Рішення № 84110189, 29.08.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3532/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.

при секретарі Семиволос І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_2 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом (в подальшому уточнений) до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що у період з 21.10.2015 по 19.05.2017 він, ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах ПАТ «Азот».

19.05.2017 згідно наказу № 519-вк від 17.05.2017 року він звільнений з угодою сторін, відповідно до ст.36 п. 1 КзпП України.

Під час перебування у трудових відносинах відповідачем йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата, яка відповідно до довідки № 525 від 12.04.2019 року, виданої ПАТ «Азот», становить 6859, 50 грн.: за лютий 2017- 1267 грн. 63 коп., березень 2017 - 2665 грн. 83 коп., травень 2017 року - 2626 грн. 04 коп., і на час звільнення виплачена не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із даними довідки про доходи ПАТ «Азот» № 526 від 12.04.2019 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 206,85 грн. За період з 17.05.2017 по 24.04.2019 (день подачі позову) пройшло 487 робочих днів.

Тож, оскільки відповідач відмовився виплачувати нараховану заробітну плату в день звільнення, то останній повинен йому виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17.05.2017 по 24.04.2019 в сумі 100 735 грн. 95 коп.

Таким чином, просить суд, - стягнути з ПАТ «АЗОТ» на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 6859 грн. 50 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день винесення судового рішення, на день подачі позову - 24.04.2019 ця сума складала 100735 грн. 95 коп., а також стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2019 року справу № 711/3532/19 розподілено на суддю Шиповича В.В.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Між тим, 14.05.2019 Розпорядженням керівника апарату Придніпровського районного суду м.Черкаси № 115 зобов`язано, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначити повторний автоматизований розподіл судової справи № 711/3532/19.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2019 дану справу розподілено на суддю Позарецьку С.М.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.05.2019 справу суддею прийнято до свого провадження та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.

21.05.2019 на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, представником відповідача адвокатом Чижовим К.Л. надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «АЗОТ», а через відсутність об`єктивної можливості здійснити таку виплату, оскільки 07 березня 2017 року відбулася повна зупинка виробництва, що призвело до поглиблення скрутного фінансового становища і лише з червня 2017 року підприємство почало відновлювати свою роботу, проте з-за простою - існує гостра нестача оборотних коштів. Крім того, зазначає, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31 серпня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПАТ «АЗОТ» в межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп. При цьому, жодному з рахунків ПАТ «АЗОТ» ані чинним законодавством, ані постановою державного виконавця не було надано статусу «захищеного», що унеможливило виплату заробітної плати з цих рахунків. Таким чином, оскільки вина ПАТ «АЗОТ» щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні відсутня, то і його позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними і не підлягають задоволенню. Крім цього, зазначено, що в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає істотному зменшенню з огляду на принцип співмірності, а також на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які ПАТ «АЗОТ» повинен буде сплатити до бюджету. При цьому, посилається на лист Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 року № 23714/6/99-99-17-03-03-15, який за своїм призначенням має інформативний характер та на постанову апеляційного суду Черкаської області від 07.06.2018 року (справа № 712/2008/18), в якій йде мова про стягнення заробітної плати, невиплаченої про звільненні працівника середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу із вказівкою щодо утримання податків, обов`язкових платежів та зборів.

В судове засідання позивач не з`явився, до початку надав заяву від 28.08.2019, в якій просив справу розглядати без його участі та задовольнити позовні вимоги викладені в позовній заяві, з врахуванням кількості прострочених робочих днів, а саме, - з 17.05.2017 по 24.04.2019 (206,85грн. х 487 днів = 100735 грн. 95 коп.) та з 25.04.2019 по 29.08.2019 (206,85 х 84 дня = 17375 грн.40 коп.), на день винесення рішення суду в розмірі 118111 грн. 35 коп.

В судове засідання представник відповідача ПАТ «АЗОТ» не з`явився, про причину неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. 21.05.2019 року подано відзив на позовну заяву, в якому ПАТ «АЗОТ» позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Відповідь на відзив позивачем не подано.

Враховуючи думку позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 21.10.2015 року був прийнятий згідно наказу 98-вк від 15.10.2015 вагарем сектора економічної безпеки служби директора з режиму та безпеки, що підтверджується записами в його трудовій книжці НОМЕР_1 .

19.05.2017 року його звільнено з ПАТ «АЗОТ», відповідно до наказу № 519-вк від 17.05.2017 року за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ПАТ «АЗОТ» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, а також на час розгляду справи, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена. Крім того, на час розгляду справи, відповідачем не спростована інформація позивача щодо не здійснення з ним розрахунку по заробітній платі.

Відповідно до даних довідки № 525 від 12.04.2019 року, виданої ПАТ «Азот», - станом на 16.04.2019 року заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі складає 6859 грн. 50 коп.: за лютий 2017- 1267 грн. 63 коп., березень 2017 - 2665 грн. 83 коп., травень 2017 - 2926 грн. 04 коп.

В судовому засіданні також встановлено, що станом на час розгляду справи ПАТ «АЗОТ» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

За таких обставин, на думку суду, між сторонами має місце спір, що виникає із трудових правовідносин, який регулюється Кодексом законів про працю України (глава VІІ).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даного спору визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 24.04.2019) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 не виплачена й на час розгляду справи.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на кошти та майно підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій; з-за того, що відповідач був поставлений у залежність від ціни на природній газ, який є основною сировиною для виробництва продукції ПАТ «Азот», а також вартості імпортних мінеральних добрив та значними змінами в кон`юнктурі ринку, зупинення виробництва.

Однак, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був звільнений з ПАТ «Азот» 19.05.2017 року, згідно із наказом № 519-вк від 17.05.2017 року, постанова про арешт майна боржника ПАТ «АЗОТ» державним виконавцем винесена 31 серпня 2017 року, а заборгованість із заробітної плати рахується з лютого 2017 року, що свідчить про об`єктивну можливість відповідача вчасно виплатити заробітну плату до накладення арештів на майно та кошти. А тому, доводи представника відповідача про неможливість здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 в день його звільнення, суд не приймає.

При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків/коштів/майна не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено вини ОСОБА_1 , як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки з ним розрахунку по заробітній платі.

Під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 6859 грн. 50 коп.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у вказаному розмірі.

Як зазначалося вище, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2017 року (наступний робочий день після звільнення) по 29.08.2019 року (день винесення рішення), а не з 17 травня 2017 року, як просить позивач. Крім того, фактично звільнений з роботи ОСОБА_1 не 17, а 19 травня 2017 року, що вбачається з даних трудової книжки.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п`ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2017 року по 29 серпня 2019 року включно, суд виходить з такого:

за даними довідки про доходи № 526 від 12.04.2019 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 206 грн. 85 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2017 року (наступний день після звільнення) по 29 серпня 2019 року (день винесення рішення) включно, становить 569 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п`ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2017 року по 29 серпня 2019 року становить 117697 грн. 65 коп. (із розрахунку 206 грн. 85 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 569 робочих днів), який і підлягає до стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 . На думку суду, підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, про що вказує відповідач у відзиві, відсутні.

На думку суду, вирішення даного спору узгоджується і з рішеннями ВП ВС від 31.01.2019р. справа №910/4518/16, Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме, - слід стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену зарплату в розмірі 6859 грн. 50 коп., з відрахуванням передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів, а також проведений судом розрахунок, - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 травня 2017 року по 29 серпня 2019 року включно в сумі 117697 грн. 65 коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків:

оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, тому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн. за відповідну позовну вимогу.

Що стосується стягнення судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд виходить із суми пропорційно задоволених позовних вимог, а саме: з відповідача необхідно стягнути 1 відсоток від суми середнього заробітку, що підлягає до стягнення (1% від 117697,65 грн.), який становить 1176 грн. 98коп., з яких на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1007 грн. 40 коп. (сплачений ним відповідно до квитанцій від 24.04.2019 року № 26514811-1 в сумі 768 грн.40 та від 26.04.2019 року №2654299-1 в сумі 239 грн. 00 коп.), а решту судового збору в сумі 169 грн. 58 коп. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Крім того, статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК).

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем долучено ордер про надання правничої допомоги від 24.04.2019 адвокатом Дрига Л.В., розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу з описом виконаних робіт на суму 1000 грн. та квитанція на цю ж суму 1000 грн. На думку суду, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 700 грн., що є співмірним із складністю даної справи, обсягом та часом виконаних робіт, ціною позову, а також враховуючи заперечення відповідача, що викладені у відзиві.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, постановою ВП ВС, позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст.4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 137, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354, 430 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 6859 грн. 50 коп. з відрахуванням передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 20.05.2017 року по 29.08.2019 року включно в сумі 117697 грн. 65 коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1007 грн. 40 коп., а також витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 700 грн. 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) в дохід держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. та 169 грн. 58 коп., а всього 937 грн. 98 коп.

В іншій частині відмовити.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 05 вересня 2019 року.

Головуючий: С. М. Позарецька