Рішення № 84169799, 29.08.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/3268/19

Провадження № 2/234/1660/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Данелюк О.М.,

при секретарі Антоненко А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську за правилами загального провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

до

Акціонерного Товариства «Державний Ощадний Банк України», за юридичною адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г

про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, та компенсації моральної шкоди, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом який 20.03.2019 уточнив та мотивував там, що 17.01.2017 він був прийнятий на роботу до філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» на посаду охоронця відділу банківської безпеки в м. Краматорськ, Донецької області.

Згідно графіку змінності для охоронців на січень 2019 він був переведений працювати по охороні приміщення та майна, що належить філії - ДОУ «Ощадбанк», розташованого за адресою: м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, буд. 39/41.

04.01.2019 у п`ятницю о 08год. 00хв. він заступив на добове чергування за вказаною адресою.

Приблизно о 01год. 20хв. 05.01.2019 до воріт філії під`їхав автомобіль білого кольору, водій якого став мерехтіти фарами у двір. Оскільки кому саме належить вказаний автомобіль йому не було відомо, а до службового транспорту він не відноситься, то він не став виходити із приміщення та підходити до воріт щоб з`ясувати. Через декілька хвилин на черговий телефон зателефонував його безпосередній начальник - начальник сектору охорони та банківської безпеки філії ОСОБА_3 та запитав чому він не відчиняє ворота та не впускає начальника філії ОСОБА_4 , яка приїхала на власному автомобілі. Після цього він відчинив ворота та запустив автомобіль ОСОБА_4 на територію філії.

Зранку в приміщення філії прибув керівник охорони ОСОБА_3 та став сварити його за те, що він нібито заснув, та не пустив на територію управління начальника філії.

Крім того, ОСОБА_3 витребував від нього письмові пояснення, так як вважав, що це порушення службових обов`язків. Потім ОСОБА_3 став вимагати від нього написання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, інакше погрожував звільненням з ганебних мотивів. Він підкорився вимогам та написав заяву на звільнення з 01.02.2019 з роботи за власним бажанням і віддав її ОСОБА_3 , який відніс заяву та письмові пояснення до кабінету та згодом повідомив, що треба написати іще одну заяву про звільнення, але за згодою сторін. Він написав таку заяву, після чого ОСОБА_3 повідомив йому, що керівництво вирішить по якій заяві звільняти. Хоча бажання і наміру звільнятися він не мав.

30.01.2019 о 09год. 00хв. він звернувся до роботодавця з письмовою заявою, в якій попередив про те, що не бажає звільнятися та має намір працювати надалі, а заяву про звільнення з роботи просив вважати недійсною, бо вона була написана під психологічним тиском на нього. Про рішення не звільнятися він також в усній формі повідомив начальника відділу кадрового адміністрування ОСОБА_5

04.02.2019 він прибув до філії і його у відділі кадрового адміністрування ознайомили з витягом з наказу від 28.01.2019 №47-к про звільнення з роботи на підставі його заяви за п.1 ст.36 КЗпП та повернули трудову книжку.

Дата видання наказу та дата звільнення не співпадають між собою, хоча день звільнення - 01.02.2019 був звичайним робочим днем, а не вихідним чи святковим, а тому в нього виникли сумніви щодо законності звільнення.

30.01.2019 коли він подав заяву про відкликання заяви про звільнення йому не було відомо про те, що вже існує наказ про звільнення датований 28.01.2019, що на його думку свідчить про те, що фактично 28.01.2019 ніякого наказу про звільнення не існувало. Тобто, відповідач маючи намір протидії виконанню його заяви на продовження роботи та анулювання заяви на звільнення видав наказ заднім числом.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець порушив його право на працю, що передбачено ч.1 ст.43 Конституції України, не взявши до уваги подання заяви про намір продовження роботи та відкликання заяви про звільнення. До того ж вважає, що досягнення взаємної згоди на розрив трудових відносин роботодавцем не було письмово оформлено, шляхом складання окремого документу.

Після звільнення з роботи він не працює і це є вимушений прогул. Сума його середньої заробітної плати за 1 годину складає 21,54 грн.

Крім того незаконне звільнення завдало йому моральної шкоди, яка полягає у душевному хвилюванні, порушенні сну, зміни матеріального стану у нього та членів його сім`ї.

Враховуючи викладене просив суд визнати незаконним наказ №47-к від 28.02.2019 начальника філії - ДОУ АТ «Ощадбанк» про його звільнення з роботи за п.1 ст.36 КЗпП; поновити його на роботі в ДОУ «Ощадбанк» на посаді охоронця сектору №1 відділу банківської безпеки; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 40000грн. 00коп.

Ухвалою від 26.02.2019 позовна заява залишена без руху.

20.03.2019 через канцелярію суду позивач подав заяву про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою.

02.04.2019 по справі відкрите загальне позовне провадження та відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов.

10.05.2019 через канцелярію суду від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на позов з якого суд вбачає, що відповідач позов не визнає у повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що згідно п.5 наказу начальника філії ДОУ АТ «Ощадбанк» №47-к від 28.01.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади охоронника сектора банківської безпеки та охорони №1 відділу банківської безпеки філії ДОУ АТ «Ощадбанк» 01.02.2019 (вважати останнім робочим днем), за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.

Підставою звільнення у наказі визначена заява ОСОБА_1 від 05.01.2019.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за лютий 2019 01.02.2019 був для ОСОБА_1 вихідним. З наказом від 28.01.2019 №47-к, згідно напису на витягу з цього наказу, Позивач був ознайомлений 04.02.2019.

Заява від 05.01.2019 згідно її тексту, підписана ОСОБА_1 та містить прохання про звільнення з займаної посади за згодою сторін згідно чинного законодавства України з 01.02.2019.

Заява ОСОБА_1 від 30.01.2019 містить прохання раніше написану заяву про звільнення за власним бажанням від 05.01.2019 вважати недійсною, так як він передумав звільнятися. Також у вказаній заяві позивач зазначає, що готовий продовжувати виконувати службові обов`язки.

Таким чином у заяві від 30.01.2019 ОСОБА_1 просить вважати недійсною заяву про звільнення за власним бажанням від 05.01.2019, а не заяву про звільнення за згодою сторін.

29-31 січня 2019 та 01.02.2019 для ОСОБА_1 були вихідними днями.

У відповідь на заяву від 30.01.2019 листом філії - ДОУ АТ «Ощадбанк» від 31.01.2019 №104.28-18/13 Позивачу повідомлено, серед іншого, про відсутність підстав для надання згоди на анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення 01.02.2019 згідно поданої ним заяви та про неможливість задоволення заяви від 30.01.2019. Зазначена відповідь отримана ОСОБА_1 04.02.2019.

З огляду на вищезазначене, відповідач зазначає, що наявна, визначена законом підстава для припинення трудового договору у спірних відносинах та звільнення Позивача підтверджується заявою позивача від 05.01.2019 про звільнення за згодою сторін з 01.02.2019 та наказом №47-к.

Крім того у відзиву відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного належного доказу про те, що заява була написана ним під психологічним тиском.

Доводи позивача по невідповідність законодавству тієї обставини, що дата наказу про звільнення та дата звільнення не співпадають не відповідає нормам діючого законодавства.

28.05.2019 ОСОБА_1 подана відповідь на відзив відповідача у якій позивач зазначає, що відзив подано з порушенням строків, атому повинен вважатись таким, що не поданий в суд і до уваги не братись.

Також зазначає, що його було звільнено з роботи датою 28.01.2019 з 01.02.2019, але про дату звільнення його не повідомлялось і про своє звільнення він дізнався лише на восьмий день з дня виходу наказу, тобто 04.02.2019.

В графіку змінності для охоронців на лютий 2019 доведеного до охоронців філії приблизно 30.01.2019, з яким він ознайомився пізніше жодних відомостей про робочі чи вихідні дня для нього не було, хоча за підрахунком по попередньому графіку саме 01.02.2019 повинна була бути його зміна, а тому є незрозумілим на яких підставах в табелі обліку використання робочого часу його проставлена позначка вихідним днем 01.02.2019.

Його звільнення з роботи, а також написання 2-х заяв про звільнення є не звичайними обставинами добровільного волевиявлення та прийняття ним рішення про припинення трудових відносин.

Примушення до звільнення відбулось завідуючим сектором №1 ОСОБА_3 . о 02 годині ночі 05.01.2019.

Вважає, що став неугодним працівником, після чого до нього з`явилось упереджене ставлення.

Просить позов задовольнити.

28.05.2019 підготовче провадження по справі закрите та справа призначена до судового розгляду по суті.

06.06.2019 через канцелярію суду від АТ «Ощадбанк» надійшли заперечення на відповідь на відзив. У яких відповідач зазначає, що відповідач отримав від позивача лише одну заяву про звільнення, а саме - заяву про звільнення за згодою сторін від 05.01.2019. Угодо про припинення трудового договору оформлен6а належним чином, а саме у вигляді наказу. Анулювання домовленості про розірвання трудового договору на підставі п.1 ст.36 КЗпП України можливо лише за взаємною згодою на це працівника та власника або уповноваженого органу. Дата звільнення була погоджена сторонами.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи своєї позовної заяви, відповіді на відзив підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, підтримав доводи відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 з 17.01.2017 працював на посаді охоронця відділу банківської безпеки філії - ДОУ АТ «Ощадбанк» в м. Краматорськ, Донецької області.

05.01.2019 ОСОБА_1 подав заяву на ім`я начальника філії ДОУ АТ «Ощадбанк» про звільнення з займаної посади за згодою сторін згідно чинного законодавства України з 01.02.2019.

Згідно п.5 наказу начальника філії ДОУ АТ «Ощадбанк» №47-к від 28.01.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади охоронника сектора банківської безпеки та охорони №1 відділу банківської безпеки філії ДОУ АТ «Ощадбанк» 01.02.2019 (вважати останнім робочим днем), за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За такого правового врегулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Застосування норми пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, заснованому на аналізі процедури досягнення угоди про звільнення працівника на підставі цієї норми можливо лише у разі дотримання обома сторонами:

- з боку працівника - чи містить заява про звільнення обов`язкові умови, необхідні для застосування даної норми, зокрема, свідоме волевиявлення щодо погодження строку, з якого договір припиняється;

- з боку роботодавця - чи містить ознаки волевиявлення та погодження заяви про звільнення працівника зі сторони відповідача, а саме чи міститься на ній резолюція уповноваженої посадової особи, яка має містити прізвище відповідної посадової особи, її підпис, дату вчинення, а також її зміст («не заперечую» або «погоджую» або «до наказу» інш.), що може свідчити про волевиявлення зі сторони роботодавця.

Враховуючи те, що угодою сторін являється добровільне, компромісне та взаємне рішення (домовленість) сторін з питання визначення умов звільнення працівника із займаної посади, тому суд вважає, що примушування до укладення угоди у трудових відносинах виключається .

Припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником. Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. І якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і працівник звільняється з роботи.

Отже, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов`язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобов`язання щодо працевлаштування, подання, погодження звільнення з відповідним органом тощо.

З заяви ОСОБА_1 від 05.01.2019 судом встановлено, що вона містить у собі його свідоме волевиявлення щодо погодження дати звільнення, а саме - 01.02.2019, а також погоджена начальником ВББ 24.01.2019.

Тобто, судом встановлено, що між ОСОБА_1 (працівником) та АТ «Ощадбанк» (роботодавцем) було досягнуто згоди з усіх основних умов угоди про припинення раніше укладеного між ними трудового договору, зокрема, щодо конкретного строку, з якого договір припиняється.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, позивачем не надано суду жодних належних доказів, на підтвердження того, що заява про звільнення за згодою сторін була написана ним під психологічним тиском.

Крім того, суд зазначає, що видання наказу про звільнення 28.01.2019 не протирічить досягнутої між сторонами згоди щодо дати звільнення так як у наказі зазначено, що останнім робочим днем ОСОБА_1 є саме 01.02.2019.

Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпІІ України, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника.

ОСОБА_1 не було надано суду доказів того, що між ним та АТ «Ощадбанк» досягнуто взаємної згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача. Посилання позивача на те, що ним було подано заяву від 30.01.2019 про недійсність раніше поданої заяви про звільнення від 05.01.2019, не може слугувати підставою вважати, що в ній висловлено намір ОСОБА_1 про анулювання досягнутої домовленості про звільнення, оскільки така заява була подана 30.01.2019, тобто вже після винесення наказу про звільнення від 28.01.2019 № 47-к. Крім того, АТ «Ощадбанк» не виявлено бажання щодо анулювання угоди з позивачем про його звільнення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відсутній факт анулювання домовленості між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» про звільнення позивача з займаної посади за п.1 ст.36 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність наказу АТ «Ощадбанк» від 28.01.2019 №47-к про звільнення ОСОБА_1 та його відповідність вимогам трудового законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, а саме те, що твердження позивача щодо відсутності його згоди на звільнення з посади не відповідає дійсності, оскільки ним власноручно за власним бажанням було написано заяву про звільнення з посади за угодою сторін та не надано суду доказів, що свідчили б про те, що така заява написана під тиском та за відсутності власної волі на те позивача, а також враховуючи те, що посилання ОСОБА_1 щодо того, що існувало дві заяви, були спростовані в судовому засіданні, а тому суд приходить до висновку про недоведеність тих обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу №47-к від 28.02.2019 начальника філії - ДОУ АТ «Ощадбанк» про його звільнення з роботи за п.1 ст.36 КЗпП; поновлення його на роботі в ДОУ «Ощадбанк» на посаді охоронця сектору №1 відділу банківської безпеки; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоду у розмірі 40000грн. 00коп., задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст.36, 235, 1167 КзпП, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Державний Ощадний Банк України» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, та компенсації моральної шкоди - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд.

З повним текстом судового рішення сторони можуть ознайомитися з 06.09.2019 року.

Суддя Краматорського

міського суду: О.М. Данелюк