Рішення № 84163104, 10.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/6939/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управлення

Державної фіскальної служби у м. Києві

третя особа Головне управлення Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від

19 червня 2015 року №5136-17,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управлення Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - Головне управлення Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №5136-17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення винесене відповідачем в порушення вимог чинного на дату виникнення спірних відносин законодавства, є неправомірним та безпідставним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

08 травня 2019 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що спірне рішення винесені ним у відповідності до вимог чинного на дату його винесення законодавства. Крім того, відповідно до листа, копію якого відповідачем долучено до матеріалів справи, заборгованість по сплаті податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів по позивачу відсутня.

У відповіді на відзив, яка подана позивачем 22 травня 2019 року, зазначено, що позиція позивача підтримана постановами Верховного суду України щодо даної категорії справ, а посилання відповідача на лист про відсутність заборгованості у ОСОБА_1 не є належним доказом скасування чи відкликання податкового повідомлення-рішення.

Згідно заперечень на відповідь на відзив, поданих відповідачем 31 травня 2019 року у відповідача відсутні підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення за наслідками розгляду адміністративної справи №826/223/17 за позовом ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки спірне рішення не було предметом розгляду вказаної справи та, як наслідок, не було визнано протиправним та скасовано за результатами її розгляду, а відповідно до даних інтегрованої картки платника податку у позивача відсутня заборгованість.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення від 19 червня 2015 року №5136-17 згідно з підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, звернулась до суду з даним позовом.

При цьому, щодо строків звернення до суду, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи підтверджено, що в межах адміністративної справи №826/223/17 за позовом ДПІ в Оболонському районі до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки у ДПІ в Оболонському районі були відсутні підстави для нарахування податкового боргу з транспортного податку за 2015 рік. Ухвалою Верховного суду від 08 квітня 2019 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

Позивачем в адміністративному позові зазначено, що у березні 2019 року ОСОБА_1 дізналася про наявність податкового боргу, після чого звернулася до ГУ ДФС у м. Києві із заявою, на яку надано відповідь від 08 квітня 2019 року про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №5136-17.

Тобто, оскільки позивача про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення повідомлено листом від 08 квітня 2019 року, суд вважає, що строк на оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №5136-17 не пропущено.

Досліджуючи матеріали адміністративної справи, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно з пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції Закону № 71-VIII), місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Так, відповідні норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Плановим відповідно до положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» № 71-VIII. Цим пунктом рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, зазначені норми рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду.

Тому, відповідно до вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту зазначених норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Так, щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити транспортний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі є виключно 2016 рік, оскільки період прийняття рішення завжди передує плановому періоду.

Тобто, у 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік, а отже, відсутні підстави для нарахування транспортного податку у 2015 році.

Так, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування податкового боргу спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, про відсутність у позивача заборгованості по сплаті податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів станом на 07 травня 2019 року, що вбачається з копії листа ГУ ДФС у м. Києві від 07 травня 2019 року №4026/26-15-17-03-14 та даних інтегрованої картки інформаційно-телекомунікаційних систем.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів скасування чи відкликання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування в межах адміністративного процесу, не надав суду жодних пояснень та доказів на підтвердження скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №5136-17, як і відсутні докази відкликання зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи жодного рішення у даній справі, податкове повідомлення-рішення, яке оскаржується позивачем є чинним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №5136-17 нормативно та документально підтверджуються та є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено відсутність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В адміністративному позові позивач просить вирішити питання стосовно розподілу судових витрат. При цьому, в акті приймання-передачі послуг від 05 червня 2018 року наведено детальний опис наданих послуг, виконаних адвокатом позивача, згідно з яким адвокат виконав наступні роботи: підготовка та подання позовної заяви до Окружного адміністративного суду м. Києва (справа№640/6939/19) - 5 годин; опрацювання / ознайомлення з відзивом на позовну заяву - 1 година; опрацювання та пошук практики Верховного суду щодо спростування тверджень відповідача у спірних правовідносинах - 3 години; підготовка та подання відповіді на відзив до суду - 3 години. Всього - 12 годин, що відповідно до п.3.3 договору про надання правничої допомоги від 15 червня 2018 року складає 12 000,00 грн. (1000,00 грн. за годину).

На підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивач надав суду наступні копії документів: договір про надання правової (правничої) допомоги від 15 червня 2018 року, додаткова угода №1 від 30 грудня 2108 року до договору, акт приймання-передачі послуг від 05 червня 2019 року за договором, банківські виписки на підтвердження перерахування коштів за договором, ордер.

Частинами п`ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідачем не заперечується розмір та співмірність витрат на правову допомогу, заявлену позивачем.

Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу та присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управлення Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 червня 2015 року №5136-17.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управлення Державної фіскальної служби у м. Києві (04213, м. Київ, прос. Героїв Сталінграда, 58, код ЄДРПОУ 39468697).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова