Рішення № 84132185, 06.09.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2019 року Чернігів Справа № 620/2084/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Федорок К.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шульги П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 27.06.2019 №155-ос в частині виключення зі списків особового складу старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектора Відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Чернігівській області підполковника ОСОБА_1; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання з 13.05.2019 позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектора Відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Чернігівській області з 27.06.2019; зобов`язання відповідача видати наказ та надати позивачу відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проходження військової служби за контрактом в підрозділах Управління Служби безпеки України в Чернігівській області ним було подано рапорт про надання з 13.05.2019 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, який не був задоволений та не був виданий наказ про надання позивачу відпустки. Вказує, що відповідач, протиправно, не забезпечивши його право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та порушивши умови контракту, протиправно звільнив позивача зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у встановлені законом порядок та терміни перед закінченням контракту позивач висловив небажання щодо подальшого проходження військової служби та небажання укладати новий контракт та був звільнений з військової служби з 27.06.2019. Вказує, що позивач 13.05.2019 звернувся з рапортом про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак, враховуючи, дію на території України особливого періоду, та не подання позивачем жодних документів про існування виняткових сімейних обставин родини та про фактичну відсутність і об`єктивну неможливість забезпечити материнське піклування про дитину, йому було відмовлено в задоволенні рапорту.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій зазначив, що на момент подання рапорту про звільнення не мав права на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки дружина перебувала у відпустці по вагітності та пологами, та вже після закінчення якої та її виходу на роботу, отримав право на таку відпустку. Вказує, що відмова у її наданні була обґрунтована лише наявністю особливого періоду, а відповідач був обізнаний про наявність у позивача тяжких сімейних обставин, обумовлених тяжкими хворобами близьких родичів дружини позивача, наявності трьох неповнолітніх дітей та стану здоров`я дружини, а тому він мав право на отримання спірної відпустки. Також зазначає, під час дії особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, та особливого періоду під час дії воєнного стану, підстава звільнення у зв`язку із закінченням контракту законом не передбачена.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 24.06.1999, 18.06.2014 було укладено контракт про проходження військової служби на п`ять років до 18.06.2019 (а.с. 9-10).

В родині позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 15).

Крім того, в сім`ї позивача є діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 67).

17.04.2019 та 28.05.2019 позивачем були подані рапорти про звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту (а.с. 98, 99).

13.05.2019 позивачем було подано рапорт на ім`я начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.05.2019, який було погоджено з заступником начальника управління - начальником ВБКОЗ Управління Служби безпеки України в Чернігівській області та помічником начальника управління (з правової роботи) - старшим юрисконсультом (а.с. 11).

За резолюцією начальника управління «До розгляду при наявності підстав», начальником ВКЗ Управління Служби безпеки України в Чернігівській області на рапорті позивача виконаний запис, що згідно пунктів 17, 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надаються тільки військовослужбовцям-жінкам.

В подальшому, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби наказом Голови Служби безпеки України від 14.06.2019 № 770-ос та виключений зі списків особового складу наказом начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 27.06.2019 № 155-ос за підпунктом «а» пункту 61 (у запас), підпунктом «а» пункту 62 (у зв`язку з закінченням контракту) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з 27.06.2019 (а.с. 52).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

За змістом статті 4 Закону України «Про відпустки» однією із соціальних відпусток є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно статті 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки» особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відмовляючи ОСОБА_1 в наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідач посилався на те, що відповідно до частин 17, 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям-чоловікам таких відпусток в особливий період не передбачено.

Так, пунктом 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Так, згідно норм частини 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Частиною п`ятою статті 11 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Отже, законодавство України з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на військовослужбовців-чоловіків лише за наявності обов`язкових умов, визначених спеціальним нормативно-правовим актом, які об`єднані єдиною ознакою - відсутністю материнського піклування про дітей.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Тобто, держава має право втручатися у приватне та сімейне життя в разі дотримання умов, викладених у частині 2 статті 8 Конвенції.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд вважає, що національне законодавство відповідає поняттю «якості закону», є чітким та передбачуваним.

Суд також погоджується з наявністю легітимної мети втручання в сімейне життя позивача в інтересах національної безпеки, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України та на нього поширюються певні обмеження, передбачені законодавством України.

Але не зважаючи на встановлення законності та необхідності втручання у сімейне життя позивача, суд приходить до висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з відсутністю пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою.

Як встановлено судом, дід та баба дружини позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно медичних висновків про здатність до самообслуговування та потребу у сторонній допомозі від 28.05.2019, виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 3472, довідок Прилуцького міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 14.11.2018, частково не здатні до самообслуговування, мають захворювання, а тому потребують постійного стороннього догляду, який здійснювала їх онука, ОСОБА_7 , яка є спадкоємицею майна вказаних осіб за заповітом (а.с. 58-66).

Також, згідно довідки № 142 від 19.08.2019 Прилуцької центральної міської лікарні ОСОБА_7 діагностовано захворювання, яке потребує оперативного лікування (а.с 74).

Таким чином, є очевидним, що дружина позивача не могла надавати постійного якісного догляду своїй дитині, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на вищевикладені обставини та наявність в сім`ї ще двох неповнолітніх дітей.

Також судом встановлено, що дружина позивача, ОСОБА_7 , після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, приступила до роботи як самозайнята особа на підставі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 530, виданого Міністерством юстиції України 15.03.2013, про що свідчить довідка № 01-09/11 від 06.05.2019 (а.с. 12-14).

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 06.05.2019 № 06-06/7203 ОСОБА_7 одержує допомогу при народженні дитини, а інші види державних соціальних допомог не отримує (а.с. 26).

В судовому засіданні позивач зазначив, що про всі свої сімейні обставини доповідав при поданні рапорту про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надання підтверджуючих документів не вимагалось.

У відповідних рішеннях, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.03.2012 по справі «Konstantin Markin v. Russia» (заява №30078/06), Європейський суд з прав людини вказував, що держава може встановлювати певні обмеження прав військовослужбовців, якщо існує реальна загроза боєздатності збройних сил, оскільки належне функціонування армії навряд чи можливо уявити без правових норм, покликаних попереджати її підрив військовослужбовцями. Суд, однак, уточнив, що національні органи влади не можуть посилатися на такі норми для позбавлення сенсу здійснення окремими членами збройних сил свого права на повагу їхнього сімейного або особистого життя, яке може бути застосовано до військовослужбовців в такій же мірі, як і до інших осіб, які перебувають під юрисдикцією держави.

Європейський Суд вважає, що потрібні дуже вагомі причини для обґрунтування відмінності в зверненні між військовослужбовцями-чоловіками і військовослужбовцями-жінками в цій особливо важливій сфері сімейного життя, що стосується відносин батьків зі своїми новонародженими дітьми.

Отже, виняткові сімейні обставини родини ОСОБА_1 , відсутність материнського піклування про дитину, давали відповідачу можливість застосувати до позивача норми частини п`ятої статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, в даному випадку на позивача та його родину був покладений надмірний тягар у зв`язку з неможливістю здійснення батьківського піклування за малолітньою дитиною.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.02.2018 у справі № 825/932/16.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання з 13.05.2019 позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 27.06.2019 №155-ос в частині виключення зі списків особового складу старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектора Відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Чернігівській області підполковника ОСОБА_1 ; поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектора Відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Чернігівській області з 27.06.2019; зобов`язання відповідача видати наказ та надати позивачу відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, то суд зважає на таке.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзац шостий частини четвертої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Також пункт 3 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює, що в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті.

Згідно підпункту «а» пункту 2 частини п`ять статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) у зв`язку із закінченням строку контракту.

Також, підпункт «а» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, встановлює, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

При цьому, поняття особливого періоду визначено у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким передбачено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, особливий період починається з моменту оголошення рішення про мобілізацію, охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно статті 1 вищезазначеного Закону, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Так, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Також, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття демобілізації, як комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Так, з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобiлiзацiю» від 17.03.2014 № 302/2014 в Україні настав особливий період.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. При цьому закінчення мобілізації не припиняє існування особливого періоду, оскільки його закінчення пов`язано виключно з виданням Президентом України Указу про демобілізацію.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що звільнення військовослужбовця у зв`язку з закінченням строку контракту не допускається лише в період проведення мобілізації або в період дії воєнного стану, а в особливий період строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено.

Як вже було встановлено судом, позивачем 17.04.2019 та 28.05.2019 подавалися рапорти про звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту.

Водночас, суду не надано доказів того, що до моменту звільнення з військової служби, 27.06.2019, позивач виявляв бажання продовжити строк дії контракту, подавши про це відповідний рапорт або відкликавши рапорт про звільнення.

Тобто, згоди на продовження проходження військової служби у Службі безпеки України позивач не виявив, а законодавчо визначеного обов`язку щодо продовження строку контракту під час дії особливого періоду відповідач не мав.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не було оскаржено наказ Голови Служби безпеки України від 14.06.2019 № 770-ос про звільнення з військової служби, який слугував підставою для винесення наказу від 27.06.2019 № 155- ос, а бездіяльність відповідача щодо ненадання з 13.05.2019 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку була оскаржена до суду лише після звільнення.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки звільнення позивача з військової служби було здійснено в межах чинного законодавства, а суд не може приймати рішення про зобов`язання вчинити певні дії за умови не настання обставин, які вже минули.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 384,20 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління служби безпеки України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 28, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 20001757) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління служби безпеки України в Чернігівській області щодо ненадання з 13.05.2019 ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління служби безпеки України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.09.2019.

Суддя Н.М. Баргаміна