Рішення № 84122684, 09.09.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 вересня 2019 р. Справа № 903/461/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать", с. Ратнів Луцького району

до відповідача: Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2", с. Рованці Луцького району

про стягнення 659 111,71 грн.

Встановив: 20 червня 2019 року Сільськогосподарське приватне підприємство "Рать" звернулось до господарського суду з позовом від 20.06.2019р. про стягнення з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" 3 223 697,63 грн., в тому числі 2 909 086,37 грн. суми збитків від інфляції та 314 611,26 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, у зв`язку з наявністю невиконаного грошового зобов`язання згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. про зміну способу виконання рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.06.2019р. позовну заяву Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" від 20.06.2019р. було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки, а саме: надати суду докази сплати судового збору у встановленому розмірі.

На виконання вимог ухвали від 25.06.2019р., від позивача надійшла до суду заява від 02.07.2019р. про долучення доказів сплати судового збору в розмірі 618,59 грн. (платіжне доручення №3648 від 01.07.2019р.).

Ухвалою суду від 04.07.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.07.2019р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

23.07.2019р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 23.07.2019р. про зменшення розміру позовних вимог, в котрій позивач, посилаючись на положення ст. 46 ГПК України, просив суд прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 659 111,71грн., в т.ч. 587 096,65грн. суми збитків від інфляції (443 938,78грн. суми збитків від інфляції за період з 05.09.2014р. по 09.03.2015р. та 143 157,87грн. суми збитків від інфляції за період з 07.11.2018р. по 31.05.2019р.), а також 72 015,06 грн. трьох процентів річних (34 552,68 грн. трьох процентів річних за період з 05.09.2014р. по 09.03.2015р. та 37 462,38 грн. трьох процентів річних за період з 07.11.2018р. по 31.05.2019р.), нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, у зв`язку з наявністю невиконаного грошового зобов`язання згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. про зміну способу виконання рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г.

Водночас, в даній заяві містилось клопотання позивача про повернення йому у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог зайво сплаченої суми судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір".

За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача, судом було постановлено ухвалу від 25.07.2019р. про її задоволення та повернення у зв`язку з цим СгПП "Рать" з Державного бюджету України 38 468,78грн. зайво сплаченої при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №3562 від 19.06.2019р. на суму платежу 47 736,87грн. суми судового збору, розгляд справи постановлено проводити з врахуванням нової загальної ціни позову-659 111,71грн.

Ухвалою суду від 25.07.2019р. розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 02.09.2019р.

Ухвалою суду від 02.09.2019р. було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 09.09.2019р., явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

У визначений судом день та час сторони уповноважених представників сторін в засідання суду не направили, хоча належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового розгляду справи по суті.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

В даному аспекті судом також береться до уваги й та обставина згідно котрої відповідач не скористався наданим йому законом правом та не надав до суду відзив (заперечення) на позовну заяву, а також те, що ухвалою суду від 02.09.2019р. явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на розгляді Господарського суду Волинської області перебувала справа №903/193/13-г за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" про повернення 921 тонн 910 кг зерна пшениці 6 класу.

Позовні вимоги були обґрунтовані неповним виконанням відповідачем умов договору про переробку давальницької сировини №02 від 16.02.2010р., а також договорів складського зберігання зерна від 23.07.2008р. №04-з та від 15.07.2009р. №27-а.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г, яке набрало законної сили, позов Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" про повернення 921 тонн 910 кг зерна пшениці 6 класу в уточненій позивачем 16.06.2014р. кількості витребовуваного зерна було задоволено; зобов`язано Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" повернути Сільськогосподарському приватному підприємству "Рать" 921 тонну 910 кг зерна пшениці 6-го класу; стягнуто з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" 45 173,48 грн. витрат по судовому збору.

При розгляді Господарським судом справи №903/193/13-г останнім було встановлено та засвідчено наступне:

"На виконання умов договору складського зберігання зерна від 23.07.2008р. №04-з позивач передав відповідачу на зберігання 2 428,71 т зерна пшениці 3-6 класу (далі - Договір 1).

На виконання умов договору складського зберігання зерна від 15.07.2009р. №27-а позивач передав відповідачу на зберігання 1030,15 т пшениці 1-6 класу (далі - Договір 2).

За умовами вказаних договорів сторони передбачили, що у разі невідповідності якісних показників зерна нормам стандартів відповідач здійснює за згодою позивача та за його рахунок доробку зерна до відповідних показників його якості.

По Договору 1 втрати на усушку та підробку зерна склали 127, 273 т, а по Договору 2 - 37,231 т. Крім того, із зерна, яке знаходилось на зберіганні по Договору 1 продано Аграрному фонду України 147,744т (акт приймання-передавання від 12.09.2008р.), та 28.12.2008р. передано на переробку відповідачу 378,917т (довідка відповідача від 28.12.2008р. та податкова накладна від 31.12.2008р.)

Із зерна пшениці, яке знаходилось на зберіганні по Договору 2 в листопаді 2009р. передано на переробку відповідачу 261,335 т (довідка та податкова накладна від 30.11.2009р.).

Таким чином, станом на кінець 2009р. по Договору 1 на зберіганні залишилось зерна в кількості 1774,778 т (2 428,71 - 127,273 - 147,744 - 378,917), а по Договору 2 - 731,584 (1030,15 - 37,231 - 261,335), а всього по двох договорах залишилось 2 506,362 т.

Зазначений факт визнаний відповідачем у письмових поясненнях на позов від 19.03.2013р. (а.с.99-100 т.1), в яких відповідач зазначив, що згідно даних лабораторії Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" на зберіганні до укладення договору на переробку давальницької сировини від 16.02.2010р. №02 знаходилось зерно пшениці господарства "Рать" урожаїв 2008 та 2009 років в загальній кількості 2 506 362 кг.

Відповідно до ст.35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватись перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як з`ясовано судом фактично розбіжності між сторонами виникли в результаті різних даних відповідача по виконанню ним умов договору на переробку давальницької сировини №02 від 16.02.2010р., а саме:

1. по акту здачі-прийняття робіт(надання послуг) №337 від 25.02.2010р. значилось, що відповідач переробив на муку зерно пшениці, що належить господарству "Рать" в кількості 2 506 362 кг, тобто переробив весь залишок зерна, яке залишилось на зберіганні до Договору 1 та Договору 2;

2. а по акту зачистки виробничого корпусу і результатах переробки зерна за лютий 2010р., який подав в 2012р., з коригуючою податковою накладною від 28.05.2012р. переробив зерна, що належить "Рать" в кількості 807 873 кг.

В підтвердження того, що на виконання умов договору на переробку давальницької сировини від 16.02.2010р. "КХП №2" не могло переробити весь залишок зерна позивача - 2506,362 т відповідач надав суду лист Волинської області державної хлібної інспекції від 28.11.2011р. №294 на адресу директора ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Москвича С.О. , зі змісту якого вбачається, що перевірка правильності розрахунку по акту ф. 117 про зачистку млина по СГПП "Рать" за лютий місяць 2010 року переробленого зерна пшениці здійснювалось Волинською обласною державною хлібною інспекцією на звернення відповідача.

У вказаному листі інспекцією зазначено, що по договору переробки №02 від 16.02.2010р., укладеного між ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" та СГПП "Рать" акт ф.117 на переробку зерна пшениці в кількості 807 873 кг складений у відповідності до нормативних документів та Правил організації та введення технологічного процесу на борошномельних заводах, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20.03.1198р. №83. Також зазначено, що згідно бухгалтерського обліку ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" кількість зерна пшениці 6 класу СГПП "Рать" складає 1 698 489 кг, яка не придатна для формування помольної партії із-за невідповідної у ній кількості клейковини.

Наявність такої кількості пшениці 6 класу по бухгалтерському обліку Луцького КХП №2, яка належить позивачу, відповідач визнавав в своїх листах, адресованих як позивачу, так і господарському суду, а також згідно листа №1/1-38 від 26.01.2012р. в підтвердження цієї кількості зерна надавав документи експерту при проведенні судово-економічної експертизи по справі №5004/2238/11, яка проводилась по вказаних вище господарських операціях між цими ж сторонами.

Із договору на переробку давальницької сировини від 16.02.2010р. №02 вбачається, що відповідач зобов`язався переробити зерно пшениці 3-6 класу в кількості 2310,583 т та надати позивачу готову продукцію.

Фактично перероблено 807,873 т із зерна позивача, що знаходилось на зберіганні.

В розрахунок позивача про витребування 921,910 т зерна пшениці 6-го класу покладено саме акт ф.117 про переробку відповідачем 807 873 кг зерна пшениці 2А, 3А, 5Б, 6 класів та залишок зерна пшениці 6-го класу саме в кількості 1 698,489 т.

Зменшуючи до повернення кількість пшениці 6-го класу з 1698,489 т до 921,910 т позивачем враховано, що по накладній №523 від 26.02.2010р. ним було в рахунок оплати переробки зерна передано борошно 1-го гатунку в кількості 300 т 763 кг на суму 451 145,16 грн., що становило вартість переробки 2 506,362т зерна, а не 807,873 т, відповідно на різницю зменшено вартість надлишково отриманого ним борошна вищого гатунку, першого гатунку та висівок.

Згідно уточненого позивачем розрахунку за середніми цінами станом на 01.05.2014р., підтвердженими Волинською торгово-промисловою палатою, борг СГПП "Рать" перед відповідачем за надлишково отримане борошно і висівки складає 2 208 339,43грн. (1 243 362,80 + 964 051,88 + 924,75), а загальний борг "КХП №2" за мінусом боргу СГПП "Рать" складає 2 258 686,65грн.(4 467 026,07 - 2 208 339,43), що складається з боргу за пшеницю, надлишкову сплату за її переробку за мінусом надлишково одержаного борошна вищого і першого гатунків та висівок.

Оскільки в грошовому виразі борг ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" перед позивачем становить 2 258 686,65грн. то з врахуванням середньої вартості пшениці 6 класу, що склалася на ринку зернових культур станом на 01.05.2014р. (2 450грн. за тонну) поверненню підлягає 921,910 т зерна пшениці 6 класу (2 258 686,65:2450)".

На виконання вказаного рішення Господарським судом Волинської області 09.07.2014р. були видані накази №903/193/13-г-1 та №903/193/13-г-2 про зобов`язання Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" повернути сільськогосподарському приватному підприємству "Рать" 921 тонну 910 кг зерна пшениці 6-го класу та про стягнення з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" судових витрат по справі в сумі 45 173,48 грн. відповідно.

Стягувачем за вказаними наказами визначено Сільськогосподарське приватне підприємство "Рать" (45650, Волинська обл., Луцький район, с. Ратнів, вул. Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 03737422), а боржником - Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" (43000, м. Луцьк, вул. Молодогвардійська, 11, код ЄДРПОУ 00953065).

Водночас, суд засвідчує, що 29.08.2014р. СГПП "Рать" звернулось до господарського суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г шляхом стягнення з відповідача вартості неповернутої 921 тонни 910 кг пшениці шостого класу в сумі 2 212 584 грн. (з ПДВ).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г було змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г шляхом стягнення з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" 2 212 584 грн. (в тому числі ПДВ) вартості присудженого до повернення зерна пшениці шостого класу в кількості 921 т 910 кг.

На виконання вказаної ухвали господарським судом було видано наказ від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3.

Стягувачем за вказаним наказом визначено Сільськогосподарське приватне підприємство "Рать" (45650, Волинська обл., Луцький район, с. Ратнів, вул. Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 03737422), а боржником - Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" (43000, м. Луцьк, вул. Молодогвардійська, 11, код ЄДРПОУ 00953065).

Згідно ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

У відповідності з положеннями Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

В даному випадку позов ґрунтується на невиконанні відповідачем рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г, яке набрало законної сили та ухвали Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г, на примусове виконання якої господарським судом було видано наказ від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3.

З урахуванням викладеного суд вважає, що спірні зобов`язальні відносини виникли між сторонами із договору про переробку давальницької сировини №02 від 16.02.2010р., а також договорів складського зберігання зерна від 23.07.2008р. №04-з та від 15.07.2009р. №27-а, зобов`язання за договорами викладені у рішенні Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. та ухвалі Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г, на примусове виконання якої господарським судом було видано наказ від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, які виникають на підставі ст. 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів, та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд не оцінює факти та взаємовідносини сторін, встановлені господарським судом у рішенні у справі №903/193/13-г.

Аналогічні правові позиції встановлені в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме:

2.5… Обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні частини третьої статті 35 ГПК (підпункт 2.6 цього пункту).

2.6. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

При цьому, суд враховує умисне невиконання відповідачем рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. у справі №903/193/13-г, ухвали Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г, на примусове виконання якої господарським судом було видано наказ від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3 та наявність боргу перед позивачем.

12.09.2014р. заступником начальника Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №44693342 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3.

Водночас, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ухвалою Господарського суду Волинської області від 10 березня 2015 року у справі №903/123/15 за заявою Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" було, зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2", визнано безспірними грошові вимоги Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" в сумі 2 218 674 грн., в т. ч. 6 090 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2"; введено процедуру розпорядження майном боржника - Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2".

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.11.2018р., яка була залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019р., провадження у справі №903/123/15 за заявою Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" було закрито.

11.03.2019р. заступником начальника Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області було винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій по примусовому виконанні наказу Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3.

Невиконання Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" ухвали Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г, на примусове виконання якої господарським судом було видано наказ від 05.09.2014р. №903/193/13-г-3 та наявність у нього перед Сільськогосподарським приватним підприємством "Рать" боргових зобов`язань на суму 2 212 584,00 грн. в період з 05.09.2014р. по 31.05.2019р. виступило підставою для нарахування позивачем згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржнику у зв`язку з цим за прострочення виконання грошового зобов`язання 587 096,65 грн. суми збитків, завданих інфляцією (443 938,78грн. за період з вересня 2014р. по лютий 2015р. (включно) та 143 157,87грн. за період з листопада 2018р. по травень 2019р. (включно), оскільки в період з 10.03.2015р. по 06.11.2018р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2"), а також 72 015,06 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (34 552,68грн. за період з 05.09.2014р. по 09.03.2015р. та 37 462,38грн. за період з 07.11.2018р. по 31.05.2019р., оскільки в період з 10.03.2015р. по 06.11.2018р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2"), подальшого звернення кредитора до суду з позовом про стягнення цих сум.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування зазначених сум, як це вбачається із розрахунків позивача, було здійснено СгПП "Рать" із суми заборгованості, яка виникла, у зв`язку з неналежним виконанням ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" умов договорів зберігання та договору на переробку давальницької сировини та котра була відображена в ухвалі Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р.

З огляду на викладене, суд погоджується з твердженням позивача, що прострочення оплати заборгованості (вартості присудженого до повернення зерна пшениці) в розмірі 2 212 584,00 грн. мало місце з 05.09.2014р.

При цьому судом було взято до уваги, що статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому індекс інфляції та 3% річних за невиконання грошових зобов`язань не нараховуються в силу прямої заборони закону, безвідносно до часу їх виникнення, в тому числі за невиконання поточних грошових зобов`язань.

З наведеного слідує, що боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання індекс інфляції та 3% річних не нараховуються.

Враховуючи, що індекс інфляції та 3% річних в період дії мораторію не нараховується, то вони не підлягають стягненню з відповідача в період дії мораторію.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Поруч з цим, як це визначається положеннями п.п. 1.1, 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим вважається будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлена в якості підстави припинення грошового зобов`язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як це визначається пунктом 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", за приписом ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Судом засвідчується, що в даному випадку в рішенні Господарського суду Волинської області від 26.06.2014р. та ухвалі Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г було встановлено правову природу грошових коштів в розмірі 2 212 584,00грн., а саме вартість присудженого в рішенні суду до повернення зерна пшениці, яка залишились відповідачем неоплаченою в розмірі 2 212 584,00грн. в період з 05.09.2014р. по 31.05.2019р.

На думку суду, в розумінні ст. 625 ЦК України грошовим зобов`язанням боржника виступає сплата вартості присудженого в рішенні суду до повернення зерна пшениці в розмірі 2 212 584,00грн.

При цьому також враховано, що визначення грошового зобов`язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтею 1 котрого визначено, що грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування сум інфляційних та трьох процентів річних саме за грошовими зобов`язаннями, матеріальними втратами, тощо.

Відтак суд вважає, що в даному випадку позивач вправі був здійснювати нарахування відповідачу сум інфляційних збитків та процентів річних з суми боргу, яка була визначена в ухвалі Господарського суду Волинської області від 05.09.2014р. у справі №903/193/13-г та яка становила 2 212 584,00грн.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Як вже зазначалось, згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 587 096,65 грн. суми збитків, завданих інфляцією (443 938,78грн. за період з вересня 2014р. по лютий 2015р. (включно) та 143 157,87грн. за період з листопада 2018р. по травень 2019р. (включно), оскільки в період з 10.03.2015р. по 06.11.2018р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2"), а також 72 015,06 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (34 552,68грн. за період з 05.09.2014р. по 09.03.2015р. та 37 462,38грн. за період з 07.11.2018р. по 31.05.2019р., оскільки в період з 10.03.2015р. по 06.11.2018р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2").

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення процентів річних, суми збитків, завданих інфляційними процесами, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" (Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок, 4, код ЄДРПОУ 00953065) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" (Волинська область, Луцький район, село Ратнів, вулиця Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 03737422) 72 015,06 грн. трьох процентів річних, 587 096,65грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 659 111,71 грн., 9 886,68 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 10.09.2019р.

Суддя В. А. Войціховський