Ухвала суду № 84162026, 05.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3341/19

У Х В А Л А

05 вересня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Поварчук В.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Абросимової Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А3519 Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання протиправними дій та відмови щодо виплати проіндексованого середнього заробітку, стягнення коштів, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А3519 Військово-Морських Сил Збройних Сил України, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача відносно позивача, стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати проіндексованого середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача проіндексований середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн.

В підготовчому засіданні 05.09.2019 року судом встановлено, що представником відповідача до суду подано клопотання, вхід. № 25404/19, в якому останній, керуючись ст.ст. 44, 122, 123, 161, 240 КАС України, просить позовну заяву позивача до відповідача про: 1) визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати остаточного розрахунку при звільненні; 2) визнання протиправними дії щодо відмови у виплаті середньомісячного заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні; 3) стягнення з відповідача на користь позивача проіндексованого середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн., залишити без розгляду, з тих підстав, по суті, що:

- наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.09.2017 року № 182 позивача було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення, тим самим звільнено з військової служби;

- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі № 815/2430/18, яке було залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 року, військовою частиною А3519 було проведено фактичний розрахунок із позивачем 19.12.2018 року;

- відповідно до пункту 29 постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Відповідно до пункту 34 постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати;

- з огляду на вищезазначене, частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не застосовується;

- при цьому, у висновках Конституційний Суд України, викладеними у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався;

- аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку;

- для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку;

- оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України. Таким чином, відповідно до вищезазначеного позивач повинен був дізнатись про порушення, на його думку, своїх прав, свобод чи інтересів в день фактичного розрахунку, а саме 19.12.2018 року, а тому день, наступний за ним є початком перебігу строку звернення позивача до суду, позаяк позивач звернувся до суду лише 04.06.2019 року. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 823/761/17 та від 6 березня 2019 року по справі № 813/558/18.

В судовому засіданні 05.09.2019 року представник відповідача підтримав подане клопотання, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.

Позивач заперечував проти поданого клопотання, по суті, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Дослідивши позицію представника відповідача, заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи в межах розгляду поданого клопотання, суд дійшов висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, дійсно відповідно до постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року по справі № 813/558/18, зокрема:

- в аспекті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України;

- при цьому суди керувалися висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012;

- у цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався;

- аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку;

- таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку;

- враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 08 червня 2011 року, Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів, що саме з цієї дати позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав;

- невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин.

Проте, по-перше, згідно ч.ч. 1, 4 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що відповідно до змісту сторін заяв по суті справи, доданих до них документів, та не заперечується сторонами, спірний остаточний розрахунок з позивачем проведено 19.12.2018 року.

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 10.04.2019 року (а.с.12-13), в якій останній просив, зокрема, виплатити йому проіндексований середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн. та про прийняте рішення повідомити його у встановлений законом спосіб.

Листом від 08.05.2019 року № 817 (а.с.15) відповідач повідомив позивача, що законні підстави для виплати йому проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн. відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно ч. 9 ст. 120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно, днем подання позову є день безпосереднього подання позовної заяви в суд першої інстанції або здачі його на пошту чи передачі іншими відповідними засобами зв`язку.

Даний позов безпосередньо подано в суд 04.06.2019 року.

Отже, виходячи з того, що позивач скористався досудовим порядком вирішення спору шляхом звернення до відповідача з заявою, яку розглянуто останнім по суті порушених у зверненні питань 08.05.2019 року, – позивачем дану позовну заяву подано в межах строку звернення до адміністративного суду, а саме з дотриманням тримісячного строку, встановленого як ч. 4 ст. 122 КАС України, так і положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Крім того, суд додатково зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 18 липня 2018 року у справі № 810/594/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17 та від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18), в тому числі в постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року по справі № 813/558/18, на яку посилається відповідач, висновки по спірним обставинам здійснені Верховним Судом з урахуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду та доказів на їх підтвердження.

По-друге, щодо залишення без розгляду позовної заяви позивача в частині визнання протиправною відмови відповідача щодо виплати проіндексованого середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні.

Виходячи з того, що оскаржена відмова датована 08.05.2019 року, то позивачем не пропущений, а ні тримісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а ні місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, звернення до адміністративного суду з вищезазначеною позовною вимогою, навіть від дати самої відповіді.

Також, слід зазначити, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача проіндексованого середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн., – є похідною вимогою від перших двох позовних вимог.

Отже, позиція представника відповідача щодо подання позивачем даного позову до суду з пропуском строку звернення до адміністративного суду – є помилковою, обставини, на яких ґрунтується ця позиція – не відповідають змісту заявлених позовних вимог позивача та фактичним обставинам справи зі спірного питання.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, вхід. № 25404/19 від 15.07.2019 року, – слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд -

ухвалив:

У задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, вхід. № 25404/19 від 15.07.2019 року, – відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.

В повному обсязі ухвалу складено 10 вересня 2019 року.

Суддя М.Г. Цховребова