Рішення № 84127472, 23.08.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 серпня 2019 року Справа № 280/2981/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 березня 2019 року № Ф-53628-56.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що з 2012 року по 31 січня 2019 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на спрощеній системі оподаткування. З 01 лютого 2019 року зареєстрований як особа, яка має намір проводити незалежну професійну діяльність. З 2012 року є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З 27 січня 1994 року здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №156. 16 квітня 2019 року отримав вимогу про сплату боргу від 04 березня 2019 ркоу Ф-53628-56 про наявність заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 8848,58 грн. За результатами адміністративного оскарження вимога залишена без змін. Вважає вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю чіткого розрахунку заборгованості та підстави виникнення недоїмки з ЄСВ. Крім того зазначає, що з 2012 року діяльність у сфері права, КВЕД 69.10, є основним видом господарської діяльності і єдиним джерелом доходу. Відповідно до положень Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа проводить незалежну професійну діяльність, то така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додаткові пояснення позивачем надано у відповіді на відзив (вх. №29702 від 19 липня 2019 року).

16 липня 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить визнати протиправними та скасувати:

вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2019 №Ф-53628-56 у сумі 8848,59 грн.;

вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2019 №Ф-53628-56 в сумі 7930,53 грн.

22 серпня 2019 року до суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№28867 від 15 липня 2019 року), відповідно до якого зазначено, що відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні ГУ ДФС у Запорізькій області інформації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у період з 22 листопада 2012 року по 31 січня 2019 року, має ознаку незалежної професійної діяльності з 22 лютого 2018 року. З 02 квітня 2018 року позивач є пенсіонером за інвалідністю. Підставою для нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці фізичної особи-підприємця є наданий Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (далі - Звіт). 29 січня 2019 року до Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем було подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік (Додаток 5 таблиця 1) із загальною сумою нарахованого єдиного внеску 9 828,72 грн. 31 січня 2019 року до Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем було подано ліквідаційний Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік (Додаток 5 таблиця 1) із загальною сумою нарахованого єдиного внеску 918,06 грн. Відповідно до статті 4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового соціального страхування. Відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні інформації, ОСОБА_1 є пенсіонером за інвалідністю з 02 квітня 2018 року, а тому, згідно Закону України №2464, звільнений від надання Звіту та від сплати єдиного внеску, тому, подавши Звіт, позивач взяв на себе зобов`язання сплачувати єдиний внесок на загальних умовах, як то передбачено діючим законодавством. Анулювання зазначеної звітності не передбачено чинним законодавством. Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Додатково надано відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. №32385 від 05 серпня 2019 року).

Ухвалою суду від 24 червня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику осіб), а справу призначено до розгляду на 23 липня 2019 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2019 року адміністративну справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Судове засідання призначено на 21 серпня 2019 року.

20 серпня 2019 року за вх. №34365 представником відповідача подано заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

У відповідності до пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно статей 257, 262 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у період з 22 листопада 2012 року по 31 січня 2019 року.

З 02 квітня 2018 року позивач є пенсіонером за інвалідністю.

Згідно довідки від 01 лютого 2019 року №1908320700013 адвокат Стоякін Геннадій Миколайович взятий на облік у контролюючих органах від 01 лютого 2019 року за №27625, перебуває на обліку у Головному управлінні ДФС у Запорізькій області, Мелітопольске управління.

З 23 листопада 2012 року є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку (серія НОМЕР_2 №308248).

Відповідно до повідомлення від 01 лютого 2019 року №1908328000004 ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 08/11-27741/143. Відповідно до зазначеного повідомлення, позивач перебуває на обліку з 23 листопада 2012 року.

ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №156 від 28 січня 1994 року.

29 січня 2019 року до Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік (Додаток 5 таблиця 1) із загальною сумою нарахованого єдиного внеску 9828,72 грн. (копія звіту додається).

31 січня 2019 року до Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем подано ліквідаційний Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік (Додаток 5 таблиця 1) із загальною сумою нарахованого єдиного внеску 918,06 грн.

Згідно відзиву відповідача судом встановлено, що у зв`язку зі здійсненням позивачем незалежної професійної діяльності та поданням Звіту за 2018 рік та ліквідаційного Звіту за 2019 рік, позивачу було нараховано єдиний внесок по строках:

21 січня 2019 року - 2 457,18 грн. (З 723 грн. * 22% * 3 місяці) - єдиний внесок, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю за IV квартал 2018 року. З них платником самостійно сплачено 1 079,13 грн.

31 січня 2019 року - 918,06 грн. (4 173 грн. * 22% * 1 місяць) - єдиний внесок нарахований в результаті надання ліквідаційного Звіту від 31 січня 2019 року;

11 лютого 2019 року - 6 552,48 грн. (З 723 грн. * 22% * 8 місяців) - єдиний внесок нарахований в результаті надання Звіту за 2018 рік (нарахування за травень - грудень 2018 року, оскільки з 02 квітня 2018 року має позначку «Пенсіонер за інвалідністю», та з травня був звільнений від сплати ЄСВ як фізична особа-підприємець).

04 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-53628-56, відповідно до якої ОСОБА_1 має заборгованість з єдиного внеску станом на 28 лютого 2019 року у розмірі 8848,59 грн., яка отримана позивачем 16 квітня 2019 року.

Не погодившись з винесеною вимогою, позивач звернувся до Державної фіскальної служби зі скаргою в порядку адміністративного оскарження.

31 травня 2019 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення №25217/6/99-99-11-05-09-25 про результатами розгляду скарги від 24 квітня 2019 року б/н, відповідно до якого скарга залишена без задоволення, а оскаржувана вимога про сплату боргу без змін.

02 липня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-53628-56, відповідно до якої ОСОБА_1 має заборгованість з єдиного внеску станом на 30 червня 2019 року у розмірі 7930,53 грн., яка отримана позивачем 08 липня 2019 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За положеннями статті 1 Закону № 1058, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні інформації, ОСОБА_1 є пенсіонером за інвалідністю з 02 квітня 2018 року, а тому, згідно Закону України №2464, звільнений від надання Звіту та від сплати єдиного внеску. Таким чином відповідач володів інформацією щодо наявності пільг у позивача щодо сплати єдиного внеску.

Згідно абзацу 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

З огляду на вищенаведені положення законів, суд приходить до висновку, що особи, які є пенсіонерами (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо помилкового подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. При цьому надання повної інформації щодо захисту права позивача відносно наявних пільг є обов`язком посадових осіб контролюючого органу.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Визначення поняття самозайнятої особи міститься у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким, самозайнята особа-платник податку, який є фізичною особою підприємцем, або проводить незалежну професійну діяльність. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та матеріалів справи, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 27 листопада 2012 року, основним видом діяльності якої є діяльність у сфері права (Код КВЕД 69.10) та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, визнаються суб`єктами господарювання.

Згідно пункту 291.3 та 291.4 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою (підпункт 2 пункту 297.1 статті 297 ПК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа, а його доходи, отримані від адвокатської діяльності в період перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в силу вимог пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі № 808/7758/13-а (провадження № К/800/44702/14).

Суд також зазначає, що законодавець при внесенні змін до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464 не вніс аналогічні зміни до пункту 5 частини першої статті 4 даного закону, яким дотепер поняття платника єдиного внеску пов`язане не тільки із фактом здійснення діяльності, але й з необхідністю отримання доходу від цієї діяльності.

За таких обставин суд керується нормами пункту 56.21 статті 56 ПК України, згідно яких у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та “Вуліч проти Швеції” визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що представником відповідача не доведено правомірність оскаржуваних вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області, а тому їх необхідно визнати протиправними та скасувати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 04 березня 2019 року №Ф-53628-56 у сумі 8848,59 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 02 липня 2019 року №Ф-53628-56 в сумі 7930,53 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23 серпня 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов