Ухвала суду № 84128111, 09.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4655/19

УХВАЛА

09 вересня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши матеріали адміністративного позову Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.07.2019 року у виконавчому провадженні № 59515002, якою стягнуто з управління виконавчий збір у розмірі 16692,00 грн.

Ухвалою суду від 12.08.2019 року зазначений адміністративний позов залишено без руху, позивачу встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у розмірі 1921,00 грн. за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у м. Одесі/Київський район; код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 38016923; банк отримувача – Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) – 899998; рахунок отримувача – 34310206084032; код класифікації доходів бюджету – 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.

Зазначену ухвалу суду отримано позивачем 21.08.2019 року, про що свідчить повідомлення «Укрпошти» про вручення поштового відправлення. Тобто, граничний строк усунення позивачем недоліків цієї позовної заяви, з урахуванням вихідного дня, – 02.09.2019 року включно.

04.09.2019 року від представника позивача до суду поштою (дата здачі на пошту – 31.08.2019 року) надійшла заява щодо усунення недоліків, вхід. № 31584/19, в якій останній просить переглянути питання щодо відкриття провадження по справі.

При цьому, документ про сплату судового збору у розмірі 1921,00 грн. – позивачем до суду не подано.

У заяві щодо усунення недоліків зазначено, зокрема, що: кошти на сплату судового збору виділені у недостатній кількості, що унеможливлює сплату судового збору за подання цього позову. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з п. 20 та 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету; інтереси справедливого здійснення правосуддя не можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ державного органу до суду. Тобто, вимога сплати судового збору за подання позову, яку має розглянути суд, не може обмежувати права доступу до суду; відповідно до ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення справедливого розгляду справи. Стосовно забезпечення цим правом дуже влучно висловився Верховний суд України у своїй постанові від 3 березня 2016 року. Суд зазначив: поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації; Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо одна із сторін судового процесу вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012). Разом із тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Проте, по-перше, вищенаведене не спростовує факт не усунення позивачем встановленого судом недоліку позовної заяви.

По-друге, згідно Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2016 року, з посиланням на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 23 січня 2015 року, обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, не є вказані аргументи і підставою для відстрочення його сплати.

По-третє, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та усталеної практики Європейського суду з прав людини, права, гарантовані ст. 6 Конвенції, в т.ч. право доступу до суду, – не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.

У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута. (див. рішення «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, серія А, № 93).

В даному випадку доступ особи до суду обмежується законом.

Так, за правилами частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З указаного вбачається, що скаржник не є суб`єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.

Наведена правова позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 14.08.2018 року у справі № 815/6828/17 (провадження № К/9901/53484/18).

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що гідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 1 вересня 2015 року, зобов`язано Кабінет Міністрів України забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Пунктом 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, визначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною для несплати судового збору у встановлений судом строк.

При цьому також слід зазначити. що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

З вищенаведеного вбачається, що правових та фактичних підстав для перегляду питання щодо відкриття провадження по справі, про яке просить позивач у заяві щодо усунення недоліків, вхід. № 31584/19, – немає.

Отже, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху ухвалою суду від 12.08.2019 року, у встановлений судом строк.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Як вбачається з наведеної норми закону, вона є для судді зобов`язальною та безальтернативною.

Тобто, відповідно до вимог ч. 5 ст. 169 КАС України, граничним днем повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду у даному випадку, з урахуванням вихідного дня, – є 09.09.2019 року.

Станом на 09.09.2019 року позивач недоліки позовної заяви повністю не усунув, клопотання про продовження строку, встановленого судом для їх усунення, не подав.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 169, 243, 248, 256, 294, 295, Розділом VІІ Перехідних положень КАС України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови – повернути позивачеві.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суддя М.Г. Цховребова