Ухвала суду № 84185321, 11.09.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"11" вересня 2019 р. Справа № 903/636/17 за заявою ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Автопалац"

про банкрутство

Головуючий суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від кредиторів: ГУ ДФС у Волинській області - Цвілюх Н.А., довіреність від 07.02.2019

ліквідатор: Рабан М.Т.

встановив: ухвалою суду від 17.08.2017 заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Автопалац" про банкрутство прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 19.09.2017 порушено провадження у справі про банкрутство боржника Приватного підприємства "Автопалац".

Ухвалою суду від 07.11.2017 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

Постановою суду від 01.03.2018 припинено процедуру розпорядження майном ПП "Автопалац" та повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого Белашова Костянтина Вадимовича, визнано банкрутом Приватне підприємство "Автопалац", ліквідатором призначено арбітражного керуючого Рабана Микиту Тарасовича.

Ухвалою суду від 12.06.2018, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018, Приватне підприємство "Автопалац" ліквідовано, провадження у справі про банкрутство закрито.

Постановою Верховного Суду від 17.07.2019 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задоволено, ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.06.2018 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2019 справу розподілено судді Кравчук А.М.

Ухвалою суду від 27.08.2019 справу за заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Автопалац" про банкрутство прийнято до розгляду, розгляд справи у судовому засіданні призначено 11.09.2019 о 10 год. 00 хв.

Враховуючи принцип універсальності волі законодавця, у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді справи, до відповідних процесуальних заяв, клопотань мають застосовуватися положення Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано аналогічні питання інших розділів Господарського процесуального кодексу України.

Ч.5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно заяви про порушення справи про банкрутство ПП "Автопалац" ОСОБА_1 проживає з адресою: АДРЕСА_1 .

Направлена на адресу ініціюючого кредитора ухвала суду від 27.08.2019 повернута об`єктом поштового зв`язку з позначкою "не обслуговує" (том 3, а.с. 66-68).

Судом встановлено, що ухвала Верховного Суду, направлена на ту ж адресу кредитора також повернута об`єктом поштового зв`язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" (том 3, а.с. 36).

Повідомлення щодо зміни адреси ініціюючого кредитора в матеріалах справи відсутнє.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року роз`яснено, що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження кредитора вважається днем вручення ухвали суду, а саме 03.09.2019.

Ініціюючий кредитор обізнаний про наявність справи, приймав участь у засіданнях комітету кредиторів.

Крім того, з інформацією по справі ОСОБА_1 може ознайомитися на офіційному сайті Міністерства юстиції України в розділі "Єдиний державний реєстр судових рішень".

У судовому засіданні ліквідатор зазначив, що з інформацією до відповідних установ про рух коштів боржника до подачі звіту не звертався. Згідно отриманих даних засновник та керівник боржника знаходиться за кордоном, проте відповідні докази подати немає можливості. З матеріалами виконавчого провадження не знайомився, оскільки впливати на роботу державного виконавця ліквідатор не може.

Представник кредитора зазначила, що звіт ліквідатора був поданий передчасно та потребує відповідного доопрацювання.

Учасники зазначили про можливість розгляду справи без участі ініціюючого кредитора.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню, на строк не менше п`яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 12 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів або з власної ініціативи може припинити повноваження ліквідатора і призначити нового ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", усунення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від виконання ним своїх обов`язків здійснюється господарським судом за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або за власною ініціативою у разі: 1) невиконання або неналежного виконання обов`язків, покладених на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); 2) зловживання правами арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);3) подання до суду неправдивих відомостей; 4) відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску; 5) припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); 6) наявності конфлікту інтересів.

Постановою Верховного Суду від 17.07.2019 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задоволено, ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.06.2018 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

У мотивувальній частині постанови Верховний Суд зазначив, що суду першої інстанції при оцінці дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури слід керуватися принципом безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Крім наведеного, слід звернути увагу, що у ч. 4 ст. 46 Закону про банкрутство передбачено у разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував майнові активи банкрута у повному обсязі, суд виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено цим Законом. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.

У п.п. 66, 67 постанови вказано, що за приписами ч.5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 316 вказаного Кодексу, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Згідно ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, постановою Верховного Суду від 17.07.2019 встановлено неналежне виконання арбітражним керуючим Рабаном М.Т. обов`язків ліквідатора ПП "Автопалац" щодо аналізу фінансового становища банкрута, вжиття всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, дослідження руху коштів по рахунках банкрута за період як до відкриття провадження у справі про банкрутство так і після прийняття рішення у формі постанови про визнання боржника банкрутом, що стало причиною скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 12.06.2018 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу боржника.

Крім того, не враховано лист Головного управління ДФС у Волинській області від 10.04.2018 з повідомленням про те, що згідно поданої ПП "Автопалац" фінансової звітності за 9 місяців 2016 року підприємство задекларувало дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги на суму 21 597,1 тис. грн. та іншу на суму 102 959,3 тис.грн.; кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги на суму 103 675,2 тис.грн. та іншу 48 397,7 тис.грн.

Згідно ч. 2 ст. 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний, зокрема: неухильно дотримуватися вимог законодавства; аналізувати фінансову, господарську, інвестиційну та іншу діяльність боржника, його становище на ринках та надавати результати таких аналізів господарському суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію.

В силу ч. 3 ст. 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на розгляд справи упродовж розумного строку.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (Заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012 (пункт 29) Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (&66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" Судом встановлено кілька порушень статті 6 Конвенції, зокрема, тривалість провадження у справі про банкрутство була визнана надмірною.

Згідно п. 1 ст. 37 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Ліквідаційна процедура вводиться строком на дванадцять місяців без можливості його продовження (абз. 1 п. 28 Інформаційного листа ВГС України №01-06/606/2013 від 28.03.2013 року "Про ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Звіт ліквідатор подав 21.05.2018, тобто після 2,5 місяців після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури. Проте, зазначив, що ним вжиті всі заходи для завершення ліквідаційної процедури, просив звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс боржника затвердити, провадження у справі припинити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно рішення КСУ №3-рп/2003 від 30.01.2003 року правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, встановлене судом неналежне виконання арбітражним керуючим Рабаном М.Т. повноважень ліквідатора ПП "Автопалац", вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.07.2019, суд дійшов висновку про усунення арбітражного керуючого Рабана М.Т. від виконання обов`язків ліквідатора ПП "Автопалац".

Аналогічна правова позиція щодо усунення арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора боржника за ініціативою суду викладена у постанові Верховного Суду №902/1189/13 від 29.01.2019.

Судом також враховано, що при реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. Крім того, дії арбітражного керуючого мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів інших учасників провадження у справі про банкрутство, виходячи з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 24/5005/10848/2012.

Відповідно до ч. 9 ст. 7 Закону про банкрутство при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення, зокрема, про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.

Враховуючи зазначені приписи Закону про банкрутство, завданням господарського суду при вирішенні питання про призначення арбітражного керуючого на посаду ліквідатора боржника є надання можливості комітету кредиторів у повному обсязі реалізувати свої функції в процедурах банкрутства, що передбачені ст. 16 Закону про банкрутство, зокрема, подати до господарського суду клопотання про призначення погодженої кандидатури арбітражного керуючого для його призначення на посаду ліквідатора боржника.

Господарські суди повинні давати оцінку рішенням комітету кредиторів та враховувати їх резолюції у прийнятті судових актів у справі, якщо такі рішення відповідають приписам чинного законодавства (постанова Верховного Суду №15/81 від 31.05.2018).

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 16 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з метою реалізації комітетом кредиторів своїх прав, суд дійшов висновку запропонувати комітету кредиторів подати свою кандидатуру на посаду ліквідатора ПП "Автопалац".

Керуючись ст. ст. 37, 41-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1. Усунути арбітражного керуючого Рабана Микиту Тарасовича від виконання обов`язків ліквідатора Приватного підприємства "Автопалац".

2. Запропонувати комітету кредиторів боржника подати суду кандидатуру ліквідатора Приватного підприємства "Автопалац".

3. Зобов`язати арбітражного керуючого Рабана Микиту Тарасовича здійснювати повноваження ліквідатора Приватного підприємства "Автопалац" до моменту призначення у справі нового ліквідатора у встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядку.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України

Повний текс ухвали складений 12.09.2019 року

Ухвали суду підлягають оскарженню відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук