору оренди землі від 23.12.2004 орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на час виникнення права на продовження дії договору) передбачено умови поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частина 1 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 3 цієї статті).

У відповідності до ч.ч. 1, 4, 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на час виникнення права на продовження дії договору) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Розглянувши клопотання підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича Луцькою міською радою прийнято рішенням від 01.04.2010 №56/164 «Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін підприємцю Москвичу Д. К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр-ті Відродження, 7 а», яким, зокрема продовжено позивачу договір оренди на новий термін на 5 років земельної ділянки на пр-ті Відродження, 7 а / кадастровий номер 221990010 / загальною площею 0,0195 га для будівництва та обслуговування торгового закладу, зобов`язано позивача в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки, зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру, виконувати обов`язки землекористувача відповідно до ст. 96 ЗК України, проводити роботи по прибиранню та благоустрою наданої прилеглої території згідно з планом земельної ділянки (п.п. 1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 рішення, а.с. 12).

Згідно із ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності його дій.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності.

31.03.2016 Луцькою міською радою прийнято рішення №5/102 «Про визнання рішення міської ради від 01.04.2010 №56/164 «Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін підприємцю Москвичу Д. К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр-ті Відродження, 7а» нечинним» (а. с. 11).

Спірне рішення міської ради мотивоване невиконанням позивачем підпункту 3.1 пункту 3 рішення міської ради від 01.04.2010 №56/164, відсутністю у 2015 році листа-повідомлення позивача про намір поновити договір оренди землі від 23.12.2004 №259, наявністю заборгованості у позивача по орендній платі за землю.

Фізична особа-підприємець Москвич Д. К. просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 31.03.2016 №5/102 «Про визнання рішення міської ради від 01.04.2010 №56/164 «Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін підприємцю Москвичу Д. К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр-ті Відродження , 7а».

Велика Палата Верховного Суду України визначила, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права (постанова від 19.06.2018 №916/1979/13).

Предметом спору у даній справі є правомірність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про скасування свого попереднього рішення.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас у ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.1, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Велика Палата Верховного Суду України дійшла аналогічного висновку у постанові від 20.09.2018 №521/17710/15-а.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Рішенням Луцької міської ради від 01.04.2010 продовжено договір оренди земельної ділянки на новий термін підприємцю Москвичу Д. К. для будівництва та обслуговування торгового закладу на пр-ті Відродження, 7а.

П.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 вказаного рішення зобов`язано підприємця Москвича Д.К. в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки; зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру; виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України; проводити роботи по прибиранню та благоустрою наданої і прилеглої території згідно з планом земельної ділянки.

Проте, орендарем не вчинено будь яких дій, передбачених рішенням міської ради, ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" дій.

Докази укладення у місячний термін договору оренди земельної ділянки; відповідної реєстрації земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Згідно ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно листа ГУ ДФС у Волинській області від 06.02.2018 (а.с. 23) підприємцем Москвичом Д.К. орендна плата за землю не сплачується.

Згідно пояснень відповідача всупереч п. 1 договору на земельній ділянці відсутні будь які тимчасові, капітальні споруди, огорожі. Господарська діяльність підприємцем не ведеться, прибирання і благоустрій наданої і прилеглої території не проводиться.

Докази звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди з листом про намір продовжити договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах в матеріалах справи відсутні.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами додаткової угоди про поновлення дії договору оренди, що є обов`язковою умовою при поновленні договору в порядку ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

Таким чином, позивач не реалізував своє право та відповідно рішення Луцької міської ради на продовження дії договору оренди.

Враховуючи вищевикладене, рішення Луцької міської ради від 31.03.2016 №5/102 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке не вичерпало свою дію фактом його виконання у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду Волинської області №903/139/18 від 19.02.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019, зобов`язано підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича повернути Луцькій міській раді земельну ділянку площею 195кв.м., кадастровий номер 221990010, розташовану за адресою: просп. Відродження,7а в м. Луцьку , по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.

Таким чином, скасування оспорюваного рішення не призведе до захисту прав та інтересів, які позивач вважає порушеними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку у позові підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Виходячи з вимог ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності не приймається судом у зв`язку з відсутністю порушення права позивача.

У зв`язку з відмовою у позові правові підстави відповідно до ст. 129 ГПК України покладення судових витрат на відповідачів відсутні.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

У позові підприємця Москвича Дмитра Кузьмовича до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 12.09.2019 року

Суддя А. М. Кравчук