Рішення № 84103771, 29.08.2019, Білокуракинський районний суд Луганської області

Справа №417/6582/18

Пров.№2/409/613/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року смт.Білокуракине

Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді: О.Ю.Максименко

за участю секретаря судових засідань: А.М.Малик

за участю представника позивача: А.О.Індустрієвій

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Білокуракине цивільну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -

В с т а н о в и в :

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що державним нотаріусом Марківської ДНК Ченакалом О.Є. 26 лютого 2018 року на ім`я відповідача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті її батька - ОСОБА_2 . У свідоцтві про право на спадщину зазначено, що до складу спадщини померлого входить право на суми недоотриманих страхових виплат, що знаходяться на рахунках управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області у розмірі 25856,32 гривень, що підтверджується довідкою, виданою Фондом 31.01.2018 року №420/03-3. Посилаючись на правову позицію, відображену в постанові Верховного суду України у справі №243/746/16-ц, позивач вважає, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до яких відноситься померлий батько відповідачки - ОСОБА_2 , мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження у повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Натомість ОСОБА_2 за період з 01.12.2014 року по 24.07.2017 року (час смерті) не звертався з відповідною заявою до робочих органів Фонду, у зв`язку з чим йому було фактично нараховані та залишилися невиплаченими щомісячні страхові виплати за червень-листопад 2014 року на суму 3678,30 гривень. Щомісячні страхові виплати за період з 01.01.2014 по 24.07.2017 року могли бути нараховані ОСОБА_2 лише на підставі його заяви робочим органом Фонду за фактичним місцем його проживання (перебування). Однак останній не скористався своїм правом на отримання страхових виплат відповідно до чинного законодавства, тому страхові щомісячні виплати з 01.12.2014 року йому не нараховувалися. Щодо довідки, на підставі якої видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину, позивач зазначає, що інформація, викладена у ній, не врахована державним нотаріусом Ченакалом О.Є., і він посвідчив право відповідача на спадщину за законом на кошти у сумі 25856,32 гривень, на право на які у померлого за життя не виникло. У зв`язку з чим позивач просить суд визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.02.2018 року №394, видане державним нотаріусом Марківської ДНК Ченакалом О .Є ., недійсним в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих її батьком - ОСОБА_2 , сум щомісячних страхових виплат за період з 01.12.2014р. по 24.07.2017 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01.03.2017 рок та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01.03.2014 року в розмірі 22181,02 грн..

Третя особа - державний нотаріус Марківської ДНК Ченакал О.Є. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов є необґрунтованим, оскільки доводи позивача спростовуються його письмовою відповіддю №420/03-3 від 31.01.2018, в якій позивач визнає суму заборгованості перед померлим потерпілим на виробництві ОСОБА_2 та зазначає: "Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 25856,32 грн.", що і є доказом визнання та підтвердження суми боргу. Той факт, що надалі позивач змінив свою правову позицію стосовно нарахування сум заборгованості по страховим виплатам померлим потерпілим на виробництві, не надає позивачу правових підстав для визнання недійсним нотаріального документа, виданого згідно з чинним законодавством. Ст.1301 ЦК України, визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Визначені законом умови є вичерпними. Підстав вважати, що ОСОБА_1 не мала права на спадкування позивачем не доведено, та взагалі не ставиться така вимога у позові, інших доказів на підтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 права на спадкування позивачем не надано. Право потерпілого на виробництві ОСОБА_2 виникло до 14 квітня 2014 року, тому всі наступні нормативно-правові акти тільки регулюють порядок надання та проведення страхових виплат потерпілому на виробництві і ніяким чином не скасовують його право на ці виплати. Тому відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Марківською ДНК 26.02.2018р. за реєстровим №394.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання 31.07.2019р. та 29.08.2019 року не з`явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом направлення судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштових відправлень. Відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень ОСОБА_1 особисто отримала поштові відправлення (судові повістки), про що свідчить її особистий підпис на повідомленні. Причин неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило.

Третя особа - державний нотаріус Марківської ДНК Ченакал О.Є. в судове засідання не з`явився, попередньо надавши до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

29.08.2019 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази кожен окремо та в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.02.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Марківської Державної нотаріальної контори Ченакалом О.Є., спадщина після смерті ОСОБА_2 складається з: суми недоотриманих страхових виплат, що знаходяться на рахунках управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області у розмірі 25856,32 гривень (а.с. 5).

Згідно запиту державного нотаріуса Марківської ДНК Ченакала О.Є. від 25.01.2018 року вих.№ 42 витребувано інформацію про заборгованість, яка виникла за Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України перед ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Врубівський Лутугинського району Луганської області (а.с.8).

Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області листом від 31.01.2018 року №420/03-3 державному нотаріусу Марківської ДНК Ченакалу О.Є. надано інформацію наступного змісту: «Потерпілому ОСОБА_2 … не виплачено: щомісячні страхові виплати за червень-листопад 2014 року на загальну суму 3678,30 гривень. Також необхідно донарахувати потерпілому щомісячні страхові виплати з 01.12.2014 року по 24.07.2017 року враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01.03.2017 рок та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01.03.2014 року в розмірі 22181,02 грн.. Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 25856,32 грн.». (а.с.9).

Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) було передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Позивачем зазначено, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Лутугинському районі Луганської області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території України. Відділенням у Лутугинському районі Луганської області не здійснено переміщення у населені пункти, де органи державної влади виконують свої повноваження у повному обсязі, тому нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділенні в Лутугинському районі Луганської області припинено з 01.12.2014 року. Справи потерпілих залишилися у відділенні, доступу до них немає. Водночас, на підтвердження цього доводу, Позивачем ніяких документів не надано.

Позивачем зазначено, що потерпілий за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на думку позивача, страхові виплати з 01.12.2014 по день його смерті не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території. Також позивач зазначав, що суди повинні керуватися Законом України «Про боротьбу з тероризмом», положеннями якого встановлено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

У статті 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року, прийнятій у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, прийнятій у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року, прийнятій у справі № 418/2434/18.

Згідно ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Вищенаведені положення законодавства свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат не залежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та її проживання на окупованій території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Таким чином, судом встановлено, що померлий ОСОБА_2 не був зобов`язаний переміщуватися з тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою припинення виплат, склад спадщини, визначений державним нотаріусом Марківської Державної нотаріальної контори Ченакалом О.Є., у свідоцтві про прийняття спадщини за законом є правильним, нотаріус відповідно до вимог ст. 1227 ЦК України правомірно видав відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом, у тому числі на недоотримані страхові виплати, оскільки його зміст повністю кореспондується зі змістом інформації Фонду про наявність заборгованості за страховими виплатами, тому вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", п.п. 23, 27 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Законом України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 1227, 1218, 1269, 1301 ЦК УКраїни, ст.ст. ст.ст. 9, 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 272-273, 354, 355 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Луганського апеляційного суду через Білокуракинський районний суд Луганської області на підставі п.15.5 ч.1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, код ЄДРПОУ 41457836, місцезнаходження: вул.Шевченка 16 смт.Біловодськ Луганська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Лутугінським РВ УМВС України в Луганській області 14.01.2005 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Державний нотаріус Марківської державної нотаріальної контори Ченакал Олександр Євгенійович, місцезнаходження: АДРЕСА_3.

Суддя Білокуракинського

районного суду Луганської області О.Ю. Максименко

Повне судове рішення складено 06.09.2019 року.