Рішення № 84169059, 28.08.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/4037/19

Провадження № 2/219/1679/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2019 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Погрібної Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Мирошниченко О.Л.,

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

встановив:

12.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 липня 2016 року по 17 липня 2017 року позивач працював у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» майстром дільниці виробничого підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Наказ №11ос від 07 липня 2017 року. Згідно до наказу (розпорядження) № 8471/ДН-ос від 10.07.2017 року позивач був звільнений з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату. Станом на 17 липня 2017 року відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 27400,18 грн. та за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 21 489,65 грн., однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як повідомили позивачу, усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі21489,65 грн.

Ухвалою суду від 16 квітня 2019 року відкрито провадження у зазначеній справі та визначено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Крім того, сторонами запропоновано надати пояснення по суті справи та усі наявні в них докази.

Представник відповідача у заяві по суті справи (відзиві) від 11 червня 2019 року, проти позову заперечувала у повному обсязі з підстав його необґрунтованості. Зазначила, що за період з 01 березня по 15 березня позивачу було нарахована та виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 1783,66 грн., що підтверджується копією відомості на виплату грошей. Зокрема, представник зауважила, що з 16 березня 2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. Указує, що у зв`язку з відсутністю первинних документів підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Тобто інформація, щодо наявності заборгованості з заробітної плати у відповідача відсутня. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. Враховуючи наведене, на теперішній час, відповідач підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості.

Позивач у судове засідання не з`явився, просив розгляд справи проводити без його участі, наполягав на задоволення позову з посиланням на доводи і докази, зазначеному в ньому, просить його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, просив розгляд справи провести без участі представника ПАТ «Укрзалізниця». Врахувати доводи наведені в відзиві до позовної заяви ПАТ «Укрзалізниця», які підтримує у повному обсязі.

З урахуванням ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці. Отже не викликає сумніву і не заперечувався сторонами той факт, що роботодавцем, з яким ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах під час його звільнення, а також особою, яка повинна провести повний розрахунок з останнім, є саме АТ «Укрзалізниця».

17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п.1 ст.40 КЗпП згідно наказу № 8471/ДН-ос від 10.07.2017, з яким позивач ознайомився у цей же день і отримав від роботодавця трудову книжку.

Зазначені фактичні дані підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами і по суті сторонами не заперечувались.

Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст.116 КЗпП України ПАТ «Укрзалізниця» проведений не був, зокрема не виплачено заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до частини першої ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Позивач як на підставу вимог посилався на незаконне непроведення відповідачем з ним повного розрахунку при звільненні.

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що за відсутності будь-якої первинної документації щодо наявності заборгованості із заробітної плати та іншим виплатам такі нарахування та вплати здійснити неможливо і послався на наявність форс-мажорних обставин, що, на його думку, підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової України від січня 2018 року №126/2/21-10.2.

Згідно зі ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, викладені ЄСПЛ у своїх рішення. Так, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Зі змісту заяви відповідача по суті справи, наданих документів, убачається, що останнім визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 знаходився з ПАТ «Укрзалізниця» в трудових відносинах та з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

Доводи відповідача з посиланням на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати також відхиляються судом, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на саме на роботодавці, а не на працівникові. Суд акцентує увагу на тому, що невжиття роботодавцем (відповідачем) заходів для відповідного доступу до зазначеної документації з урахуванням того, що вже тривалий час (з 2014 року) на території Донецької області триває антитерористична операція, вочевидь не відповідає вимогам належної обачності і зазначене не може бути підставою для відмови у виплаті працівнику гарантованих Конституцією України і законами України виплат і безумовно не може будь-яким чином погіршувати стан останнього.

Як установлено судом, і, іншого з матеріалів справи не вбачається, фактичний повний розрахунок з позивачем на час розгляду справи не проведено. Останню виплату по заробітній платі роботодавець здійснив за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в сумі 1783,66 грн.

Факт існування заборгованості по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року відповідачем не оспорюється. З 16.03.2017 року нарахування заробітної плати було припинено відповідачем.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог надано довідку по заробітній платі, відповідно до якої сума заборгованості за період з березня 2017 року по липень 2017 рік становить:

березень 2017 рік - 4876,04 грн., квітень 2017 рік - 3841,49 грн., травень 2017 рік - 3841,49 грн., червень 2017 рік - 0,00 грн., липень 2017 рік - 14841,79 грн.

Крім того факт нарахування заробітної плати відповідачем за березень місяць у сумі 4876,04 грн., підтверджується довідкою форми ОК-5, наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування».

до виплати:

березень 2017 рік - 3877,35 грн., квітень 2017 рік - 3054,69 грн., травень 2017 рік - 3054,69 грн., червень 2017 рік - 0,00 грн., липень 2017 рік - 11502,92 грн.

Суд зауважує, що відповідачем було виплачено позивачу згідно довідки №454/1 від 29.05.2019 року з 01 березня по 15 березня заробітну плату за першу половину березня у сумі 1783,66 грн., що підтверджується відомістю на виплату грошей №5 за березень 2017 року в якій стоїть особистий підпис ОСОБА_1 .

Отже, загальна сума заборгованості по заробітній платі, яка підлягає виплаті позивачу відповідачем за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року становить: 3877,35-1783,66+3054,69 +3054,69 +0,00 +11502,92 =19 705,99 грн.

Ураховуючи зазначене, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Суд наголошує, що відповідно до норм ст.115,116 КЗпП саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Відповідачем зазначені дані не спростовані наданням суду будь-яких переконливих належних та допустимих доказів.

Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП, не передбачено.

Посилання відповідача на науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не є сертифікатом (висновком) в розумінні ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР, ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII та п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44(5).

Отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 19 705,99 грн. з розрахунку нарахованих сум без вирахування податків та обов`язкових платежів.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

З огляду на викладене та керуючись ст. 5, 10, 13, 142, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ, вул.Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 705,99 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) в дохід держави судовий збір у сумі 768,40 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць з обов`язковим утриманням податків та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомлення з рішенням суду на веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Н.М.Погрібна