Рішення № 84132637, 10.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/17938/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про:

- визнання дій начальника Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Мальованого А. в частині неналежної організації комісії по "Святища", - неправомірними;

- зобов`язання Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провести комісійне обстеження озера "Святища" за участю позивача.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачем несвоєчасно повідомлено позивача про дату та місце розгляду його скарги щодо забруднення озера, що є порушенням його прав та інтересів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву з доданими документами, в якому висловлено прохання у задоволенні позовної заяви відмовити, з огляду на її безпідставність.

Позивачем подано заперечення на відзив відповідача, в якому звернуто увагу на необґрунтованість доводів суб`єкта владних повноважень.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

14 лютого 2018 року позивачем подано звернення на ім`я Київського міського голови щодо створення екологічної комісії для встановлення причин забруднення озера "Святище".

На виконання доручення заступника голови Київської міської державної адміністрації від 19 лютого 2018 року №Ю-4017, Управлінням екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано відповідь листом від 19 березня 2018 року №077-Ю-4017-749, що відповідно до інформації, наданої Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охоронні, утриманню та експлуатації земель "Плесо", озеро "Святище", розташоване в Дарницькому районі міста Києва, не перебуває в них на балансі та розташоване на території садово-дачних ділянок "Осокорки".

Відповідачем направлено листи до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації з метою визначення балансоутримувача озера та вжиття належних заходів.

Також, листом від 22 травня 2018 року №077-Ю-4017/2-1933 відповідач звернувся до Головного управління Національної поліції в місті Києві щодо проведення розслідування щодо встановлення осіб, які засипали озеро "Святище".

Відповідач звертався до Дарницького управління Головного управління Національної поліції в місті Києві щодо сприяння у проведенні перевірки, що підтверджується листом від 17 травня 2018 року №073-Ю-4017/2-1190.

Листом від 06 липня 2018 року №003-Ю-4017/4 виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив заявника, що відповідно до листа Бориспільської райдержадміністрації від 23 червня 2018 року №48/07-46-2750 згідно з даними, отриманими з Публічної кадастрової карти України, озеро "Святище" перебуває в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, що вказує на необхідність звернення саме до даної сільської ради.

В подальшому, на виконання доручення Київського міського голови від 30 серпня 2018 року №001-Ю-4017/8, відповідачем опрацьовано звернення ОСОБА_1 щодо створення екологічної комісії для встановлення причин забруднення озера "Святище".

З метою комісійного обстеження та встановлення причин забруднення озера "Святище", відповідачем 11 вересня 2018 року організовано виїзну нараду на дане озеро, на яку листом від 06 вересня 2019 року №077-3936 запрошено і позивача.

Вищевказаною комісією встановлено, що суб`єкти господарювання, які працюють біля озера, знаходяться в Бориспільському районі Київської області, проведення будівельних робіт біля водойми не виявлено.

Позивач вважаючи, що його протиправно не повідомлено про день проведення виїзної наради належним чином, звернувся до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; здійснення контролю за діяльністю суб`єктів підприємницької діяльності у сфері поводження з відходами; здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з побутовими та виробничими відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.

Згідно із статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація: розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону; розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм; вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами; вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення; організовує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян; вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях; здійснює контроль за використанням відходів з урахуванням їх ресурсної цінності та вимог безпеки для здоров`я людей і навколишнього природного середовища та розглядає справи про адміністративні правопорушення або передає їх матеріали на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи; погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища; вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення та зміни меж районів, міст у порядку, визначеному законом.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В той же час, суд звертає увагу на те, що право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Так, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що є власником земельної ділянки в Садівничому товаристві "Святище", а тому мав бути присутній при розгляді його скарги щодо забруднення озера "Святище".

Верховний Суд у постанові від 19 березня 2019 року (справа №522/16136/14-а) зауважив, що порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом із тим, позивачем не зазначено норм законодавства, які порушено відповідачем. Окрім того, позивачем не доведено, що його відсутність на виїзній нараді призвела до неправильного вирішення завдання, що перед нею стояли, чи призвела до невірного висвітлення тих чи інших питань.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи додано докази на підтвердження вчинення дій спрямованих на повне вирішення заяви позивача, з метою запобігання порушенню його прав, зокрема, численні звернення до органів місцевого самоврядування. Натомість позивачем доказів того, що його права є порушеними саме через неучасть у відповідній нараді не надано.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли Управлінням екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином обґрунтовано вжиті заходи по розгляду звернення позивача, суд доходить висновку про відсутність підстав для захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України, суд,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Турівська, будинок 28; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41819431).

Суддя О.М. Чудак