Рішення № 84123800, 02.09.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2019 року Справа № 915/1833/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

представник позивача в судове засідання не з`явився,

представник відповідача в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, 54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, 23/14

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Стивідорінг компані”, 54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/26

про: стягнення 17 832,07 грн.,

Державне підприємство “Миколаївський морський торгівельний порт” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №06/978 від 31.07.2019 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Стивідорінг компані” заборгованості у розмірі 17 832,07 грн. з якої: 14 335,08 грн. – сума боргу за Договором від 30.12.2013 №229-Р, 2810,47 грн. – пеня, 449,11 грн. – інфляційні, 237,41 грн. – 3% річних.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №229-Р від 30.12.2013 в частині своєчасного відшкодування витрат власнику мереж на утримання технологічних електричних мережу у період грудень 2018 року – січень 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 02 вересня 2019 року. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача.

02.09.2019 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав клопотання в якому просить суд розглянути справу без участі представника, у зв`язку з неможливістю бути присутнім на засіданні. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 02.09.2019 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Доказом його повідомлення є долучений до матеріалів справи витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідача поштового відправлення.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався. Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами .

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача та представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

30 грудня 2013 року між Державним підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (далі – власник мережі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Європейська компанія» (далі – користувача) було укладено Договір №229-Р (далі – Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін щодо відшкодування користувачем власнику мереж витрат на утримання технологічних електричних мереж власника мереж та відшкодування витрат, понесених власником мереж на ремонт технологічних електричних мереж, через які виконується передача електричної енергії користувачу (п.1.1 Договору).

28.07.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до якої ТОВ “НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ” замінено на свого правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ” (а.с. 19).

Згідно п.2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №5, яка визнана укладеною рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2019 у справі №915/1902/18, залишеним без змін Постановою Південно – Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019), розмір відшкодування витрат власника мереж на утримання технологічних електричних мереж за місяць складає 7 167,54 грн. в тому числі ПДВ – 1 194,59 грн. Стягнення податку на додану вартість здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.3. Договору, розрахунок з власником мереж щодо відшкодування витрат на утримання технологічних електричних мереж здійснюється Користувачем на підставі підписаного акту наданих послуг згідно виставленого Власником мереж рахунку до 20-го числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 2.5. Договору встановлено, що Власник мереж залишає за собою право на зміну вартості використання технологічних електричних мереж за цим Договором, письмово повідомивши про це Користувача, з подальшим укладенням Додаткової угоди до Договору.

У відповідності до п. 3.1.2 Договору, власник мереж зобов`язаний щомісяця, до 10-го числа місяця, наступного за звітним складати та видавати користувачу акти наданих послуг та рахунки на оплату.

Згідно п. 3.2.1 Договору, користувач зобов`язаний протягом 2-х робочих днів підписувати та повертати Власнику мереж акти наданих послуг.

Відповідно до п. 7.1 Договору цей договір набирає чинності з 01.01.2014 року та діє до дати укладання договору оренди технологічних електричних мереж.

Пунктом 7.2 Договору визначено, одностороння відмова від виконання даного Договору (розірвання даного Договору) не допускаються.

Позивач на виконання умов Договору направив на адресу відповідача:

- акт наданих послуг від 30.11.2018 за №26008331 (а.с.36), який був

надісланий листом від 17.12.2018 №03/1846 (а.с.35) та отриманий відповідачем 27.12.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54020 00009732).

Згідно наданої позивачем службової записки вих..№03-10/49 від 08.08.2019 за підписом начальника фінансового відділу – головного бухгалтера, при відправленні рахунків та актів виконаних робіт за листопад 2018 року ТОВ «МСК» у листі була допущена описка в номері рахунку та акті виконаних робіт за Договором №229-Р від 30.12.2013. Рахунок та акти виконаних робіт, що додавались до листа мали №26008331.

- акт наданих послуг від 31.12.2018 за №28108331 (а.с.39), який був

надісланий листом від 15.01.2019 №03/52 (а.с.38), та отриманий відповідачем 15.01.2019, про що свідчить підпис на вказаному листі.

На підставі вказаних актів наданих послуг (виконаних робіт) позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- рахунок №26008331 від 30.11.2018 року на суму 7 167,54 грн. (а.с.37);

- рахунок №28108331 від 31.12.2018 на суму 7 167,54 грн. (а.с.40).

Відповідач по жодному акту наданих послуг не заявив мотивованої відмови.

Виставлені позивачем рахунки відповідачем не сплачені, що стало підставою

звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14 335,08 грн. є обґрунтованими відповідно до вимог Закону та Договору та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 ст.216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько – правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату рахунків власника мереж з користувача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення, до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно – позовному порядку.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розміру 2 810,47 грн. нараховану:

- по рахунку №26008331 від 30.11.2018 за період з 21.12.2018 по 25.07.2019

в розмірі 1 514,81 грн.;

- по рахунку 28108331 від 31.12.2018 за період з 21.01.2019 по 25.07.2019 в

розмірі 1 295,66 грн.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом за допомогою програми «ipLex» перевірений розрахунок пені з урахуванням вірного визначення періоду заборгованості та з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України та визначено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 2 554,45 грн. нарахований:

- по рахунку №26008331 від 30.11.2018 за період з 21.12.2018 по 21.06.2019

в розмірі 1285,50 грн.;

- по рахунку 28108331 від 31.12.2018 за період з 21.01.2019 по 21.07.2019 в

розмірі 1268,95грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 256,02 грн. (2 810,47 грн. – 2 554,45 грн.) задоволенню не підлягають.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку (а.с.12,13) нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 237,41 грн. нараховані:

- по рахунку №26008331 від 30.11.2018 за період з 21.12.2018 по 25.07.2019

в розмірі 127,84 грн.;

- по рахунку 28108331 від 31.12.2018 за період з 21.01.2019 по 25.07.2019 в

розмірі 109,57 грн., розмір яких є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні у загальному розмірі 449,11 грн. нараховані:

- по рахунку №26008331 від 30.11.2018 за період з 21.12.2018 по 25.07.2019

в розмірі 261,33 грн.;

- по рахунку 28108331 від 31.12.2018 за період з 21.01.2019 по 25.07.2019 в

розмірі 187,78 грн., розмір яких є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання в строк визначений Договором, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Господарським процесуальним законодавством передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 2, 11 ,73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Стивідорінг компані” (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/26, код ЄДРПОУ 40618543) на користь Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, 23/14, код ЄДРПОУ 01125608) заборгованості за Договором від 30.12.2013 №229-Р у сумі 14 335,08 грн., пені у розмірі 2 554,45 грн., інфляційних у розмірі 449,11 грн., 3% річних у розмірі 237,41 грн. та 1901,79 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2019.

Суддя Н.О. Семенчук