Рішення № 84070614, 06.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06.09.2019 р. справа №520/7637/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 05.08.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 06.08.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 22.08.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо призупинення та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.09.2018 р. по 31.07.2019 р. включно, в розмірі 104269,95 грн.; 2) зобов`язання ГУПФУ в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.09.2018 р. по 31.07.2019 р. включно, в розмірі 104269,95 грн., шляхом перерахування на його картковий рахунок в АТ "Ощадбанк"; 3) зобов`язання ГУПФУ в подальшому виплачу належні пенсійні виплати ОСОБА_1 в повному обсязі, не порушуючи Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; 4) допущення негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що громадянин має право на одержання виплат за раніше призначеною пенсією, але внаслідок вчинення терУПФУ протиправного діяння коштів за пенсією за період з вересня 2018 по липень 2019 р. включно не одержав.

Відповідач, ГУПФУ в Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що припинення виплат за пенсією обумовлено об`єктивними чинниками, а саме: відсутністю необхідних доказів постійного проживання пенсіонера на території України, де безперешкодно функціонують органи державної влади України.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є громадянином України, пенсія якому призначена на загальних підставах у порядку Закону України "Про загальнобов"язкове державне пенсійне страхування", яку виплачувало УПФУ в м.Антрацит.

Згідно з довідкою від 29.03.2017р. заявник набув правового статусу внутрішньо переміщеної особи із реєстрацією в м.Ізюм Харківської області.

З 01.08.2014р. по 31.08.2018р. пенсія заявнику виплачувалась Ізюмським ОУПФУ у Харківській області.

З 01.09.2018р. виплата пенсії Ізюмським ОУПФУ у Харківській області була припинена у зв"язку з включенням до списків внутрішньо переміщених осіб, стосовно яких наявна інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність за місцем проживання.

25.06.2019р. заявник одержав довідку про взяття на облік у якості внутрішньо переміщеної особи на території міста Харкова Харківської області.

При цьому, даних про прийняття рішення відносно припинення нарахувань за пенсією або скасування рішення про призначення пенсії (чи втрати юридичної дії цього рішення у будь-який інший спосіб) матеріали справи не містять.

08.07.2019р. Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №20 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Харківській області було прийнято рішення про виплату пенсії заявникові з 01.08.2019р.

За період 01.09.2018р.-31.07.2019р. нарахована сума пенсії 104.269,95грн., яка не виплачена.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених діянь владного суб`єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу соціального захисту громадян шляхом пенсійного забезпечення унормовані, насамперед, приписами ст. 46 Конституції України, ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України “Про пенсійне забезпечення”, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, випадки, коли відбувається припинення виплат за пенсією, викладені у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де передбачено, що підставою для припинення виплат є рішення суду або рішення тероргану ПФУ, а приводом для прийняття такого рішення: призначення пенсії за недостовірними документами; подія смерті особи; подія неотримання пенсії протягом 6 місяців підряд; інші випадки згідно з законом.

Водночас із цим, суд зауважує, що іншого закону з питання визначення таких приводів відносно даного спору не існує.

Правовий висновок відносно застосування ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" міститься у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 р. по справі №805/402/18 (провадження Пз/9901/20/18) і полягає у тому, що за відсутності визначених законом підстав виплати за пенсією не можуть бути припинені.

У ході розгляду спору судом достеменно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні і приводи, і підстави для припинення виплати пенсії, визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи спір, суд наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідач не приймав рішень та не вчиняв діянь з приводу припинення виплат пенсії заявникові, адже на момент настання події припинення виплат заявник знаходився на обліку не в Головному управління, а в окремому самостійному та незалежному адміністративному органі - Ізюмському ОУПФУ у Харківській області, котрий мав статус юридичної особи публічного права.

Тому відсутні підстави для визнання протиправними дій Головного управління з приводу припинення виплати пенсії.

Водночас із цим, суд ураховує, що, оскільки визнання діяння владного суб`єкта протиправним об`єктивно не здатне у даному конкретному випадку забезпечити неминуче, ефективне та дієве поновлення суб`єктивного права особи на одержання у власність коштів як виплат за пенсією, то суд вважає за необхідне обтяжити владного суб`єкта обов`язком провести платежі за невиплаченою пенсією саме на підставі даного рішення суду.

При цьому, суд зауважує, що національний закон України не урегульовує того питання, яким саме територіальним органом ПФУ мають бути проведені платежі із виплати пенсіонерові пенсії за минулий період часу, а саме: тим органом, де пенсіонер знаходився на обліку у минулому чи тим органом, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

Тому, розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли платежі мають бути проведені тим територіальним органом ПФУ, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

Оскільки відповідач не заперечує наявності заборгованості, то вимогу заявника у цій часині належить задовольнити.

Вимога про зобов`язання ГУПФУ в подальшому виплачу належні пенсійні виплати ОСОБА_1 в повному обсязі, не порушуючи Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не підлягає задоволенню, позаяк заявлена на майбутнє, відносно правовідносин та обставин, котрі ще не мають місця у фактичній дійсності та за відсутності у матеріалах справи доказів існування у владного суб`єкта наміру допускати порушення закону у процедурі перерахунку та виплати пенсії у межах виконання даного рішення суду.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсію за період з 01.09.2018 р. по 31.07.2019р. у розмірі 104.269 (сто чотири тисячі двісті шістдесят дев`ять)грн. 95коп. і допустити негайне виконання у межах платежу за один місяць.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.