Рішення № 84089520, 22.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/48049/18

Провадження № 2/761/3399/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 року Шевченківського районного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.

відповідача та представників учасників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору і визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 (далі - відповідач-1), Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - відповідач-3) про встановлення нікчемності договору і визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02.11.2017 року є власником квартири АДРЕСА_1 . В січні 2018 року позивачу стало відомо про невизнання і оспорювання відповідачем-3 права власності на квартиру. А саме в суді розглядається справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння.

Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03.01.2007 року, посвідчений нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазаревою Л.І.

Пунктом 2 даного договору визначено, що право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській універсальній біржі 14.07.1997 року, відповідно до якого ДПІ по Радянському району продавця спірну квартиру ОСОБА_5 , проте такий договір нотаріально не посвідчений.

Позивач зазначає, що укладений між Державною податковою інспекцією по Радянському району м. Києва та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нерухомості від 14.07.1997 року не відповідає встановленій формі для даного договору, оскільки нотаріальне посвідчення даної угоди на виконання приписів ст. 227 ЦК УРСР 1963 року здійснено не було, що в силу положень ст. 47 ЦК УРСР вказує на недійсність такого договору. А тому такий договір не міг створити жодних юридичних наслідків і підстав для укладання у подальшому договору купівлі-продажу квартири від 03.01.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.02.2019 року, позивач просить суду: встановити нікчемність договору купівлі-продажу нерухомості від 14.07.1997 року, укладеного між Державною податковою інспекцією по радянському району м. Києва та ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 14.07.1997 року, укладеного між Державною податковою інспекцією по Радянському району м. Києва та ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заяву від 27.03.2019 року відповідач ОСОБА_1 зазначає, що правоохоронними органами здійснюється досудове слідство в кримінальних провадженнях №12018100100001814 та №12018100060000514 за ознаками правопорушень, передбачених відповідно ч.4 ст.190 та ч.4 ст.358 КК України.

Так, ОСОБА_6 видав себе за власника належної ОСОБА_1 квартири і подав на державну реєстрацію надрукований документ під назвою копія рішення Петровського районного суду м.Донецька від .2007р. у справі №2-1977/2007. Зазначений документ поданий реєстратору через 10 років від дати ухвалення судом у м.Донецьк на теперішній час на непідконтрольній Україні території відносно квартири в м.Києві, тобто прийнятий з порушенням вимог територіальної підсудності. Вказаним рішенням визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6

Зазначені обставини вказують на невідповідність та на ознаки підроблення правоустановчого документу на ім`я ОСОБА_6 , що підтверджуються матеріалами вказаних кримінальних проваджень. Згідно матеріалів кримінальних проваджень та держаних реєстрів, існують інші аналогічні випадки злочинного заволодіння чужим майном за участі ОСОБА_6 , зокрема серед інших і з використанням зазначеного рішення Петровського районного суду м.Донецька.

Відповідачем-3 вказано, що ОСОБА_6 права власності на належну йому квартиру не мав, заволодів нею злочинним шляхом, а тому його право на відчуження квартири ОСОБА_4 на законних підставах виключається. Виходячи з цього, ОСОБА_4 придбала квартиру у ОСОБА_6 , який не володів правом власності на неї і не мав права її відчужувати.

Як наслідок, незважаючи на укладений між ними договір купівлі-продажу і його реєстрацію, право власності на належну йому квартиру від ОСОБА_6 до ОСОБА_4 перейти не могло і не переходило.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2019 року, задоволено його позов та визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Також відповідач-3 звертає увагу, що позивач не вказала яке саме її право порушене укладеними договорами, котре вона захищає позовними вимогами про визнання договорів недійсними, в чому конкретно полягає порушення цього права, належного саме їй як позивачу. Не навела доказів чітко визначеного об`єктивного порушення її права з боку відповідачів. При цьому позивач посилається на формальне порушення закону. Процесуальний обов`язок доказування позовних вимог позивачем не виконаний.

Сторони оспорюваних договорів домовилися про всі істотні умови і уклали відповідні договори, виконання яких повністю відбулося. Зазначені договори були зареєстровані Київським міським бюро технічної інвентаризації відповідно вимог чинного законодавства, що підтверджується довідкою КВ-2018 №10093 від 27.03.2018р. та реєстраційним посвідченням №028121. Жодна із сторін, чиї права і обов`язки виникли на підставі зазначених вище договорів, будь-яких заперечень при їх укладанні та виконанні не мали.

Тому відповідач-3 вважає, що не має правових підстав для задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив від 14.05.2019 року, позивач зазначає, що посилання відповідача-3 на судове рішення Шевченківського районного суду від 15.032019 року та обставини слідства є недопустимими та жодного значення для доказування в даній справі не мають, а тому не можуть братись до уваги судом.

Зазначає, що право власності з ОСОБА_6 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером № 21735128 від 04.08.2017 року, тому вважає, що право власності за ОСОБА_6 на момент продажу квартиру було належним чином підтверджене.

Позивач зазначає, що доводи відповідача-3 не спираються на належні та допустимі докази, ґрунтуються на особистих припущеннях і домислах.

У відзиві на позовну заяву від 21.05.2019 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києва зазначила, що ОСОБА_6 заволодів спірною квартирою протиправно, права власності на спірну квартиру не мав і тому не міг передати право власності на квартиру покупцю ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 02.11.2017 року. У зв`язку з чим право власності на спірну квартиру не переходило до ОСОБА_4 .

Крім того, вказують, що позивач не була стороною оспорюваних нею договорів купівлі-продажу квартири, укладені договори не породжували для неї будь-яких прав чи обов`язків, тому вважають вимоги про визнання недійсними договори купівлі-продажу від 14.07.1997 року та від 03.01.2007 року; вимогу про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

05.06.2019 року позивачем було подано відповідь на відзив на позовну заяву від 21.05.2019 року Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києва, де вказала, що відповідач безпідставно посилається на рішення суду від 15.03.2019 року в справі № 761/44149/17, оскільки таке ще не набрало законної сили та не стосується даної справи за предметом розгляду. Також, вважає необґрунтованими в розумінні норм ЦПК України посилання відповідача на обставини досудового слідства до винесення вироку судом. Наголошує, що відповідачем не було подано доказів незаконності переходу права власності до ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.02.2019 року.

Представник відповідача-2 та відповідач-3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву.

Відповідач-1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно положень ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомленого відповідача-1.

Ухвалою суду від 25.01.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 18.03.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.

Протокольною ухвалою суду від 09.04.2019 року, до матеріалів справи долучено заяву про збільшення позовних вимог, відзив з додатками відповідача-3.

Ухвалою суду від 24.05.2019 року, задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначено судове засідання, яке провести в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 12.06.2019 року до матеріалів справи долучено дві відповіді на відзив позивача, долучено, але ухвалено не приймати до уваги відзив відповідача-2 на позовну заяву, пояснення позивача, документи подані відповідачем-3, копію рішення суду від 15.03.2019 року.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача-2 та відповідача-3, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.11.2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майдибурою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7855 ( т.1 а.с.9).

Рішенням Шевченківського районного суд м. Києва від 15.03.2019 року в справі № 761/44149/17, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна та виселення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 Виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення (т. 2 а.с. 18-22).

З наявної в ЄДРСР інформації вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 21.08.2019 року змінено рішення Шевченківського районного суд м. Києва від 15.03.2019 року в справі № 761/44149/17, а саме: абзац третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «Витребувати квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 ». Абзац четвертий резолютивної частині рішення в частині виселення ОСОБА_4 виключено. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так судовими рішеннями встановлено та сторонами не заперечувалось наступне.

Згідно довідки Комунального підприємства по утриманню житлового фонду Радянського району м. Києва від листопада 1996 року, ОСОБА_9 дійсно проживав в квартирі АДРЕСА_1 і був прописаний постійно. Виписаний по смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час в квартирі ніхто не проживає.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 жовтня 1996 року спадкоємцем майна ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є держава в особі Державної податкової інспекції Радянської районної державної м. Києва, спадкове майно складається із квартири АДРЕСА_1 .

На підставі даного свідоцтва державою в особі Державної податкової інспекції Радянської районної державної м. Києва зареєстровано право власності на квартиру за вказаною адресою, про що Бюро технічної інвентаризації м. Київ видано довідку-характеристику від 21 листопада 1996 року.

14 липня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, укладеного на Київській універсальній біржі, ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_1 у Державної податкової інспекції Радянської районної державної м. Києва.

03 січня 2007 року ОСОБА_5 відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_1 , уклавши із ним договір купівлі-продажу квартири ВЕІ № 844566, зареєстрований в Єдиному реєстрі правочинів.

Згідно інформаційної довідки Комунального підприємства «Київське бюро технічної інвентаризації» від 29 листопада 2017 року, за даними реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 03 січня 2007 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири від 14.07.1997 року та від 03.01.2007 року, ОСОБА_4 посилалась на ст. 227 ЦК УРСР (який діяв на той час), а саме на те, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири від 14.07.1997 року не було дотримано умови нотаріального посвідчення договору. Тому такий догові, на думку позивача, є нікчемним та не міг створити юридичних наслідків і підстав для укладання в подальшому договору купівлі-продажу квартири від 03.01.2007 року.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Згідно ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ст. 48 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 59 ЦК УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Судом встановлено, що сторони оспорюваних договорів домовилися про всі істотні умови і уклали відповідні договори, виконання яких повністю відбулося. Зазначені договори були зареєстровані Київським міським бюро технічної інвентаризації відповідно вимог чинного законодавства, що підтверджується довідкою КВ-2018 №10093 від 27.03.2018р. (т.1 а.с.120) та реєстраційним посвідченням №028121 ( т.1 а.с. 117).

Сторонами оскаржуваних договорів є Державна податкова інспекція по Радянському району м. Києва, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 Жодна із сторін, чиї права і обов`язки виникли на підставі оспорюваних договорів, будь-яких заперечень при їх укладанні чи виконанні не мали.

Позивач не була стороною оспорюваних договорів, не була учасником правовідносин, що виникли на підставі цих договорів, укладені договори не породжували для позивача прав та обов`язків, матеріальні правовідносини між позивачем та відповідачами відсутні.

ОСОБА_4 не є суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Відтак у позивача відсутні права, на захист яких подано позов і вона не є суб`єктом права вимоги за ним.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз. 4 п. 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9).

Позивач ОСОБА_4 не вказала яке саме її право порушене укладеними договорами, котре вона захищає позовними вимогами про визнання договорів недійсними, в чому конкретно полягає порушення цього права, належного саме їй як позивачу. Не навела докази чітко визначеного об`єктивного порушення її права з боку відповідачів. Процесуальний обов`язок доказування позовних вимог позивачем не виконаний. Тому суд не має правових підстав для задоволення таких вимог.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2019 року, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 21.08.2019 року, встановлена нікчемність укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі продажу спірної квартири, тому позивачка не є власником майна, право власності на яке, вона просить захистити, шляхом визнання за нею права власності.

Враховуючи вище зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру.

Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13.05.1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05. 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-82, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 14.07.1997 року, що був укладений між Державною податкової інспекцією по Радянському району м.Києва та ОСОБА_5 , визнання його недійсним та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 03.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_5 , адреса проживання АДРЕСА_3 .

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, код ЄДРПОУ 39561761, адреса знаходження м.Київ, вул.Політехнічна, 5а.

ОСОБА_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_4 .

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

Повний текст виготовлено 02.09.2019 року