Рішення № 84114293, 09.08.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/572/19

Справа №760/32236/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк »Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про передачу предмета іпотеки в управління та зобов`язання вчинити дії, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- передати в його управління нерухомість, а саме: квартиру загальною площею 55,80 кв.м., житловою площею 30,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на період до її реалізації або до повного виконання умов Кредитного договору №КІМ0GA0000054П від 13 березня 2008 року;

- надати йому право на укладення будь - яких угод, пов`язаних з переданим в управління майном, а саме: квартири загальною площею 55,80 кв.м., житловою площею 30,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на період до її реалізації або до повного виконання умов Кредитного договору №КІМ0GA0000054П від 13 березня 2008 року, в тому числі договорів оренди, угод з підприємствами для обслуговування квартири, отримання коштів за даними угодами;

- зобов`язати відповідачів передати іпотекодержателю правовстановлюючі документи на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 55,80 кв.м., житловою площею 30,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на період до її реалізації або до повного виконання умов Кредитного договору №КІМ0GA0000054П від 13 березня 2008 року та інші необхідні для управління майном документи, надати фізичний доступ до переданого в управління майна /передати ключі, коди охоронної сигналізації тощо/.

Посилається в позові на те, що відповідно до укладеного договору № KIM0GA0000054П від 13 березня 2008 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 150 280, 00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 березня 2018 року.

13 березня 2008 року метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та відповідачами був укладений Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою К.В, зареєстрований в реєстрі за № 415.

Відповідно до умов договору відповідачі передали в іпотеку належне їм на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить їм на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло № 4578 , виданного 10 листопада 1993 року відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації м. Києва та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 15 листопада за реєстровим № 4354.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 березня 2014 року був задоволений позов позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №КІМ0GA0000054п від 13 березня 2008 року.

Зазначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу будь-якій особі-покупцеві квартири АДРЕСА_1 загальною площею 55, 80 кв.м., житловою площею 30, 70 кв.м.

Зазначає, що задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки неможливо у зв`язку з застосуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У зв`язку з цим, постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 30 листопада 2017 року виконавчий документ повернутий на підставі п. 9 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

На момент звернення до суду власниками предмета іпотеки є відповідачі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Заборгованість за основним зобов`язанням не погашена, відповідач ОСОБА_2 станом на 22 листопада 2018 року має заборгованість в розмірі 4 189 588, 10 доларів США.

Зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не виключає можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про передачу предмета іпотеки в його управління, а навпаки, є важелем для всебічного захисту прав кредитора.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідачі в судове засідання неодноразово не з`являлися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до вимог ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Судові повістки, що направлялися на їх адресу, вказану представником позивача у позові, повернулися до суду без вручення з відміткою поштового відділення за закінченням встановленого терміну зберігання.

Порядок вручення судових повісток врегульовано ст.ст.128, 130 ЦПК України та п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідачів про час розгляду справи суд вважає належним.

Такої ж позиції притримується і Верховний Суд в постанові № 922/1714/18 від 17 квітня 2019 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Ухвалою суду від 15 січня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідачам був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення, відповідачі своїм правом не скористалися, відзив на позовну заяву суду не надали.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Судом встановлено, що 13 березня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № KIM0GA0000054П, за умовами якого останньому був наданий кредит у розмірі 150 280, 00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 березня 2018 року.

В цей же день у забезпечення виконання зобов`язань за умовами Кредитного договору між сторонами був укладений Договір іпотеки, за яким відповідачами в іпотеку банку передано нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 березня 2014 року був частково задоволений позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

Звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №КІМ0GA0000054п від 13 березня 2008 року та визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу будь-якій особі-покупцеві.

В позові про виселення було відмовлено.

Постановою державного виконавця від 30 листопада 2017 року виконавчий документ повернутий на підставі п. 9 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

/ а.с. 5 - 10, 16 - 19 /

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа не оскаржувалася.

В свою чергу, відповідно до ст.1 Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

Зі змісту постанови державного виконавця не вбачається, з яких саме підстав виконавчий документ був повернутий стягувачу.

З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що кредит був наданий позичальнику ОСОБА_2 на споживчі цілі.

З Договору іпотеки квартири від 13 березня 2008 року вбачається, що квартира, яка була передана відповідачами в іпотеку, належить іпотекодавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Залізничної районної в м. Києві державної адміністрації 10 листопада 1993 року.

Тобто, передана в іпотеку квартира була об`єктом забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, однак не була придбана за рахунок кредитних коштів.

За таких обставин суд вважає, що закон про мораторій на відносини сторін не розповсюджується і позивач не позбавлений можливості виконання рішення суду про звернення стягнення на неї.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

За змістом ст.589 ЦК України та ч.1 ст.33 закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України та ст.39 Закону України « Про іпотеку» .

Згідно з ч.2 ст.39 цього закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

У ч.1 ст.40 закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Порядок виселення з займаного жилого приміщення врегульовано ст.109 ЖК України.

Відповідно до ч.2 даної статті громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

За змістом даної норми закону та ст.39 Закону України « Про іпотеку» особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло.

При цьому, за положенням ч.2 ст.109 ЖК України, постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Це відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові № 355/689/16 від 18 грудня 2018 року, яка також узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі №6-39цс15, від 2.09.2015 у справі №6-1049цс15, від 30.09.2015 у справі №6-1892цс15, від 21.12.2016 у справі №6-1731цс16.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

З рішення суду від 28 березня 2014 року вбачається, що позивачу було відмовлено в позові в частині виселення відповідачів з п переданої в іпотеку квартири в зв`язку з порушенням порядку, визначного ст.40 Закону України « Про іпотеку».

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що в подальшому з позовом про виселення відповідачів з квартири банк до суду не звертався.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що відповідачі проживають у спірній квартирі і на даний час вирішується питання про повернення кредиту.

Враховуючи ці обставини, порядку виселення з іпотечного майна, визначеного ст.109 ЖК України,проживання відповідачів у спірній квартирі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про передачу іпотечної квартири в управління банку.

Керуючись ст.ст.15, 16,575, 589, 627, 628, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.1, 33,34,39, 40 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.109 ЖК України, ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові Акціонерного товариства Комерційний банк »Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про передачу предмета іпотеки в управління та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 вересня 2019 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва