Рішення № 84160931, 05.09.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 вересня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2833/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Моспанюк Є.С.,

позивача не прибула,

представника відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 03 липня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Білокуракинське ОУПФУ Луганської області), в якому заявлено такі позовні вимоги:

1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 04.06.2019 про відмову позивачу в призначення пенсії за віком;

2) зобов`язати Білокуракинське ОУПФУ Луганської області зарахувати позивачу до загального трудового стажу періоди трудової діяльності з 22.09.1980 по 26.08.1982 - 01 рік 08 місяця 03 дні, з 01.08.1984 по 18.10.1995 - 11 років 02 місяці 18 днів, з 27.07.1978 по 18.09.1980 - 02 роки 01 місяць 03 дні, всього 15 років 12 днів, та призначити позивачу пенсію за віком з 18.05.2019.

Ухвалою суду від 04 липня 2019 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви (арк. спр. 25-26).

Позивачем 18 липня 2019 року за вх. № 38158/2019 подано позовну заяву, приведену у відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, з такими позовними вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 04.06.2019 про відмову позивачу в призначення пенсії за віком;

2) зобов`язати Білокуракинське ОУПФУ Луганської області зарахувати позивачу до загального трудового стажу періоди трудової діяльності з 22.09.1980 по 26.08.1982 - 01 рік 08 місяця 03 дні, з 01.08.1984 по 18.10.1995 - 11 років 02 місяці 18 днів, з 27.07.1978 по 18.09.1980 - 02 роки 01 місяць 03 дні , всього 15 років 12 днів, та призначити позивачу пенсію за віком з 18.05.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 06.05.2019 звернулася до Білокуракинського ОУПФУ Луганської області із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки 17.05.2019 позивач досягла пенсійного віку та має необхідний стаж роботи для призначення пенсії за віком. Так, згідно з трудовою книжкою від 02.08.1984 серії НОМЕР_1 позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком мала більше 30 років загального стажу.

Однак, відповідач безпідставно, без врахування записів про роботу позивача, наявних у трудовій книжці, а також довідок, які містять відомості про періоди роботи позивача, рішенням від 04.06.2019 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком.

Відповідачем не врахований стаж роботи позивача виконуючою обов`язки та завідуючою сільськими аптеками села Павлівка та села Нещеретове Білокуракинського району Луганської області з 01.08.1984 по 18.10.1995 - 11 років 02 місяці 18 днів, записи про який наявні у трудовій книжці позивача.

Також відповідачем не врахований стаж роботи позивача на Ворошиловградському енергозаводі обмотником електричних машин з 27.07.1978 по 18.09.1980 – 02 роки 01 місяць 21 день, який підтверджений довідкою адміністрації Луганського енергозаводу від 06.06.2019 № 17/309.

Крім того, відповідачем не врахований стаж роботи позивача санітаркою у Центральній аптеці № 85 селища міського типу Білокуракине Луганської області з 22.09.1980 по 26.08.1982 – 01 рік 08 місяців 03 дні, підтверджений довідкою Державного унітарного підприємства ЛНР «Лугмедфарм» від 05.06.2019 № 653.

Рішення про відмову у призначенні пенсії позивач вважає таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 23 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 1-2).

Від Білокуракинського ОУПФУ Луганської області 12.08.2019 за вх. № 42372/2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 102-103).

Позивач 06 травня 2019 року звернулася до управління із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви надані: копія диплому від 03.07.1984 ДТ № 715047; копія свідоцтва про укладання шлюбу від 15.06.1985 ІІ-ЕД НОМЕР_2 ; копія трудової книжки від 02.08.1984 НОМЕР_1 ; копія атестату від 26.07.1978 № 9837; довідка від 24.04.2019 № 38 про періоди роботи в Хлібокомбінаті Білокуракинської райспоживспілки; довідка від 23.04.2019 № 240 про періоди перебування на обліку в Білокуракинському районному центрі зайнятості. Інших документів про трудовий стаж заявником не надано.

За результатами розгляду та правової оцінки документів страховий стаж роботи позивача складає 24 роки 01 місяць 20 днів.

В період з 01.08.1984 позивач працювала в.о. завідуючої аптеки № 314 с. Павлівка, з 15.05.1987 по 18.10.1995 завідуючою аптеки № 73 с. Нещеретове. Проте записи про прийом та звільнення внесені до трудової книжки аптекою № НОМЕР_3 . Записи про переведення до аптеки № 85, реорганізацію (перейменування) або структурне підпорядкування аптеці № 85 відсутні. Відтиск печатки не можливо прочитати, ідентифікаційний код підприємства відсутній.

Позивачка додаткових довідок (документів) про підтвердження вище зазначеного періоду роботи до заяви для призначення пенсії не надала. З її слів первинні документи підприємства, де вона працювала, знаходяться на тимчасово окупованій території в м. Луганську в архівній установі, у зв`язку з цим надати довідку немає можливості.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу для призначення періоду роботи з 01.08.1984 по 18.10.1995. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями на застраховану особу, страховий стаж позивача складає 24 роки 1 місяць 20 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.

Враховуючи викладене, відповідачем вирішено відмовити позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу.

У судове засідання позивач не прибула, подала заяву про розгляд справи за її відсутності (арк. спр. 143).

Представник відповідача явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копій паспорту громадянина України (арк. спр. 34-36), картки платника податків (арк. спр. 36) встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивачем 06 травня 2019 року до Білокуракинського ОУПФУ Луганської області подано заяву про призначення/перерахунок пенсії, до якої згідно з розпискою-повідомленням додано копії таких документів: диплому від 03.07.1984 ДТ № 715047; свідоцтва про укладання шлюбу від 15.06.1985 ІІ-ЕД № НОМЕР_2 ; трудової книжки від 02.08.1984 НОМЕР_1 ; атестату від 26.07.1978 № 9837; довідки від 24.04.2019 № 38 про періоди роботи в Хлібокомбінаті Білокуракинської райспоживспілки; довідка від 23.04.2019 № 240 про періоди перебування на обліку в Білокуракинському районному центрі зайнятості (арк. спр. 105-106).

За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення від 04.06.2019 № 229, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії періоду роботи з 01.08.1984 по 15.05.1987 відмолено. В період з 01.08.1984 позивач працювала в.о. завідуючою аптеки № 314 с. Павлівка та з 15.05.1987 завідуючою аптеки № 73 с. Нещеретове. Проте записи про прийом та звільнення з аптеки № НОМЕР_3 , про переведення до аптеки № НОМЕР_3 , реорганізацію (перейменування) відсутні. Відбиток печатки не можливо прочитати, ідентифікаційний код підприємства відсутній (арк. спр. 139-140).

Про прийняте рішення повідомлено позивача листом від 04.06.2019 № 3271/031-81 (арк. спр. 44).

Дослідженням копії протоколу призначення пенсії ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії встановлено, що до страхового стажу позивача зараховані такі періоди роботи: з 01.09.1982 по 03.07.1984 (навчання у вищих/середніх навчальних закладах), з 14.05.1986 по 13.05.1989 (догляд за дитиною до 3 років), з 23.11.1995 по 30.12.1996, з 28.07.1997 по 28.01.1999, з 20.01.2001 по 01.04.2001 (безробіття), з 06.11.2002 по 01.12.2002, з 02.12.2002 по 21.03.2003 (безробіття), з 22.03.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2005, з 14.09.2005 по 13.03.2006 (безробіття), з 14.03.2006 по 30.04.2019, всього 24 роки 01 місяць 20 днів (арк. спр. 131).

Дослідженням копії трудової книжки позивача від 02.08.1984 НОМЕР_5 - НОМЕР_6 встановлено, що за спірний період у ній наявні такі записи (арк. спр. 38-43):

запис № 1: 01.08.1984 прийнята на роботу в.о. завідуючої аптеки № 314 с. Павлівка, наказ від 31.07.1984 № 60 по Аптеці № 85;

запис № 2: 15.05.1987 переведена на роботу завідуючої аптеки № 73 с. Нещеретове, наказ від 14.05.1987 № 34 по Аптеці № 85;

запис № 3: 18.10.1995 звільнена за власним бажанням, наказ від 18.10.1995 № 55-л по Аптеці № 85.

Правильність цих записів підтверджено підписом завідуючої Центральної районної аптеки № 85 та скріплено печаткою Аптеки № 85 смт. Білокуракине Луганського обласного державного комунального підприємства «Фармація».

До матеріалів справи позивачем надано копію довідки ДУП ЛНР «ЛУГМЕДФАРМ» від 05.06.2019 № 653 (арк. спр. 46), у якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працювала в аптечній мережі Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація»:

з 22.09.1980 прийнята на роботу до Центральної районної аптеки № НОМЕР_3 на посаду санітарки, наказ від 22.09.1980 (книга наказів по ЦРА № 85 з 22.12.1976 по 30.12.1981, аркуш 65);

з 26.08.1982 звільнена у зв`язку зі вступом до Стахановського медичного училища, наказ від 26.08.1982 № 78 (книга наказів по ЦРА № 85 з 02.01.1982 по 21.10.1985, аркуш 16);

з 01.08.1984 прийнята на роботу та призначена на посаду в.о. завідуючої аптеки № 314, наказ від 31.07.1984 № 60 (книга наказів по ЦРА № 85 з 02.01.1982 по 21.10.1985, аркуш 68);

з 15.05.1987 призначена на посаду в.о. завідуючої аптеки № 73, наказ від 14.05.1987 № 34 (книга наказів по особовому складу та основної діяльності ЦРА № 85 з 21.10.1985 по 02.08.1993, аркуш 82);

з 15.06.1987 призначена на посаду завідуючого-фармацевту аптеки № 73, наказ від 12.06.1987 № 39 п. 2 (книга наказів по особовому складу та основної діяльності ЦРА № 85 з 21.10.1985 по 02.08.1993, аркуш 85);

з 18.10.1995 звільнена за власним бажанням, наказ від 18.10.1995 № 55-л (книга наказів по особовому складу з 02.01.1988 по 20.08.1998, аркуш 221).

Крім того, за інформацією цієї довідки Центральна районна аптека № 85 була структурним підрозділом Комунального підприємства «Луганського об`єднання «Фармація».

Також згідно з довідкою від 24.06.2019 б/н, виданою Відокремленим підрозділом «Центральна районна аптека № 85» Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» Міщенко Т.Л. про те, що вона працювала в.о. завідувача аптеки № 314 з 01.08.1984 по 15.05.1987, з 15.05.1987 по 18.10.1995 працювала в.о. завідувача аптеки № 73, які входили до складу Центральної районної аптеки № 85 згідно з наказами від 23.03.1973 № 42-5 та від 27.03.1964 № 56-1. Обліком прийому та призначенням з кадрових питань займалась Центральна районна аптека № 85 (арк. спр. 48).

Згідно з довідкою від 06.06.2019 № 17/309, виданою ПАТ «Луганський енергозавод» (арк. спр. 47), копію якої надано позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_1 дійсно працювала на Ворошиловградському енергозаводі обмотником елементів електричних машин з 27.07.1978 по 18.09.1980 (підстава: книга наказів про прийом, звільнення 1978-1980 років; особові картки форми Т-2).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

[…]

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років […].

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

[…]

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року […].

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);

- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);

- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 2 Порядок № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з пунктом 17-1 Порядку № 637, у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Пунктами 23 та 24 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (пункт 1.6 розділу І Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 1.7 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

З вищевикладеного слідує, що позивач має право на призначення пенсії за віком за умови досягнення 59 років та за наявності страхового стажу не менше 26 років.

За даними паспорта громадянина України позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку, необхідного для призначення їй пенсії за віком та визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV.

Що стосується наявності у позивача необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу, суд зазначає таке.

Як слідує з рішення відповідача від 04.06.2019 № 229 та розрахунку страхового стажу позивача, відповідачем визначено, що страховий стаж позивача складає 24 роки 01 місяць 20 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.

Однак, при цьому, відповідачем до страхового стажу позивача не зарахований період її роботи з 01.08.1984 по 15.05.1987 на посаді виконуючої обов`язки завідувача аптеки № 314 с. Павлівка та з 15.05.1987 по 18.10.1995 на посаді завідуючої аптеки № 73 с. Нещеретове, записи про яку наявні у трудовій книжці позивача від 02.08.1984 НОМЕР_5 - НОМЕР_6 .

У рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачу відповідач вказав, що наявних у трудовій книжці позивача записів недостатньо для врахування вищевказаного трудового стажу позивача до страхового стажу, внаслідок того, що записи про прийом на роботу та звільнення здійснені іншою установою – аптекою № 85. Трудова книжка не містить відповідних записів про переведення позивача до цієї аптеки, реорганізацію (перейменування).

Однак, встановивши, що записів у трудовій книжці не достатньо для зарахування стажу роботи до страхового стажу позивача, відповідач всупереч положень пунктів 4.1 та 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 не повідомив позивачу про виявлені недоліки, не повідомив про необхідність дооформлення поданих документів або про надання нових документів з метою усунення виявлених недоліків у трудовій книжці та не надав відповідний для виконання таких дій час.

При цьому, як вже вище вказано, позивачем до суду надано додаткові документи – копії довідки ДУП ЛНР «ЛУГМЕДФАРМ» від 05.06.2019 № 653 та довідки Відокремленого підрозділу «Центральна районна аптека № 85» Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» від 24.06.2019, якими у повній мірі підтверджено записи у трудовій книжці позивача, а також містять додаткову інформацію, про відсутність якої зазначив відповідач в оскаржуваному рішенні, тобто у повній мірі усувають виявлені відповідачем недоліки у заповненні трудової книжки позивача.

Відповідно, суд вважає, що до страхового стажу позивача відповідачем безпідставно не зарахований стаж роботи з 01.08.1984 по 15.05.1987 на посаді виконуючої обов`язки завідувача аптеки № 314 с. Павлівка та з 15.05.1987 по 18.10.1995 на посаді завідуючої аптеки № 73 с. Нещеретове.

Крім того, з довідки ДУП ЛНР «ЛУГМЕДФАРМ» від 05.06.2019 № 653 слідує, що позивач також у період з 22.09.1980 по 26.08.1982 працювала в Центральній районній аптеці № 85 на посаді санітарки.

Дослідженням довідки ДУП ЛНР «ЛУГМЕДФАРМ» від 05.06.2019 № 653 встановлено, що її оформлено із дотриманням вимог пунктів 23 та 24 Порядку № 637.

Інформація щодо звільнення ОСОБА_1 з 26.08.1982 з посади санітарки Центральної районної аптеки № 85 у зв`язку зі вступом до Стахановського медичного училища узгоджується з дипломом позивача від 03.07.1984 ДТ № 715047, відповідно до якого ОСОБА_2 в 1982 році вступила до Стахановського медичного училища, яке закінчила у 1984 році (арк. спр. 119).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

З огляду на вищевикладене, незважаючи на відсутність у трудовій книжці позивача запису про її роботу з 22.09.1980 по 26.08.1982 в Центральній районній аптеці № 85 на посаді санітарки, суд вважає, що цей трудовий стаж позивача також має враховуватися відповідачем під час розрахунку її страхового стажу на підставі довідок, виданих ДУП ЛНР «ЛУГМЕДФАРМ» та ВП «Центральна районна аптека № 85» КП «ЛО «Фармація Північ».

З вище вказаних судом мотивів Білокуракинським ОУПФУ Луганської області під час розрахунку страхового стажу позивача також має враховуватися стаж роботи ОСОБА_1 у період з 27.07.1978 по 18.09.1980 обмотником елементів електричних машин на Ворошиловградському енергозаводі, підтверджений довідкою Публічного акціонерного товариства «Луганський енергозавод» від 06.06.2019 № 17/309.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на необхідність надання вищеописаних довідок до Білокуракинського ОУПФУ Луганської області, оскільки позивачем такі довідки отримані вже після прийняття оскаржуваного рішення та до відповідача не надані.

Виходячи з вище викладеного, суд дійшов висновку, що не дотримання відповідачем вимог Порядку № 22-1 призвело до порушення права позивача на призначення пенсії за віком та прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за відсутності всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів.

Відповідно, рішення Білокуракинського ОУПФУ в Луганській області від 04.06.2019 № 229 про відмову у призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто є необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям правомірного рішення, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Що стосується обраного способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із прийняттям Білокуракинським ОУПФУ Луганської області рішення від 04.06.2019 № 229, суд вважає за необхідне визнати таке рішення протиправним та скасувати його.

Що стосується вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу певних періодів роботи позивача, а також зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З огляду на дискреційний характер повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком згідно з Законом № 1058-IV, з урахуванням висновку суду.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог із застосуванням положень КАС України щодо виходу за межі позовних вимог та обранням іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн як за одну вимогу немайнового характеру, що підтверджено квитанцією про сплату від 26.06.2019 № 3 (арк. спр. 3).

Разом з тим, з позовної заяви слідує, що позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, які є пов`язаними між собою.

Відповідно, задоволення хоча б однієї вимоги немайнового характеру має наслідком стягнення судового збору у розмірі 768,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92200, Луганська область, Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Історична, будинок 81, код за ЄДРПОУ 41246789) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 04 червня 2019 року № 229 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2019 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні вимог про зобов`язання зарахувати до загального трудового стажу періодів трудової діяльності, призначити пенсію відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 10 вересня 2019 року.

Суддя К.О. Пляшкова